Сторінка
13
2.3. Творчість як продовження справи Бога і виправдання людини.
Тема, до якої філософ звертався на протязі усього життя, є проблема творчості. ²Тема про творчість, про творче призначення людини – основна тема мого життя² [18, 208].
Центральним стрижнем концепції творчості Бердяєва стає ідея творчості як одкровення людини, разом із Богом покликаної до світотворення, що невпинно продовжується. Це тема взаємовідношення людини Богу. Бердяєва непокоїть питання про відношення творчості і гріха, творчості та вилуплення. При чому постановка цієї теми була для самого Бердяєва результатом внутрішнього переживання, внутрішнього прозріння. Як подолати подавленість і перейти до підйому? Бердяєв прямо виходить з ідеї Божества але у своїй антропології він орієнтується не скільки на християнство, скільки на вчення німецьких містиків. Тому людина у нього поєднує у собі три начала: божественне, природне, диявольське (меонічне). Яким парадоксальним чином ці міри об’єднуються в людині, призначення пояснювати бердяєвське вчення про творчість [46, 509].
Філософія творчого антропологізму Бердяєва отримала свій перший розгорнутий вираз у книзі ²Смисл творчості², основна тема якої – ідея творчості як релігійного надзавдання людини. Ось емоційне враження сучасниці першої появи цієї книги.
Книга, за відгуками сучасників, – не написана, а викрикнута, оскільки просякнута передчуттями не такого уже й віддаленого ²Царства Антихриста², масової спокуси російського люду обіцянками земного раю, збудованого на шляхах людинобожжя, що очевидно, й обумовлює такий маніфестний стан.
Основою етики Бердяєва є персоналізм. Моральні судження і акти завжди особистісні та індивідуальні. Це особливий ²діалог² людини і Бога, він не може визначатися ні поняттями колективу, ні нормою, ні моральними законами. Звідси етику творчості на противагу етиці спокути М. Бердяєв визначає як етику теондричну наголошуючи на творчо-індивідуальному характері моральних актів. Етика творчості у нього відповідає одкровенню ІІІ Заповіту – Духу Святого. Згідно його концепції шлях до внутрішньої свободи – індивідуальний, істина самого себе, свого життя (тільки такі істини є живими) – це завжди нове одкровення, що здобувається в тяжких й одночасно радісних, персональних муках творчості. Саме у таких межових ситуаціях трансцендування людина ²переживає катастрофи, переноситься через безодні, відчуває перервність у своєму існуванні², відчуваючи простір внутрішньої свободи й відповідальності за кожну мить свого існування. Амбівалентність переживання межових ситуацій викликається доторкуванням до таїни буття і небуття, а трансцендування розглядається як перехід від античного буденного досвіду до екзистенційного [46, 501].
²Транцендування є перехід до транссуб¢єктивного, а не до об’єктивного. Цей шлях полягає у глибині існування, на цьому шляху відбуваються екзистенційні зустрічі з Богом, з іншою людиною, з внутрішнім існуванням в світі…², – вважає мислитель. Отже, трансцендування описується М. Бердяєвим як рух в глибину суб’єкта, що є творчістю і свободою. Трансцендування ²всередину² або в глибину – це спосіб, що уможливлює відкривання смислів, духовного ²буття², вкорінення у абсолютному, спогляданні ²трансцендентного Я² як єдності іманентного й трансцендентного (у індуїзмі це звучить як тотожність Атмана і Брахмана, а у християнстві – як ²символ образу і подоби Божої², ²царства Божого²). Сьоголосся цієї ідеї відчувається і в думці російського філософа С.Л. Франка про те, що ²Я² дійсно є ²внутрішня інстанція нашого життя, – пояснює він, – але лише тому воно є особистість, оскільки воно трансцендуючи внутрішньо, є у відношенні до духу і причетне духу…² Він переконаний, що ²Буття – у – самого – себе² утворює єство істинної свободи і лише там уперше здійснюється у повній значимості, де ²самість² покидає саму себе і укорінюється у чомусь іншому, вищому².
²Питання про роль творчості у духовному житті, – як пише Бердяєв, – є основне питання, від нього залежить майбутнє духовності у світі і можливість нової духовності². Людина за своєю природою призначена до творчості, творчість є її моральний ²обов¢язок², призначення людини. Людина була створена для того, щоб стати в свою чергу творцем, вона продовжує творення світу [46, 510].
Людина, за М.О. Бердяєвим, є центр буття, точка перехрещення світів, посередник між Богом і світом. На ній лежить велика відповідальність, так як від її діяльності залежить стан Всесвіту. Зміщення центру людського буття з пограничного положення, яке вона займає по відношенню до вічності і часовості, в стороні часовості привело до порушення загальної рівноваги в світі. Нижчі сфери отримали владу. Але падіння людини не стало їх перемогою. Нижчі шари природи програли разом з людиною.
²Людина живе, одухотворює природу своєю творчою свободою і мертвить, сковує її своїм рабством і падінням в матеріальну необхідність. Падіння вищого ієрархічного центру природи (людини) тягне за собою падіння усієї природи, всіх нижчих її ступенів. Все більш відповідальна людина і все менш відповідальні каміння. Цар відповідальніший, ніж останній з його підданих² [25, 306].
²Ангели – це ієрархічне оточення Божественного організму і охоронці людини як медіума Божественної енергії. Ангел не є вища ієрархічна ступінь космосу – такою вищою ступінню є тільки людина – Творець, подібна Творцю – Богу². Коли ж людина возвеличила ангела (папу, єпископа, священика) і поставила його замість себе, тоді статика перемогла динаміку, і людство легко впало в звірство. ²Бо звір подібний ангелу, людина ж подібна Богу. І світ тваринний повинен стати оправою слави людини, як світ ангельський – оправа Божої слави² [25, 308].
Завантажити реферат