Сторінка
5
Розробники Конституції на конвенті також обговорювали питання про виборчі права населення. У різний час і з різних підстав делегати висловлювали думки про те, що уряду необхідно запобігти активній участі мас у політичному процесі. Як переконує Бойченко Г. Г., при обговоренні розділу Конституції, що стосувався виборчих прав, делегати все ж вирішили проявити стриманість, яка виявлялась у страху стати на шлях обмеження прав, завойованих під час революції, і відкиданні тези про необґрунтованість обмеження виборчих прав майновим цензом. Цьому всьому було дуже просте пояснення, автори Конституції розуміли, що виборче право суворо охороняється більшістю конституцій штатів і, що народ не захоче підтримати Конституцію країни, якщо вона позбавить його виборчих прав. [ 4 ; с.178 ]
Розглядаючи і досліджуючи роботу конвенту, приходимо до висновку, що рішення, якими конвент забезпечив достатню силу федерального уряду для того, щоб він був у стані підтримувати порядок і охороняти майно, за інших обставин могли стати причиною гострих суперечок. Однак, більша частина цих рішень була винесена після коротких і спокійних обговорень.
Федеральному уряду передали право збирати податки, тим самим даючи йому можливість запізнілого погашення державного боргу, відновлення кредиту і асигнування засобів на загальне благо. Уряд отримав право проводити займи, встановлювати єдину систему зборів, податків і акцизу та приймати загальні для всіх закони про банкрутство. Йому була надана можливість карбувати монету, встановлювати міри довжини, ємності і ваги, давати патенти і авторські права, створювати поштові відділення і будувати поштові дороги. Йому була надана влада створювати і утримувати армію і флот, а також регулювати міжштатну торгівлю. У його відання повністю передано всі питання, що стосувалися взаємовідносин з індійцями, міжнародних відносин і війни. Федеральний уряд отримав право втручатися у внутрішні безлади в межах штату тоді, коли про допомогу просить легіслатура чи губернатор штату. Він міг приймати закони про натуралізацію іноземців і, в силу того, що громадські землі знаходилися під його контролем, уряд міг приймати нові штати в союз на основі повного рівноправ’я зі старими. Згідно задуму розробників, федеральна влада з самого початку була сильною, а згодом – внаслідок тлумачення Конституції Верховним судом, стала ще сильнішою. Сила федерального уряду стала природною реакцією на слабкість Конфедерації.
Однак, штати теж залишились сильними. Вони зберегли за собою повноту влади у питаннях місцевого самоврядування і саме вони відали питаннями повсякденного життя громадян. Школи, місцеві суди, міліція, надання хартій містам, визнання банків і акціонерних товариств законно створеним корпораціями, піклування про мости, дороги і канали – все це і багато іншого знаходилося у віданні штатів. [ 31 ; с. 133 ]
Штати самі повинні були вирішувати хто володіє правом голосу і встановлювати процедуру виборів. Вони несли головну відповідальність у справі охорони громадських свобод. Як наслідок того, що штати все одно залишалися сильними, на протязі тривалого часу люди вважали себе в першу чергу віргінцями чи пенсільванцями, а вже у другу чергу – американцями.
Дійшовши згоди щодо основних положень щойно розробленої Конституції, конвент звернувся до найважливішого питання: яким чином надана новому національному уряду влада буде реалізовуватися на ділі? У ході дискусії було знайдено справді ідеальний вихід: вирішено, що федеральний уряд, минаючи штатні уряди, буде безпосередньо мати справу із населенням штатів і приймати закони, що торкаються всіх жителів країни. Сподіватися на добровільне дотримання федеральних законів урядами всіх штатів не доводилося, а принцип примусу очевидно ніколи не був би втілений в життя. Тому була прийнята інша концепція – замість того, щоб впливати на штати, уряд повинен впливати, без їх втручання, на окремих людей, що населяють штати.
Для того, щоб забезпечити реалізацію цього принципу, конвент включив у Конституцію наступну статтю ( п.2, статті VI ): „Ця конституція і закони Сполучених Штатів, що будуть ухвалені на її підставі, а також усі міждержавні договори, як укладені раніше, так і ті, що будуть укладені Сполученими Штатами після цього, є найвищим законом країни, і судді всіх штатів мають йому підкорятись, незважаючи на будь-які статті в конституції чи в законах окремих штатів, які суперечать цьому”. [ 50 ; с. 11,12 ]
Згідно з цим положенням, федеральні закони Сполучених Штатів могли втілюватися в життя в їх власних федеральних судах, власними суддями і поліцейськими чиновниками. Вони повинні були також дотримуватися штатними суддями, і штатними наглядачами за законністю. Це положення вдихнуло у Конституцію силу, якої інакше вона, можливо, ніколи б не мала. Ця стаття є наглядною ілюстрацією того співвідношення здорового глузду і натхнення, практичної винахідливості і далекоглядності, якими просякнутий увесь цей документ.
Отже, Конституція Сполучених Штатів Америки 1787 року була підписана тридцятьма дев’ятьма делегатами, представниками дванадцяти штатів, тільки троє із присутніх делегатів відмовилися підписати цей документ.
Конституція Сполучених Штатів з самого початку розроблялася як документ, що забезпечує силу центрального уряду, його домінування над окремими штатами у політичному житті країни. Слід зазначити, що розроблена авторами Конституція не тільки закріплювала розподіл влади, але й сильну систему стримувань і противаг. Розробники змогли написати цей документ таким чином, щоб надати йому стійкості. Однак, очевидним недоліком є відсутність у Конституції в первинному варіанті статей, які б гарантували права людини.
1.3 Ратифікація Конституції США
Підписання Конституції делегатами на конвенті ще не означало, що вона набула юридичної сили. Розробниками Конституції у її зміст було закладено положення, згідно з яким, щоб Конституція набрала чинності у штатах, які її затверджують, достатньо ратифікації цієї конституції конвентами дев’ятьох штатів.
Автори Конституції, підписавши плід своєї праці, не були впевнені, що він буде ратифікований окремими штатами. Вони усвідомлювали, що для багатьох вона буде здаватися переповненою небезпечностями. Представників конвентів окремих штатів турбували питання, чи не виявиться сильна центральна влада надмірно деспотичною, чи не буде вона пригнічувати величезними податками, чи не втягне вона країну у зовнішні війни?
У ході боротьби за ратифікацію виникли дві, протилежні за своїми поглядами, партії: федералістів і антифедералістів – відповідно прихильників сильного уряду і прихильників простої ліги штатів. Оприлюднена Конституція викликала гострі суперечки між ними. Як вже зазначалося, для того, щоб вступити в силу, Конституція повинна бути ратифікована дев’ятьма із тринадцяти штатів – членів союзу. Ця місія покладалася на конвенти штатів, делегати яких вибиралися місцевими законодавчими асамблеями. Така процедура була прийнята спеціально, щоб відсторонити рядового виборця від рішення бути чи не бути федеральній Конституції 1787 року.
Завантажити реферат