Сторінка
1

Конкурентоспроможність підприємства

У ринковій системі господарювання конкурентоспроможність як еконо­мічна категорія виступає ключовою, так як вона відображає економічні, науково-технічні, виробничі, організаційні, управлінські, маркетингові та ін­ші можливості підприємства. Ці можли­вості реалізуються в продукції та по­слугах, що конкурують з аналогами на внутрішньому та зовнішньому ринках.

У широкому розумінні конкурентоспроможність означає можливість вигравати в змаганнях за попит споживача.

Що стосується сфери економіки, то конкурентоспроможність – це наявність певних властивостей, що дають переваги для суб’єкта в еко­номічному змаганні.

Конкурентоспроможність – багатогранна економічна категорія, яка розглядається на різних рівнях, оскільки суб’єктами конкурентної боротьби можуть виступати різні об’єкти: продукція, підприємства, корпорації, галузі, окремі країни та їх групи.

М. Гельвеновський запропонував всю різноманітність конкурентних відносин, що виникають у сфері економіки, поділити на три рівні:

– мікрорівень (продукція, виробництва, підприємства);

– мезорівень (галузі, корпоративні об’єднання підприємств);

– макрорівень (країни та їх групи).

Така структура суб’єктів конкурентної боротьби дає можливість більш чітко та обґрунтовано вибрати підходи до аналізу та оцінки конкуренто­спроможності.

Але, на нашу думку, об’єднання конкурентоспроможності підприємства неправильні, так як мають суттєві відносини та різні підходи в дослідженні.

Вважаємо, що доцільно дотримуватись рівнів конкурентних відносин:

– мікрорівень (продукція);

– мінірівень (підприємства);

– мезорівень (галузі, корпоративні об’єднання підприємств);

– макрорівень (країни та їх групи).

Між рівнями існує тісний взаємозв’язок: кожний наступний базується на попередньому, крім того, він має свої власні елементи та особливості і є основою для вищого. Тому для системного розгляду поняття конкуренто­спроможності коротко розглянемо конку­рентоспроможність на мікро- мезо- та макрорівнях.

Питання конкурентоспроможності продукції найбільш повно дослід­жено. У визначен­нях (поняттях) конкурентоспроможності продукції є багато чого спільного. Конкуренто­спро­можність продукції – це складна (інтеграль­на) властивість, що характеризує привабливість продукції для споживача та прибутковість для виробника.

Конкурентоспроможність продукції – це сукупність якісних та вартіс­них характери­стик продукції, що забезпечують задоволення конкретних по­треб споживачів. Конку­ренто­спроможною є та продукція, яка має комплекс споживчих та вартісних властивостей, що забезпечує їй комерційний успіх.

Виробництво та реалізація конкурентоспроможної продукції є узагаль­нюючим показником стійкості підприємства, його вмінням ефективно вико­ристовувати фінан­совий, виробничий та трудовий потенціал. Також необ­хідно зазначити, що конкуренто­спро­можність продукції – це здатність продукції відповідати вимогам даного ринку в конкретний період часу.

Економічними об’єктами, що досліджуються на мезорівні, є виробничі системи та їх комбінації. Такими об’єктами можуть бути галузі, корпоративні та конгломеративні об’єднання підприємств.

Галузь конкурентоспроможна (має порівняльну перевагу), якщо про­дукція, яку вона виробляє, має більш низьку ціну відносно іншої продукції, що виробляється національною економікою, ніж та, що виробляється на світовому ринку. Тобто відносна ціна продукції національної нижче віднос­ної, запропонованої світовим ринком. Завдяки цьому розвиток міжнародного поділу праці призводить до певної спеціалізації країн на світовій арені залежно від конкурентоспроможності тієї чи іншої галузі.

Але досліджуючи конкурентоспроможність на мезорівні, потрібно враховувати такий фактор, як робота галузі як складової частини національ­ного господарства. Галузь може виконувати специфічні завдання (наприклад, для агропромислового комплексу – це забезпечення населення країни про­дуктами харчування). У даному випадку виникають протиріччя між зовніш­ньоекономічним аспектом конкурентоспроможності галузі та її значення в національній економіці. Тому при дослідженні конкурентоспроможності в да­ному випадку необхідно враховувати фактори соціального характеру, націо­нальної безпеки країни, державної політики та ін.

Конкурентоспроможність на мезорівні пропонується оцінювати, засто­совуючи наступ­ні показники: продуктивність праці, капіталомісткість, науко­місткість, технічний рівень продукції, сукупність знань та наукових наробок, експортна орієнтація чи залежність га­лузі від імпорту та ін.

При розгляді конкурентоспроможності на рівні країн необхідно па­м’ятати про відсут­ність спільного підходу до вирішення цього питання. Багато спеціалістів визнають визна­чення дане Комісією при президенті США: “Конкурентоспроможність національної економіки – це можливість нації в умовах вільного та справедливого ринку виробляти товари та послуги, які відповідають вимогам світових ринків, одночасно зберігаючи чи збільшуючи реальні доходи своїх громадян”.

Відповідність вимогам світових ринків означає здатність спроектувати, виробити та розподілити товари та послуги за ціною та якістю, що за­безпечують конкурентоспро­можність на цих ринках. Головним фактором тут є величина вартості та застосування новітніх технологій. Якщо вартість висока чи зростає, вирішальним для збереження чи підвищення конку­рентоспроможності є застосування новітніх технологій, що збільшують продуктивність основних факторів виробництва.