Сторінка
11

Конституція США 1787 року ( розробка, зміст, оцінка )

У Конституції було записано, що Сенат Сполучених Штатів має складатися з двох сенаторів від кожного штату, обраних законодавчими органами штату. Кожному сенатору належить один голос. При цьому, сенатором міг обиратися той, хто досягнув віку тридцяти років і був дев’ять років громадянином Сполучених Штатів, а також той, хто на час обрання мешкає в тому штаті, де його обиратимуть.

З точки зору творців федеральної Конституції, більшість верхніх палат легіслатур штатів не могли стати взірцем для Сенату США. Учасники конвенту виявили чіткий намір подолати властиві багатьом конституціям штатів огріхи у визначенні чисельності і прерогатив верхньої палати, цензових кваліфікацій для сенаторів і терміну їх повноважень. Довгий строк повноважень сенаторів, як і малочисельність верхньої палати розглядалися в якості важливих умов прихильності до стабільного соціально-політичного курсу. Введений федеральною Конституцією шестирічний строк повноважень сенаторів США виявився у два-три рази довший строку повноважень більшості верхніх палат штатів. Надавши кожному штату два місця в Сенаті, автори Конституції обмежили чисельність останнього двадцятьма шістьма депутатами (в той час налічувалося тринадцять штатів). У результаті національний Сенат виявився за чисельністю меншим від деяких верхніх палат окремих штатів. Обрання Сенату США легіслатурами штатів означало, по суті, відмову пересічним виборцям у праві створення верхньої палати.

Поряд із шестирічним терміном повноважень Сенату, Конституція закріпила і інше положення, яке полягало в тому, що коли сенатори зберуться після перших виборів, вони мають негайно поділитися на три рівні групи. Сенатори першої групи повинні були залишатися на своїх місцях протягом двох років, сенатори другої групи протягом чотирьох років, і сенатори третьої – протягом шести років. Тобто, розробники Конституції затвердили переобрання однієї третини сенаторів кожні два роки. Головою Сенату мав бути Віце-президент Сполучених Штатів. При цьому, він був наділений правом голосу тільки у тих випадках, коли голоси присутніх сенаторів поділяються навпіл.

Що стосується Палати Представників, то автори федеральної Конституції переглянули з помірковано-консервативних позицій модель нижньої палати, що утвердилася у штатах. Нижні законодавчі палати штатів піддавалися на конвенті у Філадельфії найбільшій критиці. Однією із причин надмірного демократизму нижніх палат критики вбачали в їх частих перевиборах і багаточисельності. [ 37 ; с. 32 ] У питанні чисельності Палати представників автори Конституції США явно наслідували англійський взірець, встановивши норму представництва один депутат від тридцяти тисяч жителів, що приблизно повторювала норму представництва в нижній палаті британського парламенту. В результаті Палата представників Конгресу Сполучених Штатів Америки в момент прийняття Конституції повинна була налічувати 65 депутатів, у той час, як у нижній палаті легіслатури Массачусетса у той період засідало понад триста чоловік.

У Конституції зазначалося, що Палата представників має складатися з членів, яких кожних два роки обиратиме населення окремих штатів. Представники, які обиралися у нижню палату Конгресу, як і сенатори, повинні були відповідати певним вимогам. Це, перш за все, досягнення двадцятип’ятирічного віку, перебування у громадянстві Сполучених Штатів більше семи років, а також проживання у тому штаті, де його обирають. Здійснюючи порівняння цензів, яким повинні були відповідати представники і сенатори, спостерігаємо, що для останніх на відміну від перших, збільшений на п’ять років віковий ценз, і на два роки – період перебування у громадянстві Сполучених Штатів Америки. Вже з цього видно, що за задумом авторів Конституції, Сенат повинен був перебувати у привілейованому становищі, у нього важче було потрапити, його члени обиралися на довший термін.

Призначення Сенату федералісти вбачали в приборканні несподіваних і сильних пристрастей, яким піддаються законодавчі асамблеї і лідери фракцій. Сенат повинен підтримувати у країні одночасно стабільність і свободу. При нестійкому правлінні закони втрачають зміст і своє призначення. Якщо вони надто численні, позбавлені міжусобної єдності і безперервно змінюються, то мало користі від того, що їх приймають обранці народу. Тому Сенат і повинен відрізнятися від Палати представників меншою кількістю членів і більш довгим

терміном їх перебування на посаді. [ 4 ; с. 176 ]

Такі тези щодо Сенату, які закріплені в Конституції США, по суті, є компромісом, адже Медісон на конвенті зазначав, що Сенат покликаний захищати багату меншість від більшості, тому йому слід залишатися при владі якомога довше. Гамільтон же взагалі пропонував встановити для сенаторів і президента довічний термін перебування при владі. Майже всі автори Конституції прагнули не просто відділити Сенат від Палати представників, але і зробити його бар’єром на шляху демократії.

Вагомим фактором в організації діяльності законодавчого органу є те, що розробники Конституції на відміну від Статей Конфедерації, наділили його значними повноваженнями, як наслідок, із влади без гаманця Конгрес перетворився у сильний та дієвий орган, який приймав закони, обов’язкові для всіх штатів, і володів засобами забезпечення неухильного їх дотримання.

Постає цікаве запитання, якими ж такими повноваженнями наділили Конгрес, що він перетворився із органу, що не був здатний впливати на окремі штати, у сильний централізований орган, який поширював свою волю на усю державу. Перш за все, це встановлювати і стягувати податки, мита, збори та акцизні збори. „Статті Конфедерації” не закріпили за континентальним конгресом таких повноважень і тому він був позбавлений власної фінансової інфраструктури. Це значною мірою породжувало залежність Конгресу від штатів. Отримавши такі повноваження, новостворений законодавчий орган почав перетворюватися із вічного боржника у самодостатню структуру і, навіть, почасти кредитора. Про важливість такої функції свідчить і той фактор, що автори Конституції у відповідному розділі розмістили її під пунктом один.

Всі законопроекти щодо податків мала подавати Палата представників, проте Сенат міг пропонувати зміни в податкових законопроектах, як і в інших, або погоджуватися на них у тому вигляді, в якому їх подала Палата представників. Кожен законопроект, ухвалений Палатою представників і Сенатом, щоб стати законом, повинен бути переданий на підпис Президентові Сполучених Штатів.