Сторінка
4

Інноваційний чинник забезпечення економічного зростання

Для прискорення науково-технічного розвитку ефективним може стати утворення фінансово-промислових груп, до складу яких входять спеціальні інноваційні структури. Ними могли б стати науково-дослідницькі центри, які займаються питаннями підтримки й розвитку науково-технічного потенціалу підприємств та організацій, що входять до фінансово-промислових груп. Корисним було б використовувати досвід розвинених країн Заходу зі створення інноваційних підрозділів при корпораціях.

На нашу думку, важливим залишається питання підтримки державою малих та середніх інноваційних підприємств. Малий інноваційний бізнес може ефективно працювати лише в умовах налагодженої інфраструктури передачі технологій й системи комунікацій. Проте така система на даний момент в Україні відсутня. Її створення також є одним із важливих напрямів подальшого розвитку інноваційної сфери.

Досягти прогресу у сфері міжнародного науково-технологічного співробітництва можна, на нашу думку, шляхом створення сприятливих умов залучення інвестицій в інноваційну сферу, розробки комплексу заходів зі стимулювання залучення високих технологій, входження у світову систему науково-технічної інформації, розвитку міжнародної науково-виробничої кооперації, підвищення конкурентоспроможності науково-технічної продукції. Державне регулювання міжнародних зв’язків, на нашу думку, повинно базуватися на таких принципах, як взаємна користь, недопущення дискримінації, еквівалентна технологічна залежність сторін, раціональне співвідношення лібералізації та протекціонізму тощо. Очевидно, що для України пріоритетним повинен стати розвиток науково-технічного співробітництва із державами – учасниками СНД. Необхідно також налагодити науково-технологічне співробітництво із науковими центрами Європи.

Дуже важливим напрямом розвитку інноваційної сфери України, на нашу думку, є регіоналізація науково-технологічного прогресу. Регіональна науково-технічна політика є невід’ємною складовою державної науково-технічної політики. На нашу думку, забезпечення державою оптимальної рівноваги в інноваційному розвитку регіонів дозволить уникнути конфліктів і досягти єдності країни в інноваційній сфері.

Вважаємо за доцільне також удосконалення механізму залучення іноземних інвестицій. Для цього треба, перш за все, створити сприятливий інвестиційний клімат, вдосконаливши нормативну базу на основі визначення організаційно-методичних, інформаційних і правових засад іноземного інвестування. Передумовою цього повинна стати макроекономічна стабільність, що сприятиме акумулюванню внутрішніх і зовнішніх ресурсів шляхом підвищення довіри інвесторів.

Сьогодні важливим завданням державної інноваційної політики є створення науково-методологічної основи формування української державної інноваційної системи, яка забезпечує побудову динамічної економіки, що базується на знаннях, та світове лідерство національних компаній. Необхідно систематизувати об’єкти інвестування, напрацьовувати банк даних інвестиційних об’єктів, розробити й затвердити Методичні рекомендації з підготовки інвестиційних проектів, розширити права регіонів в одержанні іноземних інвестицій.

Важливим, як уже підкреслювалося, є й усвідомлення того, що сьогодні для успішного економічного розвитку країни необхідний поворот від традиційної науково-технічної політики до інноваційної. Цим передбачається, що поняття „технологія” набагато ширше за термін „техніка”. Воно містить у собі технічні засоби, систему відповідних знань, фінансові, технічні, кадрові, сировинні й інформаційні ресурси, навички й виробничу культуру, систему адекватного управління, соціальне й природне середовище, у якому реалізується даний процес, а також систему соціально-економічних наслідків, включаючи екологічні.

Підсумовуючи все зазначене вище можна впевнено стверджувати, що основним напрямом подальшого інноваційного розвитку України повинно стати стимулювання створення й використання знань як головного джерела підвищення національної конкурентоспроможності та процвітання держави у сучасному світі.

Одержані результати дозволяють розкрити сутність інноваційної складової економічного розвитку, визначити місце інноваційних процесів у системі світових економічних відносин, виявити проблеми становлення інноваційної діяльності як основи розвитку економіки України. Отримані результати мають теоретико-методологічне й прикладне значення та є певним внеском у розвиток інноваційної теорії. Їхнє використання підвищує наукову обґрунтованість щодо прийняття рішень під час впровадження інноваційних проектів на мікроекономічному рівні та у процесі розробки і реалізації національних інноваційних стратегій на макроекономічному рівні.

Результати проведеного дослідження дозволили автору зробити такі висновки.

Технологічні зміни є визначальним фактором історичної трансформації суспільства, проте їхню вирішальну роль в економічному зростанні було визнано лише у другій половині двадцятого століття. Центральною ланкою інноваційної теорії є категорія „інновація”. Інновації – це кінцевий результат впровадження нового продукту з метою оновлення, удосконалення, перетворення об’єкта та отримання економічного, соціального, екологічного або іншого ефектів.

Обґрунтування провідної ролі інновацій як визначального фактора у системі міжнародних відносин здійснено на основі дослідження інноваційних тенденцій провідних країн світу. Результати показали, що стале економічне зростання напряму залежить від рівня розвитку інноваційного потенціалу в країні. На основі аналізу заходів інноваційної політики цих країн доведено необхідність втручання держави у розвиток інноваційної сфери.

Результати дослідження показали, що українська інноваційна сфера продовжує переживати глибоку кризу. Для забезпечення в Україні динамічного науково-технологічного розвитку запропоновано нові підходи до стимулювання інноваційної сфери: перехід від традиційної науково-технічної політики до інноваційної; стимулювання розвитку основних галузей економіки та відмова від концепції рівномірного технічного розвитку; інвестування в інноваційну сферу та відмова від інвестицій у відтворення капіталу; надання переваги ризиковому капіталу замість використання кредитів банку; впровадження пільг для інноваторів; перехід до непрямого регулювання інноваційних процесів.

Запропонований комплекс заходів, спрямованих на удосконалення інноваційної сфери, включає: забезпечення державного стимулювання у формуванні нових інноваційних структур; створення відсутньої в Україні інфраструктури трансферу технологій; впровадження механізму світового науково-технологічного співробітництва; створення банку даних інвестиційних об’єктів; вирішення проблем екологічної безпеки тощо.