Сторінка
1

Європейська регіональна інтеграція як противага американському глобалізму

Характерною рисою сучасних світових економічних відносин є інтенсивний розвиток процесів глобалізації із залученням національних економік у світову господарчу систему, зростанням взаємозалежності країн, інтенсифікації міжнародного обміну товарами, послугами і капіталом, що веде до появи нових тенденцій у сфері фінансово-господарських відносин. Тому стратегічно важливим напрямом стає розробка ефективної національної економічної політики з урахуванням необхідності інтеграції країн у світову спільноту як рівноправних учасників глобального ринкового процесу. Домінування на міжнародному ринку транснаціональних компаній переважно американського походження породило проблему нерівноправності у доступі до ресурсів та їх рівномірного розподілу між країнами-членами світової спільноти. Це зумовило необхідність пошуку шляхів захисту економічних інтересів країн, які мають значно меншу ресурсно-фінансову базу, а отже – менші конкурентні можливості порівняно з корпораціями США, які до того ж підтримує уряд цієї країни за допомогою усіх можливих засобів.

У таких умовах теоретичне обґрунтування сутності, видів, напрямів і тенденцій глобалізаційних процесів, аналіз їх ролі у розвитку світової економічної системи та розробка механізму оптимізації їх впливу на економіку країн, що розвиваються, набуває суттєвого значення для розвитку ринкової економіки в Україні та її інтеграції до світового співтовариства як рівноправного члена. Усе це зумовлює актуальність даної роботи.

Варто зазначити, що проблеми, які виникли у зв’язку з глобалізаційними процесами, знайшли своє відображення у наукових роботах багатьох учених. Значний внесок у розробку даної тематики здійснили Деніелс Джон Д., Радеба Лі X., Луцишин З.О., Роланд Айзен, М. Пітер ван дер Гук, Уткін А.І., Делягін М. та ін.

Попри наявність численних публікацій з питань глобалізації сучасного світу, на нашу думку, недостатньо приділена увага розмежуванню понять глобалізації та глобалізму, вивченню особливостей впливу як глобальних, так і, що важливо, глобалістських тенденцій на країни з перехідною економікою, країни, що розвиваються, а також на розвинені країни з невеликою часткою світового валового продукту. Мало уваги приділено питанню регіональної інтеграції як одного з шляхів покращання конкурентних позицій наведених типів країн.

У зв’язку зі сказаним метою даної роботи є спроба розмежувати поняття глобалізації та глобалізму, провести аналіз позитивних і негативних сторін глобалізаційних процесів щодо країн з перехідною економікою, країн, що розвиваються, а також розвинених країн з невеликою часткою світового валового продукту, і нарешті – обстоювання регіональної інтеграції як одного із напрямів розвитку соціально-економічної співпраці із забезпеченням економічних інтересів країн-учасниць на прикладі Євросоюзу.

Більш ніж десять років тому термін „глобалізація” був відомий лише вузькому колу експертів. Нині цей термін став поширеним настільки, що ним оперують усі, хто хоч найменше причетний до сфери економіки, соціології чи політики. Проте потрібно чітко розмежувати поняття глобалізації, як процесу створення рівних можливостей для компаній на світовому ринку, від поняття глобалізму, як прагнення домінувати в світі.

У сучасній економічній науці поняття глобалізації розглядають як посилення взаємозалежності національних економік, переплетення соціально-економічних процесів, що відбуваються в різноманітних регіонах світу і спонукають фірми до пошуку кращих умов діяльності [4]. Якщо вдатися до історичного аналізу поняття глобалізації, то „наштовхуємося” на ряд думок щодо його визначення. Досі тривають суперечки серед науковців. Наприклад, Херст і Томпсон, Перратон і Балдвін/Мартін говорять про ступінь інтеграції світової економіки, який можна визначити як глобалізацію [5]. Загальноприйняте бачення процесу глобалізації з погляду економіста полягає у визначенні його як підвищення ступеня інтеграції світової економіки, що відбувається у трьох напрямах:

– через розвиток світової торгівлі;

– за допомогою руху міжнародних факторів виробництва, зокрема руху інтернаціоналізованого капіталу;

– завдяки міжнародному розповсюдженню новітніх технологій, зокрема інформаційних і комунікаційних.

Глобалізація стимулює розвиток тісного взаємозв’язку у світі: руху інформації, капіталу, товарів та людей через державні кордони у дедалі швидшому темпі та обсязі, взаємопроникнення культур, способів життя, посилення здатності домовлятися і жити у злагоді попри культурні відмінності. Глобалізація вважається процесом об’єктивним, ненаправленим результатом багатьох процесів та тенденцій, які назріли у національних державах. Проте існує думка, що глобалізація – це не такий уже ненаправлений і стихійний процес, адже у ньому є лідери і аутсайдери, у цьому процесі одні беруть участь охоче, інші – успішно йому опираються, хтось має з нього користь, а хтось „платить” [3].

Є серйозні підстави для того, щоб говорити про наявність як позитивних, так і негативних наслідків цього процесу [6], а також про необхідність дослідження методів виходу із „пастки глобалізації”, до якої можна потрапити внаслідок непідготовленості та відсутності наукового передбачення шляхів розвитку [7].

Завдяки глобалізації країни, що розвиваються, отримують додаткові фінансові ресурси, крім внутрішніх, проте надходження таких ресурсів характеризується крайньою нестабільністю. Після різкого зниження чистого припливу приватного капіталу в країни, що розвиваються, з 1998 року цей показник частково відновився і в 2003 році досяг рівня 92,5 млрд дол. США. За даними Світового банку, 140 країн світу є біднішими, ніж найменша з 29 найбагатших ТНК. Тобто перевагами глобалізації скористалися, головним чином, багаті, „більш глобальні” країни, бідні ж стали ще біднішими, приреченими на роль постачальників сировини та дешевої робочої сили, а також приречені на погіршення умов навколишнього середовища. Протести проти цієї зловісної сутності лунають не тільки з „бідного” світу. Протестують також і у багатому білому світі, і навіть у американському, де відбувся один з найголосніших протестів – у Сіетлі 1999 року під час самміту СОТ.

Стало фактом те, що глобалізація об’єктивно веде до розмивання і знецінення регулюючих функцій національної держави, яка вже не може, як раніше, захищати національну економіку від небажаних зовнішньоекономічних дій. Національні держави все більше втрачають можливість ефективно використовувати такі традиційні важелі макроекономічного регулювання, як імпортні бар’єри і експортні субсидії, курс національної валюти і ставка рефінансування центрального банку.

Відповідно в другій половині минулого століття виникла необхідність знайти нові механізми регулювання глобальної економіки. Пошуки механізмів регулювання глобалізаційних процесів проходять у межах Організації Об’єднаних Націй з її розгалуженою системою економічних органів, і в Міжнародного валютного фонду, у Всесвітньому банку, і у СОТ.