Сторінка
1

Деякі проблеми зайнятості перехідного періоду в Україні (на прикладі Ірпінського регіону)

Важливою сферою вивчення економічних проблем на макрорівні є сфера зайнятості, яка має свої особливості в соціально-економічних умовах життя людини, пов’язаних із задоволенням її потреб у сфері праці. Водночас трудова зайнятість населення країни забезпечує виробництво ВНП, а отже, економічну основу життя суспільства. Разом з тим, зайнятість має і соціальний характер: вона задовольняє потреби людей не лише в заробітках, а й у реалізації через суспільно корисну діяльність.

Таким чином, зайнятість – це надзвичайно важливе явище соціально-економічного життя суспільства, її сутність далеко не вичерпується проблемами безробіття, а також включає такі аспекти, як раціональне використання праці; забезпечення гідного рівня життя працездатного населення; задоволення потреб народного господарства у робочій силі з урахуванням її кількості та якості; задоволення професійних потреб працівників, включаючи потреби у професійній освіті та підтриманні кваліфікації; соціальну підтримку у разі втрати роботи тощо [1. – С. 45].

Важливу роль у формуванні структури і зайнятості суспільства відіграє ринок робочої сили. Він є невід’ємною складовою частиною системи ринкового господарства. В умовах ринкової економіки робоча сила виступає як товар і в цьому схожа з іншими товарами, тому піддається економічній оцінці й оптимізації [5. – C. 28].

Проблему розбалансованості ринку робочої сили досліджували багато таких вида­тних економістів ХІХ і початку ХХ ст., як: А. Сміт, Д. Рікардо, Дж. Мілль, А. Маршал, А. Пігу та інші. Класики економічної теорії вважали, що ринкова система спроможна забезпечити повне використання ресурсів в економіці, бо вона має властивість автома­тично саморегулюватися, тобто, на їх думку, повна зайнятість є нормою ринкової еконо­міки. Логіка класичної теорії зайнятості приводить до висновку, що держава повинна проводити політику невтручання в процеси функціонування ринку робочої сили.

Положення класичної теорії зайнятості з часом все більше стали суперечити фактам реального життя. Безробіття почало набувати все більших розмірів і стало великою проблемою капіталістичної економічної системи, що призвело до критики основополож­них принципів класичної теорії зайнятості [7. – C. 218].

Згодом у 1936 році англійський економіст Д.М. Кейнс дав нове пояснення рівня зайня­тості у капіталістичній економіці. На його думку, повна зайнятість – це швидше випадко­вість, а не закономірність, тобто при капіталізмі не існує такого внутрішнього механізму, який би гарантував повну зайнятість населення.

Незважаючи на наявність фундаментальних розробок теорії зайнятості і використання урядами різних держав рекомендацій, що випливають з цих теорій, уникнути безробіття не вдалося ще жодній розвиненій країні Заходу [6. – C. 65].

Проблему зайнятості та безробіття в Україні на даному етапі її розвитку досліджують багато економістів, серед них: К. Кривенко, С. Вовкамич, Х. Копистянська та інші.

Зайнятість населення України забезпечується державою шляхом проведення активної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення його потреб у добровіль­ному виборі виду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць і розвиток підприємства.

Політика зайнятості має декілька рівнів: загальнодержавний (макрорівень), регіо­наль­ний і локальний (мікрорівень). Найближчою тактичною ціллю політики зайнятості повинне бути збалансування попиту і пропозиції праці. Це можливо лише при комплексно­му підході, що включає, з одного боку, стимулювання підвищення попиту на працю, а з іншого – сприяння зменшенню пропозиції праці, подолання характерної нині для України надзайнятості. Тобто така збалансованість ринку може відбутися завдяки підтримці з боку держави у розвитку приватного підприємництва, малого бізнесу, сфери послуг, фермерства, які будуть надавати нові робочі місця [9. – C. 322].

Важливою проблемою формування нового якісного стану зайнятості є трудова мотивація. Необхідно врахувати, що ринкові відносини створюють лише передумови, але не гарантують нового ставлення до праці й досягнення її високих результатів. Світовий досвід підтверджує, що не всяка ринкова економіка забезпечує високий рівень соціальної і економічної ефективності. В Україні, в умовах ринкової трансформації, на перше місце за силою впливу на трудову мотивацію виходить соціальне самопочуття громадян, під яким розуміється не реальне покращання життя, а впевненість у правильності обраних шляхів реформування суспільства і соціальному захисті з боку держави. Соціальний захист часто зводиться лише до підтримки знедолених людей, але справжній його зміст полягає у забезпеченні випереджувальних заходів щодо недопущення безробіття та втрати здоров’я населенням [3.– С.5].

Проблема зайнятості, безробіття і доходів є визначальною в галузі соціально-трудових відносин. Хоча коріння багатьох із цих проблем зароджувалися ще в радянські часи, однак в усій своїй згубній силі вони розкрилися в процесі переходу України до ринкової системи і демократичного суспільства [8. – C. 11].

Після проголошення незалежності України згодом почалося роздержавлення і приватизація державних підприємств і організацій, яке, у свою чергу, призвело до появи нового власника із власними підходами до працевлаштування населення. Під впливом цих економічних і соціальних факторів Ірпінський регіон, який 10–15 років тому був індустріальним і санаторно-курортним регіоном, де працювало більше 40 тис. громадян у різних сферах, почав реєструвати масове безробіття. Сучасний ринок праці Ірпінського регіону формується під впливом реформування економіки.

В Ірпінському регіоні періодично збираються основні показники ринку праці, відображені в таблиці 1.

Таблиця 1

Основні показники ринку праці в Ірпінському регіоні