Сторінка
2

Деякі проблеми зайнятості перехідного періоду в Україні (на прикладі Ірпінського регіону)

* Джерело: Програма зайнятості населення Ірпінського регіону на 2003 рік. – С. 21

Аналіз економічного розвитку Ірпінського регіону протягом 1999–2002 років показав, що за згаданий період впроваджувалося структурне реформування економіки регіону, що сприяло подоланню спаду виробництва. Це викликало певні позитивні зрушення.

Важливими аспектами діяльності підприємств Ірпінського регіону, направлених на стабілізацію їх фінансового-економічного становища, є:

– залучення інвестицій (ВАТ “Гостомельський склозавод”, ВАТ “Бучанський приладо­будівний завод”, ТОВ “Бучанський завод склотари”, ЗАТ “Гірничовидобудівний та каменеобробний комбінат Біличі”);

– нарощування експортного потенціалу (ЗАТ “Білицький завод “Теплозвукоізоляція”, ЗАТ “ГВКК “Біличі”, ВАт “Гостомельський склозавод”, НВП фірма “КАТЕХ - ЕЛЕКТРО”, ТОВ “Бучанський завод склотари” тощо);

– участь у виставках (ЗАТ “ГВКК “Біличі”, ЗАТ “Білицький завод “Теплозвукоізо­ляція”, ВАТ “Гостомельський склозавод”, Бучанський прилабудівний завод “Веда”, ВАТ “Білицька меблева фабрика”, ВАТ “Ірпіньмаш”, ТОВ “Агрофарм” тощо) [2. – С. 21].

Проте, незважаючи на позитивні тенденції, економічна ситуація у регіоні залишається несталою.

Позитивні зрушення в економіці ринку, що відбуваються протягом останніх років, знаходять підтвердження на зареєстрованому ринку праці. Так, якщо у 2000–2001 рр. кількість незайнятих громадян, які не перебували на обліку в центрі зайнятості на початок року, зменшилася з 1 468 до 1 366 чол., очікується, що у 2002 році – 870 чол., за прогнозами на 2003 рік зменшиться на 20 чоловік (до 850 чол.) [2. – C. 22].

Чисельність незайнятого населення, яке було охоплене заходами, пов’язаними з проведенням активної політики зайнятості, становить 1 119 чол. [2. – C. 22].

За цей період працевлаштовано 725 чол. Більшість безробітних було працевлаштова­но на робочі місця – 44,7 %, на посади службовців – 42,5 %, на місця, які потребують спеціальності, – 12,8 %. Основною сферою прикладання праці незайнятого населення є підприємства роздрібної та оптової торгівлі (156 чол.) [2. – C. 22].

Найбільшим попитом на ринку праці користуються наступні професії та спеціальності: бухгалтер (зі знанням 1С: бухгалтерії), юрист (правознавець), системний адміністратор (обслуговування систем ПК), менеджер, перукар та ін.

Різниця у співвідношенні попиту і пропозиції за професійно-кваліфікаційними, галузевими і статевовіковими групами зумовила поділ ринку робочої сили на ряд сегмен­тів, що відрізняються передусім ступенем забезпеченості робочими місцями та їх постійністю.

До основних сегментів сучасного ринку робочої сили належать:

– ринок кваліфікованої робочої сили з гарантованою зайнятістю і високою заробітною платою;

– ринок малокваліфікованої та некваліфікованої робочої сили з повною зайнятістю працівника;

– ринок тимчасового безробіття.

Основна проблема ринку праці в Ірпінському регіоні та в цілому по Україні – скорочення попиту на працю – частіше призводить до прихованого безробіття в офіцій­ному секторі ринку праці, зайнятості в неформальному та нетоварному секторах, посилен­ню зовнішньої трудової міграції, ніж до відкритого безробіття, зареєстрованого заклада­ми, з питань працевлаштування. Обстеження робочої сили, що періодично проводяться в Україні, виявляють набагато вищий рівень безробіття порівняно з даними державної служби зайнятості.

Безробіття стало невід’ємним атрибутом ринкової економіки. Але все ж таки завдяки певним факторам в Ірпінському регіоні воно починає зменшуватися в основному завдяки розвитку підприємств оптової та роздрібної торгівлі.

Якщо проаналізувати демографічну ситуацію, що нині існує в Україні, то можна з впевненістю стверджувати, що катастрофічне зростання злочинності, психічних захворю­вань, самогубств, природне зменшення населення є прямим наслідком втрати роботи, виникненням загрози її втрати та іншими негараздами у сфері працевлаштування [3. – C. 17].

Таким чином, виникнення безробіття, а особливо його надмірність, породжує соціаль­ну напругу в суспільстві, здатне дестабілізувати економічну і політичну систему. Тому держава, щоб запобігти соціальному вибуху, не має права вирішувати проблеми зайня­тості населення віддавати на відкуп ринку, вона повинна брати цю функцію на себе.

Основною проблемою регулювання ринку робочої сили є оптимальне поєднання високої ефективності праці з максимальною зайнятістю населення, а також забезпечення надійних соціальних гарантій на випадок безробіття [4. – С. 44].

Державна активна політика зайнятості передбачає розробку програм сприяння зайнятості. Такі програми можуть бути направлені або на сприяння зайнятості таких окремих категорій населення, як молодь, жінки, інваліди тощо, або на подолання кризово­го стану у сфері зайнятості, викликаного економічною, демографічною, політичною ситуа­цією, стихійним лихом тощо.

Спеціальні програми сприяння зайнятості створюються і управляються або централь­ними держаними органами, або регіональними і місцевими органами управління.

В Україні частка фонду зайнятості у ВВП становить приблизно 0,3 % , що в багато разів менша, ніж у країнах з розвиненою ринковою економікою.

Звідси можна зробити висновок, що в нашій країні фінансова база для розв’язання проб­лем зайнятості недостатня і не відповідає ситуації на ринку праці, яка різко заго­стрюється через величезний потенціал безробіття.

Для реалізації державної політики зайнятості створюється служба зайнятості. В Укра­їні вона з самого початку формувалася як централізована державна система на правовій основі (Закон України “Про зайнятість населення”) і на базі широко розгалуженої держав­ної служби працевлаштування з використанням її матеріально-технічної бази, системи обліку й кадрового складу працівників.