Сторінка
15
Для автора ²творчість людини не є вимогою людини і її правом, а є вимогою Бога до людини, обов’язком людини². ²Бог чекає від людини творчого акту як відповіді людини на творчий акт Бога. Стосовно творчості людини вірне те ж саме, що й стосовно свободи людини. Свобода людини є вимога Бога до людини, обов’язком людини стосовно Бога [18, 213] . М. Бердяєв підкреслює, що творчість невідривна від свободи. Лише вільний творить. З необхідності народжується лише еволюція; творчість народжується зі свободи. Таємниця творчості така ж бездонна і нез’ясована, як і таємниця свободи.
Творчість –це ціль життя людини на землі –те, для чого Бог створив її. Якщо християнство є релігією спасіння, то це спасіння через творчість, а не тільки через аскетичне очищення від гріха, –вважає М.Бердяєв. У книзі ²Стосовно призначення людини. Досвід парадоксальної етики² (1931) він стверджує, що не тільки етика спокути, але також етика творчості є шляхом у царство небесне.
Тьма, ніщо, безодня –ось те, що для Бердяєва перебуває у першооснові буття, у чому вкорінені як божественна світотворчість, так і бездонна свобода людського духу. Але ця ж тьма, безодня знову і знову наздоганяють світлий космос і людину і загрожують поглинути їх – звідси необхідність творчості будь-що творити, а не те – загинеш, – таким є імперативний сенс функції творчості як усвідомленої необхідності.
У ²Смислі творчості ² Бердяєв передає думку про те, що ²творчість є творчістю із нічого, тобто зі свободи². Одначе, було би не зовсім правильно думати, що творчість людини не потребує якоїсь матерії (матеріалу), що перебуває у реальності. Бердяєв має на увазі дещо інше і пояснює, що ²творчий акт людини не може цілковито визначатися матеріалом, що його дає світ, в цьому є новизна, не детермінована із зовні світом. Це і є той елемент свободи, що привходить у всілякий справжній творчий акт². Саме у цьому розумінні ²творчість є творчістю із нічого². М. Бердяєв вважає, що творчі обдарування дані людині Богом, але у творчі акти людина привносить елемент свободи, не детермінований ні світом, ні Богом. Мислитель часто говорить про трагедію людської творчості. Він вбачає її в невідповідності її результатів початковому задуму, а тому, що ²творчий акт своїй початковій частоті спрямований на нове життя, нове буття… на перетворення світу. Але в умовах занепалого світу він дедалі важчає, притягується донизу… створює не нове життя, а культурні продукти більшої або меншої досконалості². Культура ж є однією з форм об’єктивації і лише символічно вказує на духовний світ. Підтвердження своєї думки Бердяєв вбачає у тому, що великі російські письменники відчували конфлікт між зробленою культурою і життям і прагнули до зробленого, перетвореного життя. У тому ж відношенні дуже показові Гоголь, Толстой, Достоєвський. Вся російська література перейнята болем про страждання народу і людини [46, 535].
В умовах ²занепалого² світу ²результати творчості мають не реалістичний, а символічний характер². Така творчість символічна, бо дає лише знаки реального перетворення. Реалістична творчість була би перетворювання світу, кінцем цього світу, виникненням нового неба і нової землі², тому що творчий акт ²є актом есхатологічним, вона звернена до кінця світу², передбачає початок світу нового, нової епохи Духу.
У творах мислителя можна простежити зв'язок між винятковим ставленням до творчості і його достатньо песимістичне ставлення до дійсності: ²Творчий акт для мене завжди був трансцендуваням, виходом за межі іманентної дійсності, проривом свободи через необхідність². ²Творчий акт є настанням кінця цього світу, початком іншого світу². Автор попереджує, що може виникнути ілюзія, буцімто ²результати творчого акта можуть бути зробленими в цьому світі, можуть нас залишити і не притягати до іншого світу². Бердяєв пише у цьому зв’язку, що зроблені продукти творчості² завжди говорять про світ інший, а ніж оця світова дійсність, і випереджують перетворення світу² [46, 535].
Отже, творчість – занурення в особливий, інший світ, світ, вільний від ²важкості², від влади буденності. Творчий акт відбувається поза часом. В часові є лише продукти творчості, лише об¢єктивація. Продукти творчості не можуть вдовольнити творця. Але пережитий творчий підйом, екстаз, що переборює розрізнення суб’єкта і об’єкта, переходить у вічність². З філософсько-онтологічної точки зору – це:
Ø не стільки оформлення у прикінцевому творчому продукті, скільки процес розкриття безкінечного, поле нескінченності;
Ø потрясіння і підйом усієї людської істоти, спрямованої до іншого, вищого життя, до нового буття;
Ø розкриття засадничих першооснов людського ²Я², – суб’єкта, первиннішого й вищого, аніж ²Не – Я², ²об¢єкт²;
Ø акт, який може бути й помилковим та ілюзорним як лжетворчість, коли людина може давати у своїх творіннях відповідь ²не на заклики Бога, а на заклики сатани²;
Ø у вищих своїх проявах – героїчна спроба прорвати царство об’єктивації, що зневолює і вийти до свободи, до перетвореного світу, світу екзистенційної суб’єктивності і духовності, тобто істинності, до царства людяності, що може бути лише царством Боголюдськості.
Можна також зробити висновок, що з одного боку, творчість – це вищий вияв свободи, що створює із ²ніщо² дещо справжнє і ціннісне; а з іншого – процес дезоб¢єктивації затверділого у формах буття, природи й історії. Творчість завжди є звільненням і подоланням. У ній є переживання сили. Жах, біль, розслабленість, загибель повинні бути переможені творчістю, за сутністю своєю вона є виходом, перемогою, одкровенням людського ²Я² Богові і світові. У ній, – у творчості, – виправдання людини, відповідний крок на шляху її сходження до трансцендентного.
Отже, у своїй концепції людини Бердяєв торкається питань не тільки, що стосується суто людської істоти, особистості як вищого її прояву, є поєднання у ній проблеми свободи і творчості, як виправдання людини у світі, в якому вона існує. На його думку, особистість може проявитись тільки за наявності свободи, тому що вона є сама свобода.
Саму свободу Бердяєв онтологізує, виводячи її за рамки звичайних проблем філософії. Свобода яка своїми коренями виходить в ірраціональну і трансцендентну неузагадненість, є для всього висхідного і визначальною реальністю людського існування. Він пише про те, що свободу не можна ні з чого вивести, у ній можна лише споконвічно перебувати. Людська ірраціональна свобода укорінена в "ніщо", але це не пустка, це первинний принцип, що передує Богу і світові. Саме з цієї свободи Бердяєв вивчає походження зла. Крім цієї свободи він виділяє раціональну свободу як використання морального обов’язку і свободи, що пронизана любов'ю до Бога. Саме цією свободою має керуватися людина.
Завантажити реферат