Сторінка
1

Інноваційний чинник забезпечення економічного зростання

У сучасному світі співвідношення сил між державами, їхня міжнародна вага визначаються порівнянням інноваційних можливостей, умінням ефективно використовувати національний та світовий науково-технічний потенціал. Здатність держав до інноваційних змін визначає ефективність економіки, обороноздатність, духовну і політичну культуру країни, захищеність суспільства. Тому основу підвищення ефективності національної економіки України, поряд із природними і трудовими ресурсами, складає інноваційний потенціал, раціональне використання якого розкриває можливості переходу країни в інформаційну епоху. З огляду на означене, надзвичайно важливим завданням формування стратегії розвитку держави стає структурна перебудова економіки з урахуванням інноваційної складової.

Сьогодні питання ролі інновацій в економічній системі займають одне з провідних місць у дослідженнях економістів. У працях українських (М.ТуганБарановський, Ю. Бажал, Л. Антонюк) і зарубіжних (С. Глаз’єв, М.Портер, Й. Шумпетер) учених досліджено широке коло проблем підвищення конкурентоспроможності за рахунок інновацій. При безперечно великому значенні внеску цих науковців і певному рівні розробки проблеми, її гострота та актуальність вимагають, на нашу думку, подальшого вивчення.

Центральною постаттю серед дослідників інновацій є австрійський економіст Й. Шумпетер. У 1912 р. він публікує працю „Теорія економічного розвитку” [8], в якій вводить термін „нова комбінація”, що означає іншу якість засобів виробництва, яка досягається через введення нових засобів виробництва чи систем його організації. Це визначення стало класичним.

Метою даної роботи є здійснення аналізу місця й функцій інноваційної складової в економічному розвитку країн, дослідження інноваційних процесів у системі світових економічних відносин, а також особливостей та проблем становлення інноваційної сфери в Україні. Для вирішення поставлених завдань використано ряд методів, а саме: метод логічного узагальнення (у дослідженні інновацій як іманентної якості економічної динаміки), системний та комплексний підходи (у дослідженні механізму оптимізації інноваційних процесів), метод аналізу та синтезу (у дослідженні проблем становлення інноваційної діяльності).

Термін „інновація” (варіант англійського слова „innovation”) став активно використову-ватися в економіці України як самостійно, так і для позначення ряду родинних понять: „інноваційна діяльність”, „інноваційний розвиток”, „інноваційне рішення”. Організація економічного співробітництва і розвитку дає таке визначення інновації: „Нововведення – це нове застосування наукових і технічних знань, що призводить до ринкового успіху”.

М. Портер вважає, що інновації – це можливість здобуття конкурентних переваг. Інновації виявляються в новому дизайні продукту, у новому процесі виробництва, у новому підході до маркетингу, у новій методиці підвищення кваліфікації працівників [6].

Антонюк Л.Л, Савчук В.С., Поручник А.М. у своїй монографії трактують інновацію як нове явище, новаторство або будь-яку зміну, яка вноситься суб’єктом господарювання у власну діяльність із метою підвищення своєї конкурентоспроможності як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках [3].

Згідно з Законом України „Про інноваційну діяльність”, інновації – це новостворені або вдосконалені конкурентоспроможні технології, продукція, послуги, організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного або іншого характеру, що істотно поліпшують якість виробництва [1].

На нашу думку, інновації – це кінцевий результат впровадження нового продукту, технології, способу організації управління тощо з метою оновлення, удосконалення, перетворення об’єкта (виробничої або невиробничої сфери) та отримання економічного, соціального, екологічного або іншого ефектів. Необхідно пам’ятати, що технологічні перетворення пов’язані з великим ризиком. Дослідження свідчать, що в середньому зі 100 ідей лише 4–5 нових товарів мають комерційний успіх [4]. Для підвищення ефективності інноваційної діяльності та зменшення ризиків важливо визначити основні принципи впровадження нововведень, які, на нашу думку, можна звести до наступних:

– інновація повинна ґрунтуватися на довготерміновому стратегічному плануванні;

– підприємство повинно мати достатній запас „ноу-хау” та відповідних технологій щодо цільових ринків;

– нові продукти повинні відрізнятися від конкуруючих;

– потрібен постійний обмін інформацією зі споживачами для своєчасного визначення нових потреб.

Важливе значення для розвитку національної економіки та формування дієвої вітчизняної інноваційної системи має творче використання науково-технологічного досвіду розвинених країн.

Період після Другої світової війни став часом науково-технічної революції та її величезного впливу на економічний розвиток. Наприкінці 50-х рр. ХХ ст. провідними ученими було доведено винятковий економічний едикт від інновацій. Відомий дослідник проблем економічного зростання, лауреат Нобелівської премії С. Кузнець назвав період науково-технічної революції „…окремою економічною епохою, коли змінилося багато усталених уявлень щодо функціонування економічної системи”.

Для української економіки найбільш показовим є досвід активної інноваційної трансфор-мації, що спостерігалася у таких країнах, як Японія, США, Південна Корея, Китай та ін. Свій прорив в економіці вони здійснили насамперед за рахунок високих технологій.