Сторінка
7
Бердяєв не проти соціалізму ,але він за такий соціалізм ,при якому будуть визнані вищі цінності людської особистості і її право на досягнення повноти життя .Але це всього лиш соціалістичний ідеал ,що відрізняється від реальних проектів побудови соціалізму ,які при їх здійсненні породжують нові протиріччя в суспільному житті .Той реальний соціалізм ,який прагне перетворитись в життя, на думку Бердяєва, ніколи не приведе до встановлення проголошеної ним рівності, навпаки, породить нову ворожнечу між людьми і нові форми гніту. При соціалізмі ,якщо він навіть подолає голод і бідність, ніколи не буде вирішена духовна проблема. Людина все рівно буде лицем до лиця ,як і раніше ,з таємницею смерті, вічності , любові , пізнання і творчості .
Багато уваги в своїх працях Бердяєв приділяє Росії .Він писав , що самим Богом призначено, щоб Росія стала великою цілісною єдністю Сходу і Заходу, але по своєму дійсному емпіричному положенню вона являє собою невдалу суміш Сходу і Заходу.В праці ² Русская идея ² Бердяєв описує ті риси національної російської думки, які спрямовані на есхатологічну проблему кінця ,на апокаліпсичне відчуття насуваючої катастрофи [45, 53].
Загалом, розглядаючи Росію, він дивився на неї не як на ²емпіричну² Росію ,а на її ²умопостигаемый образ² ,не історія російської думки ,а її ²ідея². Бердяєв взагалі відкидав історію в якості верифікованої даності ; для нього історія –це швидше доля ,але не просто доля , а розгортаючи доля людини .
Отже , будучи, по суті, романтиком і мало цікавлячись реальністю, Бердяєв, думка якого працювала досить цікаво, знаходився постійно під владою своїх спонукань. Саме глибоке в ньому було пов’язане з його етичними шуканнями, з його публіцистичними темами; вся велич його метафізичного дару проявилась з великою силою.
Філософська творчість Бердяєва належить двом філософським традиціям: до кола екзистенціалістів і персоналістів .
На формування його світогляду мали вплив як російські ,так і західні мислителі, серед яких Достоєвський, Толстой, Мережковский, Герцен, Тургенєв , Лермонтов, В.Іванов, А.Шестов, Ібсен, Ніцше, Шопенгауер, Кант.
Його творчість поділяють на чотири етапи :
- етичний період
- релігійно –містичний період
- історіософська проблематика
- персоналі стичні ідеї
Як філософ Бердяєв без системи ,але в його філософії є три провідні ідеї:
1) людина;
2) свобода;
3) проблема людської творчості.
Розділ ІІ. Проблема людини у філософії М.Бердяєва.
2.1. Людина, особистість, індивідуум у розумінні мислителя.
Серед багатьох проблем ,піднятих М.Бердяєвим ,політичний його основний інтерес до антропологічної проблеми .Характеризуючи стан філософської розробки цієї теми ,Бердяєв вказує : ² Философы и ученые очень мало дали для учении о человеке .Антропологии мы должны учиться у великих художников ,у мистиков ,и у очень немногих одиноких и мало признанных мыслителей. Шекспир, Достоевский, Л. Толстой, Стендаль, Пруст гораздо больше дают для понимания человеческой природы, чем академические философы и ученые – психологи и социологи. А на ряду с ними нужно поставить немногих мыслителей – в прошлом Бл. Августина, Я. Беме и Паскаля, в ХІХ веке Бахофена, Е.Фейербаха, Киркегарда, в наше время Шелера. В науке ж первое место принадлежит Фрейду, Адлеру, Юнгу² [8, 57].
Тим самим М. Бердяєв підкреслює як необхідність філософської розробки антропологічних проблем, так і недостатню увагу до них. Разом з тим він відмічає і той великий вклад, який внесли в дослідження людини діячі літератури, мистецтва, релігії.
Розробляючи антропологічну тематику, М.О. Бердяєв використовує достатньо широкий діапазон матеріалу, починаючи з літературно-критичного і закінчуючи політично-ідеологічним. Саме такій підхід дає можливість виділити основні тенденції розвитку антропологічної проблематики не тільки в процесі її становлення, але і на наступнихних етапах [46, 251].
Бердяєв скептично відноситься до можливостей конкретних наук, проникнути в суть особистості. Чим об’єктивніше, загальнообов’язкове пізнання, тим далі воно від осягнення смислу і цінності людського існування. Антропологічні науки – біологія, психологія, соціологія – визначають людину як об’єкт в ряді інших об’єктів, як частину світу. Особистість не можна розуміти і як субстанцію; її треба осягати як суб’єкт. ²Особистість є не людина як феномен, а людина як ноумен², – говорить Бердяєв в книзі ² Опыт эсхатологической метафизики² (1947), користуючись мовою гносеології.
Які філософські передпосилки вчення про особистість?
Бердяєв переконаний, що істинне вчення про людину – особистість може побудувати тільки екзистенціальна філософія. В ²Самопознании² він називає ²екзистенціальним філософом того, у кого думка означає тотожність особистої долі і світової долі² [18, 105].
Екзистенціальний центр знаходиться в особистості ,в суб’єктивності; він знаходиться в ²Я² і в його відношенні до ²ти² і до ²ми². Особистість як абсолютний екзистенціальний центр, як центр свідомості і сумління, припускає ²відчування² до страждань і радості. Особистості глибоко присущий стан жаху і смутку, вона пов’язана з трагічними протиріччями. Саме здійснення, утвердження особистості хворобливе; воно припускає супротив, боротьбу за свій образ.
Завантажити реферат