Сторінка
10
Досвід, інших країн свідчить, що кожна держава є великим позичальником на ринку капіталів, основна маса яких у сучасній економіці базується на вторинному ринку. І якщо на початку століття частка держави складала на ринку капіталів 5-8 відсотків, то тепер вона позичає для своїх потреб від 35 до 40 відсотків ресурсів ринку (ця цифра характерна лише для найбільш розвинених країн, для інших вона складає 15-20 відсотків).
Державні цінні папери нині слід вважати одними з найбільш надійних, з мінімальним ризиком фінансових активів, що дає змогу державі залучати для свого функціонування значний капітал. Держава може стимулювати розширення ринку цінних паперів (в Україні це можуть бути облігації) шляхом надання податкових пільг, створення держателями спрощеного доступу до ринку, а в окремих випадках – відміни комісійних, що отримуються посередниками. Так, на Лондонській фондовій біржі відмінені комісійні на угоди з державними цінними паперами на суму до 1 млн. фунтів стерлінгів. Запозиченню коштів також сприяє урізноманітнення видів державних цінних паперів.
Одним з найбільш поширених інститутів, через які держава здійснює розміщення своїх цінних паперів, є фондова біржа. На фондових біржах здійснюється як первинне, так і вторинне розміщення цінних паперів, у тому числі й державних. Але в різних країнах фондовій біржі відводиться різна роль. У тій же Великобританії, обіг державних цінних паперів складає більше 60 відсотків від усього обігу біржі. Кількість здійснених операцій з державними цінними паперами становить тільки 10 відсотків у їх загальній кількості, що свідчить про масштабність продажу державних облігацій. У США, навпаки, обіг державних цінних паперів здійснюється, в основному на позабіржовому ринку (міжбанківському, дилерському). Основними держателями державних цінних паперів у США є інституційні інвестори, тоді як індивідуальні інвестори відіграють незначну роль [30, с. 205-207].
В Україні розміщення державних цінних паперів (зокрема, облігацій внутрішньої державної позики) здійснюється як на біржовому (за участю Української фондової біржі), так і на позабіржовому (за участю Позабіржової фондової торговельної системи) ринках.
Останнім часом в розвинутих країнах – під впливом інфляції – почали з’являтися нові види державних цінних паперів. Так, облігації, що підлягають індексації, були випущені британським урядом. Доходи від таких облігацій встановлюються згідно з темпами інфляції з додаванням декількох відсотків прибутку. З’явилися також облігації з “плаваючою” відсотковою ставкою, доходність яких змінюється в залежності від коливань ринкової відсоткової ставки. Отже, держава, виступаючи в ролі емітента, намагається відповідно до вимог часу, системою певних заходів поглиблювати привабливість цінних паперів, випущених на ринок, залучаючи таким чином додаткові кошти для покриття бюджетного дефіциту.
В умовах складного фінансового і економічного становища України значна дефіцитність бюджету спонукає державу до вибору найбільш оптимальних методів його покриття. Одним із таких методів є залучення Міністерством фінансів України коштів шліхом випуску таких державних цінних паперів, як облігації, що вільно купуються і продаються на фондовому ринку України вже не один рік. Саме таким способом держава намагається пожвавити вторинний ринок цінних паперів, який протягом декількох років перебував у досить пригніченому стані. Нажаль, це якихось особливих результатів, крім нових боргів, не принесло ні державі, ні ринку цінних паперів [9, с. 64].
Але завжди слід пам’ятати про те, що наявність розвинутого вторинного ринку державних цінних паперів полегшує їх первинне розміщення, оскільки дає змогу їх держателям при необхідності здійснювати реалізацію облігацій, якими вони володіють.
Основні причини, які заважають в даний час нормальному розміщенню та функціонуванню державних облігацій на вторинному ринку, можна розподілити на такі групи:
- економічні (складне економічне становище в державі та нестійкість національної валюти);
- політичні (Верховна Рада погоджується з тим, що випуск державних цінних паперів – облігацій є необхідним, але депутати мають різні думки стосовно використання залучених, від випуску облігацій, коштів);
- фінансові (податковий тиск, проблеми неплатежів, недостатність кредитно-фінансових ресурсів);
- психологічні (населення не довіряє державним структурам через невиконання останніми своїх зобов’язань);
- інші перешкоди (відсутність пільг з боку держави; неліквідність цінних паперів в цілому).
Отже, які заходи необхідно впровадити, щоб виправити таке становище на вторинному ринку цінних паперів? По-перше, що дуже важливо, треба відновити довіру населення до держави. А це можливо лише за умов постійного нарощування обсягів виробництва, стабілізації економічного становища в цілому, забезпечення соціальних гарантій. По-друге, з метою збільшення масштабів вторинного ринку державних цінних паперів фондовою біржею слід надавати певні пільги клієнтам, які здійснюють операції з такими цінними паперами. Усе повинно чітко обумовлюватися законодавчо і спрямовуватися на пожвавлення торгів. По-третє, прибутковість державних цінних паперів, які емітуються, повинна бути привабливою для інвесторів, перевищувати темпи інфляції та банківські відсотки на вкладах.
Отже, держава повинна всемірно підвищувати свою роль у формуванні і розвитку вторинного ринку цінних паперів, важливе місце на якому відводиться професійним учасникам фондового ринку. Під професійною діяльністю на ринку цінних паперів України розуміється підприємницька діяльність щодо перерозподілу фінансових ресурсів за допомогою цінних паперів, а також відносно організаційного, інформаційного та інших видів обслуговування випуску і обігу цінних паперів [16, с. 141].
На ринку цінних паперів можуть здійснюватися слідуючи види діяльності:
- торгівля цінними паперами – це здійснення цивільно-правових угод щодо цінних паперів, які передбачають їх оплату для передачі новому власнику на підставі договорів-доручень за рахунок своїх клієнтів (брокерська діяльність), або від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу третім особам (дилерська діяльність), крім випадків, передбачених законодавством;
- депозитарна діяльність – це діяльність з надання послуг щодо зберігання цінних паперів або обліку прав власності на цінні папери, а також обслуговування угод з цінними паперами;
Завантажити реферат