Сторінка
16

Ринок цінних паперів та його роль у формуванні інвестиційного потенціалу регіону

Важливе значення для становлення та розвитку ринку цінних паперів має діяльність його професійних учасників. У зв’язку з цим варто розглянути склад учасників ринку цінних паперів. Ядром ринку є емітенти. Нині, за даними Держкомстату, в Україні є 22071 акціонерних товариства, в тому числі – 10432 – відкритих. Вони розділяються досить нерівномірно. Кількість акціонерних товариств визначається інвестиційною привабливістю регіонів, про що, в свою чергу, можна судити по обсягах іноземних інвестицій. Прямі іноземні інвестиції в Україні за 9 місяців 2003 року склали 588,4 млн. доларів, що на 18,4 відсотків більше, ніж за той же період 2002 року. Усього ж на 01.10.2002 року в Україну надійшли прямі іноземні інвестиції на суму 3716,3 млн. доларів з 109 країн світу. Основними формами залучення інвестицій були грошові внески, які склали 334,1 млн. доларів (56,8 % вкладеного обсягу) від рухомого і нерухомого майна становлять 182 млн. доларів (30,9 %) та цінних паперів 47,6 млн. доларів (8,1 %) [16, с. 53].

За порівняно короткий строк створена необхідна інфраструктура фондового ринку. Зараз в країні функціонує чотири фондові біржі, позабіржова фондова торговельна система з потужною телекомунікаційною мережею. 1997 рік став роком становлення в нашій країні Позабіржової фондової торгівельної системи. За рік обсяг тижневих торгів у системі виріс у декілька десятків разів. Число акціонерних компаній які пройшли випробування (лістинг) в системі досягло 160, що зробило можливим формування двох рівнів лістингу Позабіржової фондової торгівельної системи. В перший рівень лістингу ПФТС у жовтні 1997 року були включені 7 українських компаній, чотири енергогенеруючі компанії, а також Укрнафта, Харцизький та Нижньодніпровський трубопрокатні заводи.

Що стосується другого рівня – торгівлі цінними паперами на фондовому ринку України, то тут динаміка її розвитку викликає найбільший оптимізм. На 1 січня 2000 року на фондовому ринку України здійснювали свою діяльність 161 інвестиційний фонд, 153 інвестиційні компанії, 813 торгівців цінними паперами, з них 21 комерційний банк. При цьому процес створення компаній, працюючих на ринку, характерний не тільки для Києва та Київської області, де розташовано близько 36 відсотків учасників ринку від їх загальної кількості, але й для регіонів. На долю Луганської, Донецької, Дніпропетровської, Запорізької, Львівської областей та м. Сімферополь припадає 5-10 відсотків учасників ринку від їх загальної кількості.

Реєстраторська діяльність в Україні з 1997 року також зробила значний крок вперед. На це вплинули наступні причини:

- інтенсифікація процесу приватизації та поява нових відкритих акціонерних товариств;

- збільшення кількості угод за широким колом акцій і як наслідок – збільшення кількості випадків перереєстрації прав власності;

- активізація процесу передачі реєстрів акціонерів незалежним реєстраторам у регіонах;

- відсутність необхідності значного первинного капіталу для організації фірми-реєстратора.

На кінець 1999 року Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку видала 378 дозволів незалежним реєстраторам.

Як уже зазначалося вище, головне завдання ринку цінних паперів полягає у створенні ефективних механізмів акумуляції тимчасово вільних коштів інвесторів і в забезпеченні підприємствам доступу до інвестиційних ресурсів. Нині можна стверджувати, що ця функція ринком цінних паперів виконується слабо, тому, що крім обслуговування процесу приватизації, професійні учасники ринку беруть участь у перерозподілі власності на постприватизаційному етапі або у спекулятивних ризикованих вкладеннях у цінні папери.

Сучасний ринок цінних паперів України – це переважно ринок великих пакетів акцій і крупних інвесторів, Це перший етап розвитку ринку цінних паперів. Ринок, який не орієнтується на кошти великої кількості інвесторів (включаючи населення), не може існувати в довготерміновій перспективі. На слідую чому (другому) етапі розвитку ринку цінних паперів, очевидно, буде домінувати тенденція до подальшого розосередження акціонерної власності, яка складається в процесі приватизації з одночасною концентрацією прав власності та управління в руках інвестиційних інвесторів на основі масового, прозорого ліквідного ринку [10, с. 14].

На шляху до такого ринку необхідно вирішувати ряд проблем пов’язаних із забезпеченням розкриття інформації емітентам і професійним учасникам ринку та доступом до цієї інформації інвесторів, із створенням депозитарної та розрахунково-клірингової системи, підвищенням рівня організаційного оформлення ринку, розвитком інвестиційних інститутів.

Про сформовану модель українського ринку цінних паперів говорити зараз ще передчасно. Нині діюча модель – це скоріше проміжна модель, яка складається із суміші європейської моделі, в якій комерційний банк володіє великими пакетами акцій не фінансових підприємств, і моделі північноамериканської, яка зорієнтована на операції з цінними паперами за участю, насамперед, небанківських установ. Сьогодні українські комерційні банки мають переваги перед небанківськими фінансовими установами щодо здійснення операцій з цінними паперами. Більше того, існує небезпека охоплення банками всієї діяльності на українському ринку цінних паперів, що може призвести до утвердження монополізму у фінансовій сфері та накладання кредитних ризиків банків на інвестиційні ризики, що може зашкодити становленню ефективного ринку цінних паперів в Україні. Так, з більш як 850 дозволів на здійснення посередницької діяльності по випуску та обігу цінних паперів, виданих суб’єктам підприємницької діяльності, 121 – видано комерційним банкам, що становлять близько 15 % від загальної кількості дозволів.

Активність комерційних банків зумовлюється необхідністю створення установ, які за статутом належать до інфраструктури ринку цінних паперів. Це депозитарії та реєстратори іменних цінних паперів, юридично незалежні від емітентів. Створення цих установ є одним з першочергових заходів щодо забезпечення права власності на цінні папери, як основи для переходу до ринкової економіки.

На результати конкурентної боротьби між комерційними банками та небанківськими фінансовими інститутами, безумовно, впливають заходи з формування українського ринку цінних паперів, що застосовуються державою.

Про теперішню слабкість відтворювальної функції корпоративного сектора свідчить те, що тільки 18 % акціонерних товариств України здійснили дві та більше емісій цінних паперів. З іншого боку, розширення участі комерційних банків у діяльності на ринку цінних паперів не підкріплюється зацікавленістю у фінансуванні корпоративного сектора економіки – довгострокові кредити банків складають лише 10 відсотків від загальних обсягів кредитування підприємницької діяльності.

Коли ж мова йде про загальні проблеми розвитку фондового ринку, то неможливо окреслити локальне коло проблем в статиці. Економічні та політичні процеси, що відбуваються в країні, завжди накладають свій відбиток на динаміку процесів на фондовому ринку. Так, президентські вибори в жовтні 1999 р. стали суттєвим фактором падіння активності учасників ринку, оскільки навіть найбільш ліквідні цінні папери не обертаються при відсутності політичної стабільності в країні.