Сторінка
1

Зайнятість і безробіття сільського населення

Напруженість проблем зайнятості та безробіття в Україні є складовою системної кризи в державі, що обумовлена катастрофічним станом економіки, руйнацією соціальної сфери (особливо на селі), майновим розшаруванням суспільства, зубожінням мільйонів людей.

За статистичними даними та соціологічними дослідженнями, на сьогодні бідні й убогі складають 70 % сільського населення. Середньомісячна заробітна плата в доларовому еквіваленті в нашій країні досягла лише 57,9 доларів США у 2001 році, в 2002 році – 70,6, а за перше півріччя 2003 року – 79,5 доларів. Якщо врахувати, що за світовими мір­ка­ми межа абсолютної бідності становить 4 долари США на людину в день, а на вищевказану зарплатню потрібно ще й утримувати сім’ю, то Україна за рівнем зарплати входить до групи країн, що розвиваються і безнадійно відстають від стандартів Європи. За індексом людського розвитку ООН (складовими якого є рівень добробуту, освіти, очікувана тривалість життя населення), Україна, що десять років тому займала серед 173 країн 45-те місце, опустилася на 102-гу позицію.

Значний вклад в аналіз причин і розробку шляхів вирішення проблем безробіття в сільській місцевості зробили такі вітчизняні вчені: О.А. Бу­гуцький, М.Х. Вдовиченко, П.І. Гайдуцький, О.І. Здоровцов, І.Г. Кириленко, Е.М.Лібанова, М.К. Орлатий, І.В. Про­копа, С.М. Рижук, П.Т. Саблук, В. Сте­шенко, Л.О. Шепотько, К.І. Якуба та інші. Вони не лише теоретично обґрунтували фактори зниження безробіття, але й дали конкретні практичні пропозиції, що були використані при розробці цілого ряду нових законів та указів, що прямо або опосередковано впливають на соціально-економічні умови життя працівників АПК, а відтак і на показники зайнятості сільського населення.

Підвищення рівня безробіття викликало зниження рівня життя, боляче вдарило по дітях, молоді, людях похилого віку. Злиденність є основною причиною зростання кіль­кості самогубств, абортів, утримання від народження дітей. Але прийняті Верховною Радою та Урядом за останні роки закони, ряд концепцій, програм та додаткових заходів щодо реформування аграрного виробництва, розвитку соціальної сфери села, посилення боротьби з безробіттям повною мірою не виконуються і не мають відчутного впливу на сферу зайнятості в країні. Тому вивчення даної проблеми можна та необхідно розширюва­ти і поглиблювати.

Починаючи з 2000 року в сільському господарстві України намітились позитивні тенденції стабілізації і розвитку. Але вони поки що майже не відобразилися на умовах життя селян. Адже не потрібно забувати, що протягом 1990–1999 років обсяг виробництва сільськогосподарської продукції зменшився на 51,5 %. Це свідчить про глибину кризових процесів, а відтак необхідний досить тривалий час, щоб позитивні зрушення на селі стали помітні і відчутні кожним сільським жителем. Майже не зростають реальнi доходи сiльського населення, головним джерелом доходів селян залишаються надходження вiд низькопродуктивної працi в особистих пiдсобних господарствах. Практично припини­лося оновлення матерiальної бази соцiальної iнфраструктури, майже не вiдновлюється дiяльнiсть пiдприємств сфери обслуговування. Це все негативно позначається на соцiаль­но-демографiчнiй ситуацiї українського села, що більше підвищує показники безробіття. Тому завданням даної роботи є вивчення структури, стану та динаміки проблем зайнятості в агропромисловому комплексі України, а також виявлення тенденцій та прогнозування показників зайнятості, обґрунтування шляхів подолання або зниження рівня безробіття.

Однією із причин бідності сільського населення та демографічної кризи на селі є без­робіття. Зменшення обсягів виробництва сiльськогосподарської продукції та недо­оцiн­­ка соцiальних аспектiв реформування сільського госпо­дарства зумовили скорочення попиту на робочу силу. Iз 6,5 млн працездатних селян, 0,4 млн – незайнятi та безробiтнi, 2,9 млн – зайнятi лише в особистих пiдсобних господарствах. В агроформуваннях нового типу зайнято лише 2 млн селян – це вдвічі менше, нiж на початку 1990-х років [4, с. 7].

Майже в усіх галузях економіки за дванадцять минулих років відбулося відчутне скорочення чисельності зайнятих працівників, наприклад, в сільському господарстві та промисловості майже вдвічі, а в будівництві – у 3,5 раза. Натомість дивним здається збільшення вдвічі штатів апарату державного управління та сфери фінансування, креди­ту­вання і страхування. Майже в чотири рази зросла чисельність зайнятих (але не від доброго життя) в особистому підсобному господарстві.

На початку 2003 року офіційно зареєстроване безробіття в Україні становило 3,8 %. У цілому в Україні нараховується близько 1 млн безробітних. Найвищий рівень безробіття зареєстрований у Рівненській (6,9 %), Тернопільській (6,9), Чернівецькій (6,6), Херсонській (6,0) областях; найнижчий – в Одеській (2,0) та Донецькій (2,3) областях, а також у містах Києві (0,5) і Севастополі (0,8 %) (табл. 1).

Таблиця 1

Кількість зареєстрованих безробітних по регіонах (на початок року, тис.) *[1]

Збільшується сукупна кількість безробiтних і в сільській місцевості, за обстеженнями сільських домогосподарств вона становила в 2002 роцi 432,8 тис. осiб. За методологiєю Мiж­народної Органiзацiї Працi (МОП) рiвень безробiття на селі в середньому досяг 6,6 % економiчно активного населення (у вiцi 15–70 рокiв) (табл. 2) і лише близько 60 % з них зверталися до державної служби зайнятостi.

Таблиця 2

Розподіл населення за економічною активністю та місцем проживання у 2001 році (у віці 15–70 років, тис.) *[2]

Відмінності у даних табл. 1 і 2 пояснюються різними методологічними підходами до оцінки зайнятості, а відтак і безробіття. У табл. 1 подано кількість безробітних, зареєс­тро­ва­них у державній службі зайнятості, а в табл. 2 – чисельність безробітних у визначенні Мiжнародної Органiзацiї Працi (особи, які одночасно задовольняють три вимоги: не мали роботи, протягом останніх чотирьох тижнів шукають роботу або намагаються орга­нізу­вати власну справу, впродовж найближчих двох тижнів готові приступити до роботи) [10, с. 360]. Звичайно, за методологією МОП показники завжди вищі, тому що включають як зареєстрованих, так і незареєстрованих у державній службі зайнятості, крім того в МОП економiчно активним населенням вважаються громадяни у вiцi 15–70 рокiв, а в службі зайнятості людей пенсійного віку не реєструють.