Сторінка
4

Політика управління джерелами фінансування ВАТ „Північний ГЗК”

- позики банків та інші позики, термін яких перевищує 12 календарних місяців;

- довгострокові зобов’язання за емітованими облігаціями;

- відстрочені податкові зобов’язання;

- довгострокові векселі видані;

- довгострокові зобов’язання з фінансової оренди та оренди цілісних майнових комплексів;

- інші довгострокові зобов’язання, зокрема відповідно до законодавства відстрочена заборгованість з податків (інших обов’язкових платежів), фінансова допомога на поворотній основі тощо.

Під поточними (короткостроковими) зобов’язаннями необхідно розуміти зобов’язання, що будуть погашені протягом операційного циклу або не пізніше 12 календарних місяців з дати складання балансу. Поточний позиковий капітал може формуватися за рахунок таких видів зобов’язань:

- короткострокові кредити банків;

- поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями (частина довгострокової заборгованості, яку необхідно погасити протягом одного року з дати складання балансу);

- векселі видані (сума заборгованості за виданими векселями в забезпечення поставок від постачальників, підрядників та інших кредиторів, термін погашення якої не перевищує 12 календарних місяців);

- кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги (сума заборгованості постачальникам і підрядникам за отримані матеріальні цінності, виконані роботи та отримані послуги, крім заборгованості, що забезпечена векселями);

- поточні зобов’язання за розрахунками з одержаних авансів (сума внесків, одержаних від інших осіб у рахунок наступних поставок продукції, виконання робіт (послуг), а також суми попередньої оплати покупцями і замовниками рахунків постачальника);

- поточні зобов’язання за розрахунками з бюджетом (заборгованість підприємства за всіма видами платежів до бюджету, включаючи податки з працівників підприємства, а також зобов’язання за фінансовими санкціями, що справляються у дохід бюджету);

- поточні зобов’язання за розрахунками зі страхування (заборгованість по зборах на обов’язкове державне пенсійне страхування, обов’язкове соціальне страхування, обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття, розрахунках за індивідуальним страхуванням персоналу підприємства, за страхуванням майна та по інших розрахунках за страхуванням);

- поточні зобов’язання за розрахунками з оплати праці (заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі, преміях, допомогах тощо);

- поточні зобов’язання за розрахунками з учасниками (заборгованість підприємства його учасникам (власникам), пов’язана з розподілом прибутку (дивідендів) та іншими виплатами, нарахованими засновникам та учасникам за користування майном, зокрема земельним і майновим паями також виплатами у зв’язку з одержанням належної вибулому учаснику частини активів підприємства);

- поточні зобов’язання із внутрішніх розрахунків (заборгованість підприємства пов’язаним сторонам та кредиторська заборгованість по внутрішньовідомчих розрахунках);

- інші поточні зобов’язання (суми зобов’язань, які не можуть бути включені до інших статей, зокрема заборгованість за нарахованими процентами та ряд інших).[5, с.77]

До складу позикового капіталу належать також зобов’язання, які відображаються 5 розділом пасиву “Доходи майбутніх періодів” . У цій статті показуються доходи, отримані протягом поточного або попередніх періодів, які належать до наступних звітних періодів. Зокрема до складу доходів майбутніх періодів належать доходи у вигляді авансових платежів за здані в оренду основні засоби та інші необоротні активи (авансові орендні платежі), передплата на періодичні та довідкові видання, виручка за вантажні перевезення, виручка від продажу квитків транспортних і театрально-видовищних підприємств, абонентна плата за користування засобами зв’язку тощо.

Власний капітал характеризується простотою залучення, за­безпеченням більш стабільного фінансового стану і зниженням ризику банкрутства.

Необхідність у власному капіталі зумовлена вимогами само­фінансування підприємств. Він є основою їхньої самостійності і незалежності. Особливість власного капіталу полягає в тому, що він інвестується на довгостроковій основі і піддається найбільшо­му ризику. Чим вища його частка в загальній сумі капіталу і мен­ша частка позичкових засобів, тим вищий буфер, що захищає кре­диторів від збитків, а отже, менший ризик втрат.

Однак потрібно враховувати, що власний капітал обмежений у розмірах. Крім того, фінансування діяльності підприємства тільки за рахунок власних коштів не завжди вигідне для нього, особливо в тому разі, коли виробництво має сезонний характер. Тоді в окремі періоди будуть накопичуватися великі кошти на ра­хунках у банку, а в інші їх буде бракувати. Слід також мати на увазі, що якщо ціни на фінансові ресурси невисокі, а підприєм­ство може забезпечити вищий рівень віддачі на вкладений капі­тал, ніж платить за кредитні ресурси, то, залучаючи позичкові кошти, воно може контролювати більші грошові потоки, розши­рити масштаби своєї діяльності, підвищити рентабельність влас­ного (акціонерного) капіталу. Як правило, підприємства беруть кредит, щоб підсилити свої ринкові позиції.

Разом з тим, необхідно враховувати, що пропорційно зростан­ню частки позикового капіталу зростає ризик зниження фінансо­вої стабільності і платоспроможності підприємства, знижується прибутковість сукупних активів за рахунок виплачуваного пози­кового процента. До недоліків цього джерела фінансування тре­ба також віднести складність процедури залучення, високу за­лежність позикового процента від кон'юнктури фінансового рин­ку і збільшення у зв'язку з цим ризику зниження платоспромож­ності підприємства.

Від того, наскільки оптимальне співвідношення власного і по­зикового капіталу, багато в чому залежить фінансове становище підприємства.

1.3 Нормативно-правове регулювання формування пасивів підприємства

Формування пасивів, тобто засобів, що забезпечують отримання прибутку та здійснення місії підприємства, є одним з головних завдань його фінансової діяльності. Оскільки фінансова діяльність підприємств значною мірою віддзеркалює стан їх майнових відносин з партне­рами, природно, що вона базується також на правових нормах, які регулюють майнові відносини взагалі. Йдеться насамперед про норми цивільного права, зафіксовані в Цивільному кодексі України, які прямо стосуються вико­ристання фінансових ресурсів підприємств. Іншим найважливішим джерелом правових норм формування та використання фінансових ресурсів є Господарський кодекс України (ГК).

Цей кодекс, зокрема, регламентує джерела формування майна суб’єктів господарювання у ст 63, 66, 140.

Визначає засади формування статутного фонду підприємства та взаємовідносини з власниками, що виникають на цій основі (ст 63, 82, 86, 87).

Зокрема, у статті 87 регламентується створення фондів господарського товариства головну увагу приділено створенню резервного (страхового) фонду та можливостям зміни розміру статутного фонду.