Сторінка
8
На думку Л.Ю. Табаренко, існує безліч основних вимог до розробки дидактичного забезпечення особистісно-орієнтованого процесу. Насамперед – навчальний матеріал повинен виявляти зміст суб'єктивного досвіду учня, враховувати досвід його попереднього навчання. Виклад знань педагогом мусить бути спрямований не тільки на розширення їх обсягу, структурування, інтегрування, узагальнення предметного матеріалу, але й на перетворення особистого досвіду кожного учня, потрібно постійне узгодження досвіду учня з науковим змістом знань, що задаються. Активне стимулювання до самоцінної освітньої діяльності має забезпечувати учневі можливість самоосвіти, саморозвитку, самовираження в ході оволодіння знаннями. Навчальний матеріал повинен бути організований таким чином, щоб учень мав можливість вибору при виконанні завдань, вирішенні задач, необхідна стимуляція учнів до самостійного вибору й використання найбільш значущих для них способів опрацювання навчального матеріалу, забезпечення контролюі оцінки не тільки результату, але й, головним чином, процесу навчання, тобто тих трансформацій, що здійснює учень, засвоюючи новий матеріал.
Однією з умов успішного використання особистісно-орієнтованої технології у навчально-виробничому процесі ПТНЗ, на думку науковця О. Токової, є своєрідне «окультурювання» суб’єктивного досвіду учня. Робота на уроці з суб'єктивним досвідом учня вимагає від учителя спеціальної підготовки: не просто вміння викладати свій предмет, а вміння аналізувати зміст того, чим із запропонованої теми вже володіє учень .У цих умовах змінюється режисура уроку. Учні не просто слухають розповіді вчителя, а постійно співпрацюють з ним у режимі діалогу, висловлюють свої думки, діляться своїм розумінням змісту, обговорюють те, що пропонують однокласники, за допомогою вчителя ведуть відбір змісту, закріпленого науковим знанням. Навчальний матеріал і характер його подання має забезпечувати виявлення життєвого досвіду учня, ураховуючи попереднє навчання, а викладення матеріалу учителем має бути скеровано не тільки на розширення його обсягу, структурування, інтегрування, узагальнення предметного змісту, й на перетворення суб'єктного досвіду кожного учня. Навчальний матеріал має бути організовано так, щоб учень мав можливість самостійного вибору способів опрацьовування навчального матеріалу, засобів виконання завдань, рішення задач. Активне стимулювання учня до набуття знань має забезпечувати можливість самоосвіти, саморозвитку, самовираження в сучасному та майбутньому. Учитель має сам скласти «режисуру» уроку, залежно від його теми, рівня підготовки класу, цільової установки, часу проведення заняття тощо. Тому залежно від типу уроку мають існувати різні критерії ефективності його проведення. Ось основні з критеріїв:
наявність плану проведення уроку залежно від підготовки класу;
використання проблемних творчих завдань;
стимулювання учнів до вибору та самостійного використання різних способів виконання завдань;
застосування завдань, які дозволяють учневі самому обирати тип, вид та форму матеріалу, який він вивчатиме (мовну, графічну, умовно-символічну);
створення позитивного емоційного настрою на роботу всіх учнів протягом уроку; обговорення з учнями наприкінці уроку не тільки нового, про що дізналися, чим оволоділи, а й того, що сподобалося (не сподобалося) та чому; що бажали б виконати ще раз, а що зробили б по-іншому;
оцінка (заохочення) під час опитування не тільки правильної відповіді учня, а й аналіз міркування учня, використаного способу, чому і в чому помилився;
глибока аргументація поточної оцінки навчальних досягнень, наприкінці уроку за рядом параметрів: правильність, самостійність, оригінальність;
завдання додому вимагає від учителя не тільки визначення його теми та обсягу, а й докладного пояснення, як учневі раціонально організувати навчальну роботу, виконуючи домашнє завдання.
