Сторінка
6
Викладати філософські ідеї Бердяєва досить тяжко, і не стільки тому, що в нього багато протиріч, що він сам досить презирливо відноситься до філософської системи, а тому, що його мислення, за його власним призначенням, ″ афористичне ″ і фрагментарне. Найбільш систематичні книги Бердяєва зазвичай написані так, що в основу всієї книги ставиться яка-небудь одна (часто свавільно вибрана ) ідея, у світлі якої він аналізує ті чи інші теми філософії. Так написанні праці ″ О смысле творчества ″, ″ О работе и свободе человека″, трохи ″ О назначении человека ″. Але марно думати, що хоча б тут думка Бердяєва досягає фази систематичності, і тут, при розвитку якої-небудь думки, можна не очікувано наткнутися на цілий уривок, що зовсім не пов'язаний з основним ходом думок [31, 346].
Взагалі філософську творчість Бердяєва можна поділити на кілька періодів, зокрема, Зеньковський В.В. виділяє чотири такі періоди, але ці періоди не стільки відмічають (хронологічну) різні ступені в філософському розвитку Бердяєва, скільки виражають різні аспекти його філософії. Кожний період можна характеризувати по тому акценту, який його відмічає, але це зовсім не виключає наявності в даному періоді побудов та ідей, акцент яких відбивається вже на другий період. Перший період висуває на перший план етичну тему, і хоча до кінця життя Бердяєв був, перш за все і більш всього моралістом. ″Проблема моральной философии, – пише Бердяєв у своїй ″ Автобіографії ″, – завжди стояла для мене в центрі ″ [18, 103]. і далі ″ я очень рано сознал свое признание, еще мальчиком, и никогда в нем не сомневался. То было прежде всего призвание философа, но особого рода философа, философа-моралиста, философа, занятого постижением смысла жизни и постоянно вмешивающегося в жизненною борьбу для изменения жизни согласно с этим смыслом. По своему философскому типу я прежде всего моралист…″ [18, 92]. Але в найбільш чисті свої формі, без ускладнення іншими началами, моральна тема характерна саме для першого періоду його творчості. Другий період відмічений релігійно-містичним переломом в Бердяєві, і звичайно, релігійно-містична тема дальше вже не випадає з його свідомості, але її акцент в найбільш чистій формі припадає на дрогий період творчості Бердяєва. Третій період визначається акцентом на історіософський проблемі (включаючи і характерний для останніх років Бердяєва смак до есхатології); нарешті, четвертий період (чи четвертий акцент) пов'язаний з персоналістичними його ідеями. До цих чотирьох акцентів треба ще додати декілька ″ центральних ″, як виражається в своїй філософії Бердяєв, ідей. Їх власне дві: а) принцип об’єктивації; б) ″ примат свободи над буттям ″, але по суті це ″ допоміжні ″ ідеї, пов’язані з персоналістичними побудовами Бердяєва [31, 347].
Хоча Бердяєв дуже часто висловлюється на теми гносеології, рівно як і метафізики, але цікаво, те, що теми гносеології і метафізики мають завжди вторинне значення. По суті, Бердяєв більш за все мораліст-романтик, для нього важливіше за все ″ виразити ″ себе, ″ проявити себе ″, відокремити себе від інших, – і звідси Бердяєв завжди ″ бунтує ″ проти ″ буденності ″. ″ Всю свою жизнь я был бунтарем ″, - признається він у своїй ″ Автобіографії ″ [18, 67]. В стані ідейної боротьби Бердяєв слідує за своїми почуттями, коли принципово він стоїть на позиції реалізму і духовної твердості. Гносеологія і метафізика досить гнучкі у нього, вони слухняно йдуть за його почуттями, а в почуттях своїх він перш за все мораліст [31, 347].
Але все ж основна тема праць Бердяєва – духовне буття людини. ″ В центре моей мысли, – пише Бердяєв, – всегда стояли проблемы свободы, личности, творчества, проблемы зла и теодицеи, то есть, сущности одна проблема – проблема человека, его назначение, оправдание его творчества…″ [18, 102]. На його думку, духовність людини тісно пов’язана з божественною духовністю. Його вченню протилежні концепції теїзму, пантеїзму, що є враженнями натуралістичної релігійної філософії.
В основі визначеного світогляду, на думку Бердяєва, лежить співвідношення духу і природи. Дух – це назва для таких понять, як життя, свобода, творча діяльність, природа – це річ, визначеність, пасивна діяльність, непорушність. Дух не являє собою ні об’єктивну, ні суб’єктивну реальність, його пізнання здійснюється з допомогою досвіду. Природа ж – дещо об’єктивне, множинне і ділиме в просторі. Тому до природи відноситься не тільки матерія, але і психіка.
Бог виступає як духовне начало. Божественне ірраціональне і зверхраціональне , воно не потребує раціонального доказу свого існування. Бог знаходиться за межами природного світу і виражається символічно.
Бог створив світ з нічого. Ніщо – це не пустота, а деякий первинний принцип, який передує Богу і світу і не містить ніякої диференізіації, первинний хаос.
Бог є дух. Він реально присутній в житті святих, містиків, людей високого духовного життя і в людській творчій діяльності [37, 300].
Бог не впливає на волю людських істот, тому не володіє всемогутністю і все баченням, а тільки допомагає людині в тому, щоб її воля ставала добром. Якщо б справа відбувалась не таким чином, то Бог би відповідав за зло, що було здійсненне на землі, і тоді теодіцея не була б можливою.
Релігійна філософія Бердяєва тісно пов’язана з його соціальними концепціями, а зв’язуючим моментом виступає особистість і її проблеми.
Бердяєв розглядає існуючу в суспільстві етику як узаконенні моральні правила, яким відчиняється повсякденне життя людини. Але ця узаконена етика, ″ етика закону ″, етика узаконеного християнства сповнена умовностями і лицемірством. В етиці він виділяє садисті схильності і не чисті підсвідомі мотиви її вимог. Тому не відкидаючи і не відміняючи цю повсякденну етику Бердяєв пропонує більш високу стадію морального життя, яка ґрунтується на викуплені і любові до Бога. Ця етика пов’язується з появою Боголюдини в світі і проявленням любові до грішників. В світі існує ірраціональна свобода. Бог вступає в світ, його трагедія і хоче допомогти людям, прагне добитися єдності любові свободи, що має перетворити і обожнити світ [45, 52].
За Бердяєвим, історичний процес розвитку суспільства – це боротьба добра і ірраціональної свободи, це драма любові і свободи, що розгортається між Богом і Його іншим Я, яке він любить і для якого Він прагне взаємної любові .² В истории действуют три силы –Бог ,рок и свобода человека .И потому так сложна история …Рок превращает личность человека в игралище иррациональных сил истории …Роковыми оказываются и силы иррациональные ,и силы рационализирующие ² [45, 52].
Завантажити реферат