Сторінка
1

Оцінка умов розміщення виробництва

ПЛАН

1. Інституціональний аналіз

2. Урахування екологічних чинників

3. Маркетинговий аналіз

4. Вимірювання та оцінка соціальних наслідків проекту

1. Інституціональний аналіз

Інституціональний аналіз інвестиційних проектів має на меті оцінку організаційної, правової, політичної й адміністративної обстановки, у межах якої проекти реалізуються й експлуатуються, і розроблення рекомендацій відносно заходів щодо покращання можливостей залучених організацій з таких питань:

1) методи та способи менеджменту, зокрема моніторинг і оцінка;

2) організаційна структура, зміни в ній;

3) планування, зокрема планування розміщення інвестицій;

4) комплектування й навчання персоналу;

5) фінансова діяльність, зокрема управління фінансовою діяль­ністю: складання кошторису, бухгалтерський облік та ревізія;

6) матеріально-технічне забезпечення проектів;

7) системи експлуатації та технічного обслуговування;

8) міжорганізаційна координація.

Ці завдання мають відношення не тільки до організацій, що реалізують та експлуатують проект, але й до урядових і галузевих структур, що впливають на успіх проекту — до міністерств, банків, дослідницьких установ і т. д.

Для інституціонального аналізу інвестиційних проектів практично немає стандартних рішень або моделей, пристосованих до конкретних умов. Загалом, однак, в інституціональний аналіз вхо­дить виконання таких завдань:

1. Виявлення та опис інституціональних умов (організацій, законів, нормативних актів і політичних чинників), у межах яких буде здійснюватися й експлуатуватися проект, що розглядається. При цьому потрібно залучати до аналізу всі організації, що беруть участь у проекті (їх може бути кілька, залежно від складності проекту). Що стосується законів, політики й нормативних актів як об’єктів інституціонального аналізу, то розгляду підлягають лише найважливіші з них, здатні суттєво вплинути на проект.

2. Оцінювання слабких і сильних сторін організацій, що беруть участь у проекті, відносно їх матеріальних і людських ресурсів, технічної кваліфікації, організаційної структури, управлінських і адміністративних можливостей, фінансового становища.

3. Оцінювання можливого впливу законів, політики та інструкцій на здійснення й експлуатацію проектів, що особливо стосується захисту довкілля, заробітної плати, цін, субсидій, зовнішньої торгівлі, валютного курсу і т. п.

4. Висунення пропозицій з технічної допомоги, яка може знадобитися для здійснення організаційних змін, що рекомендуються, та розроблення графіка необхідних робіт.

Одним з важливих аспектів даної проблеми є управління проектом. Чому проекти часом є неефективними? У деяких випадках причина криється в поганому менеджменті або прорахунках, допущених розробниками проектів.

Досвід Всесвітнього банку показує такі можливі причини низь­кої ефективності проектів.

1. Погане планування:

· розробники, відповідальні за проект, не оцінюють тимчасові витрати;

· під час оцінювання витрат не враховуються інфляція й ринкові тенденції;

· частину заходів і/або обмежень не враховано на стадії під- готовки;

· не враховувалися важливі зовнішні чинники;

· порушено логічні зв’язки між використанням ресурсів та отриманням продукції (відсутність комплексного аналізу проекту).

2. Недостатній контроль на стадії реалізації:

· нерегулярне відстеження й повільне прийняття рішень;

· відсутність гнучкості в плануванні проекту;

· помилкове відображення проблем під час обговорення.

3. Неадекватне відстеження вищим керівництвом:

· нерозуміння первинних планів;

· неможливість визначити головні дати.

4. Відсутність представників зацікавлених сторін у команді, яка займається проектом.

5. Не використовується інформація, отримана за оцінки подіб­них проектів (повторення допущених раніше помилок).

6. Поганий підбір команди, яка займається проектом:

· рівень компетентності нижчий того, який вимагається (необхідного);

· неможливість спільної роботи;

· зміни складу команди в процесі роботи над проектом.

7. Відсутність офіційного комплексу стандартних процедур, що використовуються для спілкування та складання документації під час роботи над проектом.

8. Незадовільне управління роботами за проектом:

· відсутність спеціальної управлінської підготовки;

· невміння управляти працівниками та стимулювати їхню роботу без використання важелів офіційних повноважень.

2. Урахування екологічних чинників

Екологічний аналіз — важливий напрям дослідження проекту в межах програми інвестиційного аналізу, пов’язаний з необхідністю визначення в кінцевому підсумку вартості заходів з мінімізації шкідливого впливу на довкілля.

У світовій практиці інвестиційного проектування затвердилося положення, відповідно до якого в межах кожного інвестиційного проекту проводиться оцінка впливу на довкілля (ОВД). Обов’язковість її закріплена в законодавстві практично всіх розвинених країн, а прийняття міжнародної конвенції об’єднало зусилля із запобігання локальних, регіональних і глобальних екологічних катастроф. Проведення ОВД коштує дорого — 0,5 — 5 % вартості всього проекту; проводиться вона на замовлення інвестора й розглядається експертами самої компанії або банку, у якому беруть гроші на здійснення проекту. Усі параметри й процедури ОВД чітко регламентовані, тому процедурно оцінка екологічності проекту не викликає ускладнень.

Головне, що враховує голова компанії або банкір (саме вони, а не експерти), ухвалюючи остаточне рішення за проектом, — громадська думка на відповідній території. Тільки перед населенням та обраною місцевою владою голова фірми несе реальну відповідальність, ризикуючи в разі зупинки або скасування проекту своїми грошима та репутацією фірми.

Звичайно витрати за проектом мають відшкодовуватися особами, що одержують вигоду від нього, а не зі спільних джерел доходу, особливо в країнах з обмеженими можливостями збільшення цих доходів. Однак для витрат на екологічні компоненти такий підхід не тільки непрактичний, але іноді й небажаний. На це є дві причини: по-перше, дуже важко встановити, хто в кінцевому підсумку отримує вигоди екологічного характеру від проек­ту (наприклад, люди, що отримують користь від зниження рівня забруднення повітря, розселені на великих територіях, ними можуть бути жителі інших країн, а також прийдешні покоління), по-друге, кінцевим результатом заходів з охорони довкілля часто є не якийсь чистий виграш, а відновлення середовища до первинного стану або запобігання нанесенню шкоди населенню.

Як правило, винуватці втрат, понесених іншими особами, зобов’язані за це платити. Проте багато які уряди не стягують з відповідальних за забруднення повної вартості заходів щодо охорони довкілля; насправді уряди часто субсидують установку очис­ного обладнання на підприємствах або компенсують їм підвищення витрат, викликане необхідністю дотримання ними нових або переглянутих нормативів. Одна з проблем, пов’язаних з таким підходом, полягає в тому, що органи з контролю повинні вміти відрізняти витрати на суто екологічні цілі від загальних витрат на збільшення обсягу виробництва або підвищення його ефективності. Більш того, можливість отримання субсидій може заохочувати підприємство приймати неефективні інвестиційні рішення. Наприклад, підприємство може здійснити капітало- вкладення в очисні споруди «на виході» замість того, щоб унести зміни в сам виробничий процес за власні кошти. Саме така форма економічного егоїзму, що засновується на ніби об’єктивній зацікавленості підприємства принести благо суспільству, може бути виявлена в процесі екологічного аналізу проекту.