В навчально-виробничому процесі ПТНЗ і вчитель, і учень постійно займають певні позиції. Під час впровадження особистісно-орієнтованої технології в навчально-виробничий процес позиція вчителя передбачає:
ініціювання суб’єктного досвіду навчання;
розвиток індивідуальності кожної дитини;
визнання індивідуальності, самобутності, самоцінності кожної людини.
Позиція учня полягає у:
вільному виборі елементів навчально-виховного процесу;
самопізнанні, самовизначенні, самореалізації.
І все-ж, з чого повинен виходити вчитель, щоб успішно навчати та добиватися високого рівня розвитку здібностей учнів? Безумовно, перш за все, необхідно вивчати індивідуальні особливості і можливості кожної дитини, знати учня з біологічного та психологічного погляду, глибоко вивчати його в процесі розвитку. Це вивчення має бути динамічним. Для викладача важливо знати не тільки те, як навчається дитина, але й те, як відбувається розвиток її психічних процесів, що сприяє і що заважає цьому розвитку, якими зусиллями він супроводжується і, відповідно, чи викликає процес формування свідомості. Педагогу не можна обмежуватися вивченням учнів тільки з одного боку шляхом констатування зовнішніх фактів. Слід вивчати учня ще й з погляду прояву внутрішніх його особливостей і можливостей, оскільки кожна дитина є неповторною індивідуальністю з притаманними тільки їй особливими ознаками. Разом з тим суть поняття індивідуальності з погляду І.І. Різвицького характеризується як неповторністюкожної людини, так і тим, що кожна людина – це окремий цілісний світ, відносно самостійна форма буття, у рамках якого отримує можливість вільно і всебічно виявляти свої здібності і дарування, активно самостверджуватися.
Вчитель чітко й переконливо інформує учнів відносно того, що й навіщо вони робитимуть на даному уроці. Важливо пояснити учням значення матеріалу, що вивчається, для практичної діяльності, для пізнання інших наук, для побудови цілісної системи знань із даного предмета, які будуть потрібні під час заліку.
Завдання вчителя – допомагати розвитку учня. Здійснюючи це завдання, учитель, спираючись у своїх педагогічних діях на закони розвитку, підтримує їх, співпрацює з ними, а не творитьподібних на себе. Він повинен не стільки вчити учня, скільки направляти. Так підчас уроку-корекції знань і умінь, учні виконують самостійну роботу. Тут відбувається самостійне подолання труднощів і виправлення помилок, що є рушійною силою розвитку. Тому допомога і підтримка вчителя надається лише тоді, коли це насправді потрібно. Слід відзначити, що тут допомога містить індивідуальний характер. Присутність учителя мають відчути ті учні, які потребують допомоги, мають певні труднощі звибором шляху до розв'язання завдань та зосередження над ним. Вчитель є «невидимим» для тих, хто самостійно працює і успішно розв’язує завдання. У свідомості учня це має такий вигляд. «Все, що я пізнаю, я знаю, для чого мені потрібно і де я можу ці знання застосовувати». Для педагога – це прагнення знайти розумний баланс між академічними і прагматичними знаннями, уміннями та навичками.
Поміж тим, у особистісно-орієнтованого навчання є свої слабкі сторони. Це по – перше, переоцінка інтересів студента, що визначає зміст і методи навчання. Такий підхід може призвести до отримання не системних, а уривкових знань. По друге, навчання, засноване на принципі суб’єктності, в роботі по формуванню особистості в якійсь мірі суперечить колективній пізнавальній діяльності тих же студентів. Адже особистість живе не лише в родині, а і взаємодіє з одногрупниками, відчуває їх вплив, який впливає на внутрішній світ особистості. Отже цей вплив не можна не враховувати і в системі особистісно-орієнтованого навчання. А тому цей тип навчання необхідно обов’язково поєднувати з іншими, в тому числі традиційними методами – методами, що мають евристичний характер.