Сторінка
17
Директивний характер носить відносини між державою і підприємницькими структурами, які формуються на базі обов’язковості виконання директив і постанов урядових ланок, законів, прийнятих Верховною Радою України. В першу чергу це стосується повноти і вчасності сплати податків до державного бюджету, дотримання правил ведення бухгалтерського обліку і звітності, надання достовірної інформації статистичним і контролюючим органам. За порушення правил ведення підприємницької діяльності, які встановлені законодавством України, підприємці несуть різні форми кримінальної, адміністративної, матеріальної відповідальності.
Держава, що зацікавлена в розвитку підприємництва, розробляє програми розвитку його найбільш пріоритетних напрямків, формує механізми сприяння і підтримки підприємництва. Фінансово-господарські відносини між відповідними об’єктами формуються на економічній основі і для підприємницьких структур носять рекомендаційний характер. Підприємці мають можливості самостійно вирішувати питання щодо участі в державних або регіональних програмах формування взаємовідносин із постачальниками сировинно-матеріальних ресурсів, споживачами, найманими працівниками. Однак, головне, підприємці мають дотримуватись чинного законодавства України, яке регламентує їхні фінансові стосунки з бюджетом.
Аналізуючи взаємовідносини держави і підприємництва, слід констатувати, що уряд України приймає жорсткі заходи по наповненню бюджету. При цьому основним джерелом наповнення Державного бюджету є реально функціонуючі підприємства і, в першу чергу, підприємницькі структури. Вирішується це шляхом посилення податкового тиску на підприємців. За роки незалежності в Україні відбулось декілька змін уряду, кожний з яких пропонував свої програми виходу країни з кризи, посилюючи при цому податковий тиск на підприємців. Наслідком такої політики урядів є посилення тінізації в сфері підприємництва. Аналіз свідчить, що в країні функціонує найвищий рівень тіньової економіки, який складає 60-70% ВВП . Тіньові структури успішно функціонують в різних секторах економіки, використовуючи суспільні фонди і не вкладаючи коштів в їх нагромадження.
Наслідком невиваженої державної економічної політики є те, що підприємці, намагаючись вижити в складній господарській ситуації, ухиляються від сплати податків. Саме ухилення від податків з боку підприємницьких структур спонукає владні органи приймати жорсткі рішення по адміністративній та кримінальній відповідальності, утримувати для цього значний корпус контролюючих органів, які в процесі багаточисленних перевірок посилюють не тільки тиск на реально функціонуючих підприємців, але і встановлюють власні вимоги, утворюючи корумповані структури. Все це призводить до зниження ефективності функціонування як державних, так і підприємницьких структур.
Досвід зарубіжних країн, а в найбільшій мірі вітчизняна практика господарювання, показують, що окремим підприємцям складно приймати раціональні рішення щодо розподілу фінансових ресурсів, опираючись лише на власні сили і можливості.
Тому більшість дрібних підприємств інтегруються в різні об’єднання, залишаючи за собою можливість самостійного вибору напрямків діяльності, режимів роботи. Головні завдання об’єднаних структур дрібних підприємців полягають в тому, щоб досягнути узгодженості їх економічних і політичних інтересів в прийнятті законодавчої бази на рівні держави; опануванні ринків збуту; створенні спільних фінансових структур для взаємодопомоги у вирішенні складних проблем. В соціально орієнтованих державах з розвинутими ринковими інституціями значну підтримку підприємці отримують не тільки від владних структур, а й суспільних організацій, діяльність яких є незалежною від останніх. Чим складніший вплив суспільних організацій на урядові владні структури, тим коректніша їх поведінка стосовно суб’єктів економіки, тим більша міра раціональності їх позицій, дій задоволення суспільних інтересів.
Бюджет об’єктивно необхідний для забезпечення існування держави, розвитку економіки і соціально-культурних заходів. Утворення централізованого державного фонду грошових коштів необхідне не тільки для задоволення фінансових потреб держави, воно викликане передусім економічними потребами підвалин суспільного відтворення.
Економічне оновлення безпристрасно вимагає зміцнення дохідної частини Державного бюджету як основної складової. Оскільки в перехідний період функції держави набувають вагомішого змісту, це підтверджує практика життєдіяльності України, то похідним є обов’язкове забезпечення фінансовими ресурсами тих потреб, які не можуть задовольнятися завдяки ринковому механізму, а також можливістю кожної людини.
Будучи головною ланкою фінансової системи, державний бюджет визначає ефективність функціонування бюджетів усіх рівнів і окремі види централізованих фондів фінансових ресурсів. Пошук оптимального співвідношення бюджетів різних рівнів має ґрунтуватися на визначенні оптимального співвідношення процесів централізації та децентралізації державного управління, на відповідному розподілі повноважень і функцій органів державного управління і місцевого самоврядування. Саме розмежування їхніх функцій повинно стати основою для визначення доходів різних рівнів влади. При цьому розподіл повноважень між ними, а також система їхніх видатків повинні бути закріплені законодавчо. Ефективному використанню фінансових ресурсів на основі саморегулювання заважають монопольні, регіональні, галузеві, групові інтереси підприємців в їх розподілі на свою користь. Ринковий механізм не в змозі забезпечити в повній мірі перерозподіл коштів на користь цілей і завдань держави, особливо в період кризи. В таких умовах виникає об’єктивна необхідність підсилювати державні методи фінансового регулювання, втручання держави в економіку і проводити жорстку фінансову політику. Держава в особі законодавчих і виконавчих органів встановлює загальні правила поведінки учасників ринку у вигляді певних обмежень.
Завантажити реферат