Сторінка
10
Охорона прав і свобод громадян – одна з найважливіших ідей, що вплинули на становище і розвиток американського буржуазного конституціоналізму. Вона була тою чи іншою мірою реалізована у ході розробки і прийняття конституцій окремих штатів, а потім уже у процесі створення федеральної Конституції. Хоча у багатьох працях американських ідеологів та їх європейських попередників говорилося головним чином про права і свободи людини, а не громадянина, фактично в американських умовах того часу мова могла йти тільки про громадянські, а не загальнолюдські права і свободи. Слід зауважити, що в час конституційного оформлення американської державності знак рівності між поняттями „людина” і „громадянин” не ставилися, з категорії громадян в першу чергу виключалися раби, хоча вони і визнавалися людьми. Але і самі громадяни поділялися на повноправних (білі чоловіки-власники) і неповноправних.
Відомо, що в тексті Конституції, прийнятому філадельфійським конвентом і представленому на схвалення штатам, не містилося спеціального розділу, присвяченого правам і свободам громадян. Питання про інкорпорацію білля про права в текст Конституції багато разів обговорювалося в самому конвенті і за його стінами. Однак делегати погодилися із думкою Дж. Вільсона і А. Гамільтона, які вважали, що спеціальний білль про права не потрібен, оскільки Конституція сама по собі являється біллем про права. [ 42 ; с. 66 ]
Положення основного тексту Конституції, в яких закріплено права і свободи громадян хоча і не задовільняли багатьох американців, але виглядали досить вражаючими для європейців тої епохи. Так, у розділі 9 статті І говориться про те, що дія привілегії habeas corpus не повинна призупинятися, якщо того не потребують громадська безпека у випадках повстання або вторгнення. Той же розділ забороняє прийняття біллів про немилість та законів із зворотною силою. Важливим для захисту громадян від судового свавілля влади був припис, що містився у статті ІІІ Конституції. Згідно з ним, справи про всі злочини, за виключенням тих, які переслідуються у порядку імпічменту, підлягають розгляду судом присяжних. Особливе значення для того часу мали приписи, в яких містилися не тільки чіткі визначення державної зради, але і встановлювалися ключові принципи розгляду судом відповідних справ. Спеціально зазначалося, що засудження за державну зраду не тягне за собою поразки у правах нащадків або конфіскації майна, інакше як при житті засудженої особи. В цій гарантії відобразилося не прийняття англійської судової практики, коли переслідувалася не тільки сама особа, засуджена за державну зраду, але і її нащадки.
Заборона на релігійну дискримінацію при зайнятті посад у федеральному державному апараті, що містилася у статті VI, являла несумнівно прогресивну і демократичну в умовах тогочасної релігійної нетерпимості ідею. Цей припис надав Основному закону Сполучених Штатів Америки характер світського документу. [ 42 ; с. 72 ]
Звичайно, перелік прав, закріплених у цій Конституції був не повним і відображав далеко не всі прагнення громадян щодо утвердження власних свобод, тому це породжувало хвилю протесту. Вимоги про внесення в Конституцію білля про права, висунуті в період її ратифікації, були настільки наполегливі, що вже перший конгрес затвердив десять поправок, які у грудні 1791 року були схвалені штатами і вступили в силу (див. Додаток 1).
Таким чином, Конституція Сполучених Штатів Америки 1787 року закріпила передові на той час принципи, які були сповнені прогресивності і демократизму. Ці принципи покликані були надати Конституції стійкості і забезпечити її тривале існування. Вражає навіть той фактор, що творці Основного закону зуміли внести в його зміст певні положення щодо прав громадян, які, звичайно, не були повноцінними без ратифікованого пізніше Білля про права, однак були провісником демократії.
Розділ 3. Характеристика окремих положень Конституції США
3.1 Законодавча влада
Ратифікована Конституція Сполучених Штатів Америки основним чином просякнута ідеєю її розробників створити сильну і дієву систему влади. Автори Конституції утвердили у її змісті принцип розподілу влади на законодавчу, виконавчу та судову. Ця ідея і прагнення її втілити були зумовлені тим, що прийняті у 1781 році і діючі до того часу „Статті Конфедерації” зафіксували створення тільки законодавчого органу – Континентального конгресу. Що стосується виконавчого органу, то він виступав у якості філіалу законодавчого: конгрес міг створювати різноманітні комітети, які б наглядали за втіленням у життя рішень, що приймалися. Виконавча влада була розпорошена, тому що конгрес відмовився призначити як голову виконавчої влади, так і що-небудь схоже на виконавчу раду.
Гострій критиці піддавалася і сама організація континентального конгресу. Цей законодавчий орган складався із однієї палати, її депутати щорічно змінювалися легіслатурами штатів і могли бути у будь-який момент відкликаними. Члени Континентального конгресу сприймали себе часто як посланців суверенних штатів-республік, зобов’язаних неухильно втілювати в життя їх волю, а інколи здавалося, що уряди штатів взагалі забували про існування конгресу. Та й повноваження, якими був наділений Континентальний конгрес не давали підстав вважати його хоч певною мірою ефективним органом. Адже конгрес був позбавлений права вводити як прямі, так і побічні податки, що перетворювало його у владу без гаманця і боржника законодавчих органів штатів. Конгрес був наділений правом арбітражу всеможливих спорів між штатами, але не володів засобами примусу до виконання своїх рішень. У всіх випадках він повинен був розраховувати на добру волю урядів штатів.
Усі ці фактори і зумовили прагнення розробників Конституції США, перш за все, сформувати дієву центральну законодавчу владу і наділити її відповідними повноваженнями. Уже у першій статті першого розділу міститься положення: „Вся законодавча влада, що надається Конституцією, належить Конгресу Сполучених Штатів, який має складатися із Сенату і Палати Представників”. [ 50 ; с.2 ]
Таким положенням „батьки-засновники” Конституції закріпили розподіл законодавчої влади, на зразок англійського парламенту, на дві палати. Завдяки цьому досягався баланс всередині центральної законодавчої асамблеї, якому відводилася важлива роль. Як зазначає Шпотов Б. М., багато представників буржуазної державно-правової думки того часу вважали існування єдиної, і як наслідок, необмеженої в своїх діях палати, грубою політичною помилкою. Вони вважали, що єдина палата здатна узурпувати владу, а при достатньо широкому виборчому праві – виявитися під контролем більшості і стати провідником анархії. Цю точку зору підтримувала переважна більшість американських політичних лідерів. [ 47 ; с. 121 ]
При обговоренні схеми законодавчої гілки влади, учасники філадельфійського конвенту вернулися до схеми „змішаного правління”, популярної в Америці колоніальної пори, але відкинутої у революційний період. Ця схема була пристосована до американських реалій. На відміну від Англії, де палати лордів і громад були призначені для роздільного представництва аристократії і народу, Сенат і Палата представників у Конгресі США повинні були відображати інтереси власне багатої меншості і електорату в цілому. Правда, у ході дискусії про Сенат США учасники конвенту розділились на дві групи: одну з них хвилювала виключно соціальна функція Сенату, іншу ( представників малих штатів ) турбувала проблема перетворення Сенату у засіб, здатний протистояти утвердженню панування в союзі великих штатів. У результаті компромісу, схема організації Сенату, схвалена конвентом, відобразила прагнення обох груп, вона забезпечила надійний захист інтересів власності і в той же час втілила принцип рівного представництва штатів.
Завантажити реферат