Сторінка
10

Видатки державного бюджету

Розробку фінансових норм витрат на утримання соціаль­но-культурних установ слід здійснювати силами міністерств та відомств з залученням науково-дослідних організацій. Ці норми мають уточнюватися і переглядатися один раз на 5— 10 років, крім випадків, що зумовлюються зміною чинних нормативних актів згідно з рішенням Уряду. Потрібна сис­тема матеріального стимулювання персоналу цих установ за дотримання режиму економії у використанні коштів та по­ліпшенні якості обслуговування. Одним з таких стимулів може бути, наприклад, можливість використовувати на со­ціальні та виробничі потреби зекономлені порівняно з уста­новленими нормами асигнування згідно з кошторисом вит­рат за умови виконання показників діяльності.

Важливість розробки науково обґрунтованих норм вит­рат установами соціальної сфери зумовлена також тим, що індивідуальні норми їхніх витрат є вихідною базою при зве­деному бюджетному плануванні. Тепер в зведеному плану­ванні використовуються укрупнені норми, які мають лікві­дувати різницю у рівні витрат в територіальному розрізі. Однак такі норми у більшості випадків установлюються на основі звітних даних за минулий період. Це не дає змоги враховувати ступінь задоволення потреб залежно від сфери та специфіки діяльності установ соціальної сфери.

Одним з найважливіших завдань поліпшення викорис­тання ресурсів, що виділяються на утримання соціально-культурних установ, є послідовне впровадження госпрозра­хункових форм фінансування їх, зокрема самофінансуван­ня. Для цього уже є необхідні економічні передумови, що вимагають відповідних організаційних змін, насамперед у сфері фінансового планування. Сутність питання полягає в тому, що сучасні масштаби та рівень діяльності соціально-культурних установ суттєво змінюють співвідношення дже­рел фінансування витрат. При переважанні бюджетних асиг­нувань в структурі фінансових ресурсів, що знаходяться в розпорядженні цих установ, зростає частка позабюджетних джерел.

В останні роки спостерігається зростання асигнувань під­приємств та організацій в народну освіту, підготовку кадрів, охорону здоров'я, науку і культуру. Це зумовлено зростан­ням вимог виробництва до якісних показників діяльності установ цієї сфери.

Найзначніші фінансові ресурси, крім бюджетних коштів, мають у своєму розпорядженні вищі навчальні заклади. З 1990 по 1995 p. вони зросли більш ніж у 100 разів і станов­лять більше 40 % загальної суми фінансових ресурсів, що знаходяться у розпорядженні вузів. Основними джерелами позабюджетних коштів є надходження за виконані госпроз­рахункові науково-дослідні роботи, від курсових заходів, плати студентів за навчання, продажу машинного часу ЕОМ, здавання в оренду на період літніх канікул гуртожитків тощо.

Викладене дає підстави для таких висновків:

зміна структури фінансових ресурсів, що знаходяться в розпорядженні цих установ, об'єктивно обумовлена змінами в їхній діяльності;

практика фінансового планування в установах соціаль­ної сфери не відповідає сучасним вимогам. Методи розпо­дільчого планування потреби в бюджетних ресурсах та позабюджетних коштів не передбачають необхідного взає­мозв'язку та узгодження;

діючий порядок планування не створює умов для раціо­нального та ефективного використання фінансових ресур­сів, впровадження прогресивних норм і нормативів, дотри­мання режиму економії.

3.1.2. Видатки на фінансування науки і культури

В сучасних умовах виробництво потребує не тільки до­сконалих технічних засобів, а й постійного розвитку голов­ної виробничої сили суспільства — людини. Без високої за­гальної культури працівників, спеціальних знань, належної професійної підготовки сучасне виробництво розвиватися не може.

На розвиток системи народної освіти направляються значні матеріальні та фінансові ресурси. Основним джере­лом фінансування витрат на народну освіту, науку і культу­ру є державний бюджет.

Система народної освіти в нашій країні є єдиним ком­плексом послідовно пов'язаних між собою ланок виховання і навчання: дошкільне виховання, загальна середня освіта, позашкільне виховання, професійно-технічне навчання, се­редня спеціальна і вища освіта. Це закріплено в Законі України "Про освіту", прийнятому 23 травня 1991 p., та змі­нами і доповненнями від 23 березня 1996 p., де серед основ­них принципів державної політики в галузі освіти визначені такі:

доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітних послуг, що надаються державою;

рівність умов кожної людини для повної реалізації її здіб­ностей, таланту, всебічного розвитку;

гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;

органічний зв'язок з світовою та національною історією, культурою, традиціями;

незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій.

Україна на сьогоднішній день має розгалужену систему державної освіти, яка за кількісними показниками відпові­дає рівню розвинених країн світу. Однак за якісними показ­никами, характером завдань і можливостями, технологією

їх використання вона не задовольняє потреб населення Ук­раїни (табл. 3.1).

Таблиця 3.1.