Сторінка
2

Європейська регіональна інтеграція як противага американському глобалізму

Глобалізація відкрила можливості для більш активного економічного зростання. Проте показники зростання як промислово розвинених країн, так і країн, що розвиваються, в тому числі – з перехідною економікою, склалися різні, в результаті чого виявився факт, що поряд із параболічним (з прискореною у часі швидкістю зростання) заглибленням у глобалізацію людство (вірогідно, також параболічно) заглиблюється у простір конфліктів, природою яких є така сама стара, як світ, нерівність людського існування і глобалістські намагання “сильних світу цього”, які завжди були основою і незмінним супутником глобалізації.

Так, ще у Стародавній Греції проголошення демократичних свобод призвело до небувалого злету у розвитку науки і техніки, проте грецьке суспільство залишалося рабовласницьким, що і призвело до його загибелі і формування нового суспільного устрою. Проводячи аналогію із сьогоденням зазначимо, що демократичні свободи, які були проголошені в Англії, США, Франції та у інших розвинених країнах у ХІХ ст., стосувалися лише певних верств населення. Наприклад, пограбування колоній англійцями та праця негрів-рабів на плантаціях США не вважалися порушенням демократичних свобод людини. Сьогодні ця тенденція зберігається у підтриманні різних стандартів життя у різних регіонах світу, що проявляється у різниці в оплаті праці працівників корпорацій, коли представник материнської країни або країни походження корпорації, наприклад США „Дженерал Моторз”, отримує у кілька разів вищу заробітну плату, ніж його колега із країни-реципієнта [10].

Яскравим прикладом світового домінування була і Римська імперія. Саме її як зразок глобалізму доцільно порівнювати із сьогоднішнім світовим гегемоном на міжнародній економічній арені – Сполученими Штатами Америки. Розвал і зникнення із політичного простору Радянського Союзу стали причиною утвердження економіко-політичної гегемонії США в світі. Розуміючи різнорідність проблем світового розвитку і, відповідно, багатоманітність американських інтересів, керівники США сприяли створенню цілого ряду проамериканськи налаштованих світових організацій. Наприклад, військово-політичні питання вирішувала ООН, питання підтримки світової фінансової системи – МВФ і Світовий банк, розвитку світової торгівлі – Генеральна угода за тарифами і торгівлею (ГАТТ), поглиблення якого породило в 1993 році ВТО [9].

Таким чином, Рузвельт ще більше 60 років тому демонстрував принципово новий тоді і як ніколи актуальний зараз підхід до інтеграції як інструменту глобальної конкуренції. Завдяки його зусиллям після Другої світової війни вищою формою функціонування ринку експансії стала саме інтеграція – створення єдиного простору для конкуренції за єдиними правилами. Інтеграція з більш слабим партнером – найвитонченіша і делікатна форма його поглинання, при якій вдається уникнути неекономічного насильства та інших аморальних дій [8].

Висновки напрошуються досить неоднозначні. З одного боку, глобалізація – невідворотний об’єктивний процес посилення взаємозалежності економік держав світу, що дає переваги через обмін знаннями і досвідом для збільшення ефективності праці, а з іншого – призводить до посилення конкурентної боротьби, до поступового стирання національних кордонів, що тягне за собою зменшення ролі національних держав, а відтак і до стирання культурних відмінностей між народами. У дійсності ж у процесі глобальної інтернаціоналізації, як уже зазначалося, найбільшу вигоду отримують американські компанії, які підтримуються урядом США, у той час як присутність інших корпорацій на світовому ринку зменшується. Наслідки кризи монополізму можна було спостерігати у період Великої депресії. Саме тому тепер потрібно знайти альтернативи монополізації міжнародного середовища американськими корпораціями. Одним із можливих варіантів пропонується процес регіональної інтеграції з метою мобілізації ресурсів для створення противаги американській експансії. Саме такою рушійною силою може стати об’єднана Європа [9].

Значний опір глобальній інтеграції чинять не ті, хто найбільше страждає від неї: у них просто не залишається ресурсів для захисту, а часто і для усвідомлення власних інтересів. Відстоювати своє майбутнє можуть лише ті, хто сильні, інші, певним чином відособлені від США розвинені країни, чиє відставання від лідера відносно невелике. У другій половині XX століття в окремих найрозвиненіших регіонах (секторах) глобальної економіки розпочався процес регіональної інтеграції. Економічні зв’язки між групами країн стають дедалі інтенсивнішими, вони набувають комплексного характеру. Регіональна інтеграція визріла як якісно нова, вища форма інтернаціоналізації господарського життя. Виникнення регіональної економічної інтеграції відбувалося на основі розширення і зміцнення міжнародних економічних відносин, поглиблення міжнародного поділу праці, посилення інтернаціоналізації виробництва і всього економічного життя.

Отже, регіональна інтеграція – це позитивний процес зміцнення економічних взаємозв’язків, взаємне переплетіння національних однотипних і приблизно однорівневих економік країн певного регіону, формування спільного економічного простору. Нині глобалізація сприяє створенню нових регіональних інтеграційних утворень і еволюції у бік вищої інтеграційної цілісності старих. Хоча у світі нині є певна кількість регіональних економічних угруповань. Усі вони, крім Європейського Союзу, не пішли далі утворення торгової спільноти (зони вільної торгівлі чи митного союзу). Крім того, ці утворення суттєво відрізняються один від одного загальнорегіональним рівнем економічного розвитку. Тому їх об’єднання у процесі глобальної інтеграції – справа досить далекого майбутнього [5].

Орієнтуючись перш за все на підтримку внутрішньої єдності і забезпечення власних інтересів, найближчі конкуренти США – розвинені країни Європи, стихійно виробили політику не глобальної, а довгострокової регіональної інтеграції. За такої інтеграції в глобальній конкуренції беруть участь не окремі країни, сил яких явно недостатньо для неї, а цілі групи країн, що підтримують і взаємно доповнюють один одного [2].