Сторінка
15

Видатки державного бюджету

Витрати за кошторисами обґрунтовуються відповідни­ми розрахунками. Основними показниками для визначен­ня витрат є чисельність працівників, посадові оклади, пло­ща приміщень і норми витрат. Чисельність апарату цен­тральних органів управління встановлюють Верховна Рада, Кабінет Міністрів, а місцевих — місцеві Ради народних депутатів.

Контроль за плануванням і витрачанням витрат на уп­равління здійснює Міністерство фінансів України. Всі мі­ністерства і відомства подають йому зведені кошториси сво­їх витрат для включення до бюджету. Аналогічно місцеві

представницькі та виконавчі органи подають свої коштори­си для включення до місцевих бюджетів.

Фінансові органи перевіряють подані кошториси щодо обгрунтування витрат і дотримання чинного законодавства. При виявленні порушень у кошториси вносять відповідні зміни. В ході виконання бюджету фінансові органи здій­снюють перевірки правильності та ефективності викорис­тання витрат на управління.

Чисельність апарату органів законодавчої та виконавчої влади, що утримуються за рахунок державного бюджету, за період з 1991 p. до кінця 1995 p. збільшилася в цілому на 44 %. У 1995 p. витрати на утримання апарату державного управління зросли у відношенні до ВВП в 1,4 раза. Зазначе­не збільшення чисельності апарату в окремих ланках дер­жавної влади та видатків на його утримання відбулося з таких причин.

Апарат Верховної Ради України зріс на 114 одиниць (з 848 до 992), або на 17 %, у зв'язку з формуванням професій­ного Парламенту, розширенням функцій апарату Верховної Ради та створенням при постійних комісіях апарату їхніх секретаріатів (на 01.02.1995 p. штатна чисельність апарату Верховної Ради досягла 1295 одиниць).

Апарат центральних органів виконавчої влади зріс на 5311 одиниць (з 9525 до 14 836), або на 55,8 %. За 1991-1994 pp. поряд з ліквідацією 12 центральних органів виконавчої вла­ди та скороченням чисельності їхнього апарату і апарату ряду діючих органів у зв'язку з розбудовою України як не­залежної держави було створено 29 нових міністерств, ві­домств та інших центральних органів з загальною чисель­ністю апарату 4657 одиниць. Крім того, у зв'язку з розши­ренням функцій апарат 18 діючих міністерств і відомств було збільшено на 1752 одиниці. В цілому кількість центральних органів державної виконавчої влади зросла на 16 одиниць.

Апарат місцевих органів виконавчої влади, підпорядкова­ний міністерствам і відомствам, зріс на 16 980 одиниць (з 40 618 до 57 598), або на 41,8 %, у зв'язку з створенням нових місцевих органів різних державних інституцій.

Чисельність апарату органів місцевого і регіонального самоврядування, що утримуються за рахунок коштів місце­вих бюджетів, зросла на 52 197 одиниць (з 116 764 до 168 961), або на 44,7 %. При цьому збільшення чисельності на 9097 одиниць пояснюється тим, що до 1992 p. витрати на утримання управлінь сільського господарства і продоволь­ства здійснювалися за рахунок коштів підвідомчих підпри­ємств, і чисельність їх не враховувалася у складі органів виконавчої влади, а з 1992 p. зазначені управління утриму­ються за рахунок коштів бюджету.

Крім того, після введення в дію Закону України "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування", згідно з яким місцевим Радам надано пра­во самостійно затверджувати структуру і штати місцевих органів, чисельність їхнього апарату збільшилася на 43100 одиниць, з них органів обласної ланки — на 1600 одиниць, або на 9,7 %, міської ланки — на 15 370 одиниць, або на 54,4 %, районної ланки — на 10 446 одиниць, або на 34,1 %, сільських і селищних Рад - на 15 684 одиниці, або на 37,8 %.

Чисельність працівників судових органів зросла на 4792 одиниці, або на 35,8 %, згідно з рішенням Президії Верхов­ної Ради України у зв'язку з проведенням судово-правової реформи.

До 1992 p. органи прокуратури фінансувалися за раху­нок союзного бюджету. З 1992 p. вони фінансувалися з дер­жавного бюджету України. Чисельність їх за 2 роки зросла на 1375 одиниць, або на 12,8 %, у зв'язку з розширенням їхніх функцій.

Місцеві державні податкові інспекції (з 1996 p. — адмі­ністрації) створено як самостійні органи у 1992 p. згідно з прийнятим Законом України "Про державну податкову служ­бу". За 3 роки чисельність їхнього апарату зросла на 27 216 одиниць (з 27 184 до 54 400), або в 2 рази, у зв'язку з ро­зширенням їхніх функцій та обсягів роботи з контролем за надходженням у бюджет платежів та сплатою податків як державними, так і комерційними підприємствами, приват­ними та іншими суб'єктами недержавних форм власності.

Формування митниць в Україні здійснюється з 1992 p. Відтоді чисельність їх працівників зросла до 18 256 одиниць у зв'язку з розвитком їхньої мережі та розбудовою держав­ного кордону України.

Розширення структури, зростання чисельності штату ор­ганів державної законодавчої та виконавчої влади, на жаль, не супроводжувалися підвищенням рівня управління всіма сферами суспільного життя, в тому числі економікою.

Недосконале управління залишається одним з найістот­ніших факторів, що гальмують реформування економіки. Повільно впроваджуються заходи щодо структурної перебу­дови діючої системи управління економікою, зокрема забез­печення поетапного переходу від галузевої до функціональ­ної структури управління, а також перенесення значної час­тини функцій управління в регіони. Це пояснюється насам­перед відсутністю державної програми розвитку регіональ­ного управління економікою та місцевого самоврядування.

Структурно невизначеною та малоефективною є система органів централізованого управління економікою. Великої шкоди прийняттю управлінських рішень завдає паралелізм функціональних повноважень деяких підрозділів Уряду України.

Прикладом структурної невпорядкованості може бути організація управління соціальною сферою економіки та її фінансового забезпечення. Розподілом грошових ресурсів цієї сфери займаються: Міністерство праці, Міністерство соці­ального захисту, Пенсійний фонд, Фонд соціального стра­хування, Фонд зайнятості, Фонд Чорнобиля, відповідні під­розділи Кабінету Міністрів, Міністерства економіки, Мініс­терства фінансів. Разом з тим до останнього часу відсутня ефективна вертикальна система організації адресної допо­моги малозабезпеченим верствам населення.