Сторінка
1

Історія держави та права зарубіжних країн

Тема 1. Система варн у стародавній Індії

1. Суть ділення на варни. Їх загальна характеристика.

У Стародавній Індії задовго до приходу аріїв склалася високорозвинена цивілізація. Ранньокласове суспільство іс­нувало в Індії ще в III тис. до н.е. і було ровесником цивіліза­ції Стародавніх Єгипту і Шумеру.

Новий період в історії Стародавньої Індії пов'язаний із вторгненням на її територію стародавньоіранських племен і аріїв - племен білої раси. За зовнішнім виглядом, мовою, ети­кою поведінки вони різко відрізнялись від корінних жителів. Арії займалися скотарством. Рівень їх військової та жрецької організації був вищим, ніж у дравидів. Місцеві правителі за­знали від аріїв ряд поразок. Процес розселення аріїв територі­єю Індії зайняв не одне століття.

З часом арії сприйняли культуру корінних жителів, ста­ли землеробами. Родова община переросла в сусідську. Ста­новище людини в суспільстві визначалося її майновим ста­ном. Як пережиток зберігалася кровна помста, яка вважалися релігійним і моральним обов'язком усіх родичів потерпілого.

Основу соціальної структури Стародавньої Індії стано­вила община.

Община була самокерованою одиницею. До неї входили касти, що об'єднували представників однієї професії, і були сімейні общини родичів. Були сангхи, що об'єднували реміс­ників і крамарів з різних каст. На чолі цих груп стояв вибор­ний староста.

Давня пам'ятка літератури та історії "Ригведа" (II ст. до н.е.) дає певні відомості про індоаріїв. Це був войовничий народ, який вважав військову справу найдостойнішим заняттям для чоловіків. Вони захоплювалися музикою, любили поезією.

Арії вживали міцні збуджуючі напої ї навіть здійснюва­ли обряд на честь алкогольної рідини - сома. У "Ригведі" на­писано, що їхнє головне божество Індра зневажав мораль, любив військові авантюри, бали, був схильний до пияцтва.

Специфіка суспільного ладу Стародавньої Індії полягала в розподілі людей за варнами - замкненими групами. Поділ людей на певні замкнені групи мав місце в Стародавніх Єгип­ті та Ірані, але в Індії станова замкненість жителів набула найзавершенішою форми.

Рух народів, етнічна строкатість, часта зміна держав-гегемонів змушували панівний прошарок підтримувати ста­нову солідарність. Посилення соціальної нерівності призвело до того, що знатні роди одних племен стали вважати знатні роди інших племен ближчими собі, ніж своїх незнатних од­ноплемінників.

Про походження вари існує багато версій. Більшість учених пов'язує їх виникнення з брахманською релігією. Верхівка аріїв з часом привласнила собі виняткове право на релігійну, політичну та військову діяльність.

Професія, посада, величина одержаної спадщини, про­цент за договором про позичку і навіть міра покарання індуса визначалася належністю до варни (ст. 87 - 91; 142; 267 - 268;

270; 279). Від цього залежало навіть ім'я, яке йому давали з народженням, одяг, який він мав носити, порядок вживання їжі. Перехід з однієї варни до іншої в принципі був неможли­вим.

До вищих варнів належали "двічі народжені"- брахмани, кшатрії, вайшьї. Вони могли вивчати тексти релігійних тво­рів, знати їх розпорядження і ритуали. Пізніше з'явилась при­гнічена варна - шудри, "раз народжені". Існування варн піз­ніше було закріплено у пам'ятці права Стародавньої Індії -Законах Ману.

2. Положення окремих варн.

Перша варна - найпривілейованіша - брахмани. Вони ніби виникли з вуст - "найчистішої"" частини тіла Брахми. У давніх джерелах брахман постає мало не божеством у людсь­кій подобі. Лише він міг визнавати волю богів, вивчати свя­щенні тексти, здійснювати жертвопринесення, обряд корона­ції правителя. Брахмани звільнялися від повинностей, навіть цар не міг розпоряджатися їхньою власністю. "Якщо раджа не слухатиме порад брахмана, - записано в законах Ману, -

то може загинути, як корова в трясовині". Вбивство брахмана вважалося найтяжчим злочином. Належність до варни брах­манів вважалася спадковим привілеєм, хоча були поодинокі випадки переходу їх в інші варни.

Право закріплювало привілеї "благородних" станів. Брах­ман, як і інші "двічі народжені", досягнувши 8 років, прохо­див обряд посвячення в "двічі народжені". Після завершення курсу навчання у наставника йому належало одружитися, стати главою дому, мати дітей, займатися їх вихованням, здійснювати обряди на честь богів і предків. Продовживши свій рід і побачивши онуків, брахман, доживши до сивого во­лосся, повинен був стати самітником, відійти від світу в ліс, там роздумувати про марність усього земного, вивчати Веди, очистити душу від гріховних помислів.

Етика зобов'язувала брахмана показувати приклад у ви­конанні релігійних обрядів, уміти уважно слухати інших, го­ворити правду або мовчати, дотримуватися законів гостиннос­ті. Йому категорично заборонялося вбивати всіх, хто ходить, літає, повзе. Тому правовірні брахмани не могли займатися навіть землеробством, "адже дерево із залізним наконечни­ком ранить землю (й істоти), що живуть в землі".

Брахмани звільнялися від податків, повинностей і тілес­них покарань.

Правителі залучали брахманів до розгляду судових справ, виконання різноманітних державних доручень, не пов'я­заних з військовою справою. Використовуючи свій вплив, священнослужителі обмежували владу правителя. За Законами Ману, цар повинен був слухати їхні поради з самого ранку до приходу інших міністрів та радників.

Закон гласив, що коли цар не спроможний забезпечити захист своїх підлеглих (брахманів), то його "необхідно було вбити як скажену собаку". Подібна стаття дуже рідкісна в іс­торії права, їй немає аналогів.

Вихідці з брахманів були царями, воєначальниками, пе­ребували в царському суді.

Правителі із кшатріїв звичайно не мирилися з брахмана­ми, між ними точилась боротьба за вплив і владу.

У поселеннях серед простого люду брахмани жили скром­ніше, годувалися за рахунок пророкування, відведення не­сприятливих наслідків від тих, хто не дотримувався ритуалів.