Сторінка
12
Бердяєв, однак, не повністю задоволений трактуванням „Ніщо” у Беме. Йому здається, що бемовське „ніщо”, яке є ²основа² чи ²безосновність² в Бозі, не може гарантувати повну свободу людині – адже це все-таки божественне „ніщо”! І якщо тут вкорінена людська свобода, отже, людина знову ж попадає в залежність від Бога, хай навіть і в такій досить ослабленій формі. Тому у вченні німецького містика наш філософ вносить корективу: початкове „ніщо” потрібно мислити як незалежне від Бога, як повністю самостійне начало, точніше ²безпочатковість², і в цьому тільки і може бути врятована людська свобода, яка має бути абсолютно нічим не визначеною, повинна мати корінь тільки у самій людині [9, 15].
Якщо в основі всього сущого лежить хаос і небуття, то світ дійсно є зло, але це зло походить не від створившого його Бога, а від тої самої свободи, яка початково, подібно матерії греків, була поза Богом і з якої як раз і походить цінима найбільш будь-якого буття свобода Бердяєва. Він вважає, що тільки в епоху християнства була відкрита ця сама ірраціональна стихія свободи, бо грек, за його словами, боявся безкінечності, у свободі ж як ірраціональному началі є безкінечність, можливість перемоги хаосу. Істина свобода для античної думки є перемога форми. В християнську ж епоху відкрилась саме ірраціональна свобода, і з нею підкреслює Бердяєв, пов'язаний догмат про гріхопадіння. Прийняття ідеї гріхопадіння, відмічає він, є прийняття тої істини, що в основі світового процесу лежить перша ірраціональна свобода.
Здавалось, ніби тут Бердяєв правий – людина створена вільною і на її свободу Бог ніколи не посягав. Але в цьому судженні є і інше припущення. Сказати, що світовий процес почався з гріхопадіння, – отже поставити останнє на місце божественного творення – адже все-таки з нього починається світовий процес. Але, далі, це означає приписати сатані – бо не тільки людська свобода, але і спокуса змія стоїть у джерелах гріхопадіння – той акт світотворення, якій за правом належить Іншому. І тут є своя логіка. Наполягати на самозаконній свободі, яка в сутності своїй є ніщо і протистоїть буттю, – означає наполягати не просто на людській, а на люциферичній свободі, свободі Каїна, до якої так часто апелював молодий романтик Бердяєв, що захоплений образом зверхромантика Ставрогіна. Тут сходиться два центральних мотиви бердяєвської творчості: заперечення ²світу цього² як породження ²злого Бога² і переконання в зверхтварності людини, її зверхбожественності: адже як уособлення свободи, тобто „ніщо”, вона не тільки перед Богом, вона – вище Бога. Примат свободи перед буттям в кінці кінців означає примат людини не тільки над світом, але і над Богом [9, 15].
М. О. Бердяєв розрізняє три види свободи: свобода до Бога і до буття або первинна ірраціональна свобода (свавільність); свобода після творення світу або раціональна свобода (виконання морального обов¢язку), і свобода як подолання ²времени² об’єктивації або, свобода пронизана любов¢ю до Бога. Життя людини трагічне в тому смислі, що вона володіючи духовною природою, змушена жити в матеріальному світі, в світі об’єктивації. Тіло вимагає свого, воно тягне до землі, дух, навпаки, протестує проти цього, він рветься у височину, і прагне свого особливого втілення. Свободою, на думку М.О. Бердяєва може володіти тільки дух. Свобода можлива тільки як духовна свобода. В дусі людина від¢єднується від усього земного і матеріального і піднімається до своєї істинної природи. Істинне подолання ²бремени² об’єктивації можливе, на думку мислителя, тільки на шляхах творчості, в ході породження людиною чогось нового, що виникає не внаслідок зовнішніх чинників чи нижчих потреб, а виключно із неї самої як свобідний порив, вираження нестримної творчої енергії, адже ²… свобода есть положительная творческая мощь, – пише Бердяєв, – ничем не обосновываемая и не обусловливаемая, льющаяся и с бездонного источника. Свобода есть мощь творить из ничего, мощь духа творить не из природного мира, а из себя. Свобода в положительном своем выражении и утверждении и есть творчество. Человеку субстанциально присуща свободная энергия, т.е. творческая энергия. Творческая энергия есть энергия прирастающая, а не перераспределяющаяся. Тайна свободы отрицает всякую замкнутость и всякие границы² [25, 370].
Творчий порив в чомусь схожий на народження нового світу із небуття, з великого початкового „Ніщо”. Породжуючи нове, людина сама відчуває повторне ²народження². Фізичне народження є тільки зовнішня умова, шанс, даний людині тільки для того, щоб стати людиною, пізнати і пережити стан свободи. Не у фізичному народженні, а в багатократному духовному відродженні полягає її істина свобода. З небуття приходить людина і в небутті ж зникає, проходячи свій хресний шлях тяжкою дорогою об’єктивації. Тільки прорив цього своєрідного ²колеса сансары², вихід з буденності, профанічного існування в світ божественної любові і творчості дозволяє досягти свободи [46, 479].
Досягнута свобода не є первинна свобода Ungrund. Якщо в своєму первинному стані свобода є хаос, якщо брати грубу аналогію, нерозчленована енергія палаючих пристрастей, то свобода творчості – це прекрасні ідеї і їх матеріальне втілення, створенні людським розумом і людськими руками з цього вихідного матеріалу. Перша – це стихійна енергія, яка може горіти сама в собі скільки завгодно довго, не даючи ніяких позитивних результатів, часто сіючи тільки руйнування; друга – це енергія свобідного послідовно розгортаючогося, творчого процесу. Через людину свобода отримує нове народження, і із своєї хаосогенності і безумовності, вона переходить в творчий конструктивний стан.
З іншої сторони бердяєвська свобода трагічна: якщо вона складає сутність людини то, отже, виступає і як обов’язок; людина поневолена своєю свободою. Свобода – не приємна у користуванні ²цяцька², а тяжкий тягар, що його мусить нести людина, її ²важкий хрест² на шляху сходження на власну персональну ²Голгофу². Адже лише сама людина відповідальна за свої вчинки і все, що відбувається у світі.
Таким чином, тема свободи, на яку націлена філософія Бердяєва, розвивається ним не тільки в аспекті розуміння свободи як універсальної цінності творчої діяльності людини, але і скрізь негативний в ХХ столітті досвід ²самостояния² людини в історії. Катастрофічний досвід, що переживав філософ, доля, що карає еміграцією, духовна невписаність в систему пануючих ідей – це і є негативна сторона свободи як ²безосновної основи² бути наперекір всім формам родового рабства.
Помітим, що всій своїй націленості на свободу як на основу філософії і ширше – людського буття, Бердяєв відстоює персоналістичний смисл свободи, не знаходячи переваг виключно в ліберальному її тлумаченні.
Завантажити реферат