Сторінка
10

Методика використання особистісно-орієнтованої технології у навчально-виробничому процесі ПТНЗ на матеріалі підготовки операторів комп'ютерного набору

навчальний матеріал і характер його подання має забезпечувати виявлення життєвого досвіду учня, ураховуючи попереднє навчання;

викладення матеріалу учителем має бути скеровано не тільки на розширення його обсягу, структурування, інтегрування, узагальнення предметного змісту, й на перетворення суб'єктного досвіду кожного учня;

навчальний матеріал має бути організовано так, щоб учень мав можливість самостійного вибору способів опрацьовування навчального матеріалу, засобів виконання завдань, рішення задач;

активне стимулювання учня до набуття знань має забезпечувати можливість самоосвіти, саморозвитку, самовираження в сучасному та майбутньому тощо.

Методичні рекомендації щодо використання особистісно-орієнтованої технології навчання у процесі підготовки операторів комп’ютерного набору

В умовах реалізації інноваційних перетворень в освіті особливо значущою є проблема формування готовності вчителів до усвідомленого вибору, адаптації та впровадження інновацій у навчально-виробничий процес. Як показує практика, здійснення інноваційної освітньої діяльності на рівні навчального закладу для педагогів не виступає усвідомленою необхідністю реалізації стратегічних державних завдань реформування змісту освіти, оскільки вони не сприймають інновації як засіб вирішення конкретних проблем у професійній роботі, застосовують їх обмежено. Така ситуація обумовлена недостатньою розробленістю технологічного підходу щодо підготовки вчителів до застосування нововведень. Вирішенню цієї проблеми і присвячені запропоновані рекомендації.

Зупинимось на основних етапах технології особистісно-орієнтованого уроку.

1. Етап орієнтації.

Будь-яка діяльність, у тому числі і освітня, це своєрідний рух певним «шляхом». І для того, щоб цей рух був успішним, крім мети учневі треба знати також «етапи шляху», - коли протягом якого часу вивчатиметься тема, коли контрольна, консультація, залік чи інша формароботи. Окрім усного повідомлення етапів вивчення теми, кількості відведених годин, днів-консультацій, рекомендуємо практикувати на початку теми роздачу індивідуальних карток, де передбачені завдання, задачі, які учень повинен вміти розв'язувати в результаті вивчення теми, дати проведення залікових робіт, контрольних робіт. Це дає можливість дитині вдома працювати індивідуально над завданнями, готуватись самостійно до контрольної чи залікової роботи,вибирати і розв'язувати із запропонованого переліку ті завдання, які вже вивчено на даний час науроках, тобто планувати свою діяльність під час вивчення теми. З об'єкта навчання дитинаперетворюється на суб'єкта цілеспрямованої діяльності.

2. Етап покладання мети.

Тему заняття, його мету, план рекомендуємо доводити до відома учнів одразу ж після сигнального дзвінка словесно і наочно. Вчитель чітко й переконливо інформує учнів відносно того, що й навіщо вони робитимуть на даному уроці. В цьому вступному інструктажі його пізнавальна привабливість – матеріал пов'язаний з певною цікавою значною проблемою, визначено проблемні запитання.

Важливо пояснити учням значення матеріалу, що вивчається, для практичної діяльності, для пізнання інших наук, для побудови цілісної системи знань із даного предмета, які будуть потрібні під час заліку.

3. Етап організації виконання плану діяльності. Ключову роль в особистісно-орієнтованій діяльності відіграє надання учневі можливості вибору для нього як суб'єкта діяльності певних способів просування до визначеної мети, тих, яким він надає найбільшої переваги. Це може бути варіант відповіді домашнього завдання, або вибір варіанта підготовки конспекту, чи розв’язання завдань на закріплення – що завгодно, що, не порушуючи ходу пізнання, дозволяє учневі усвідомлювати процес суб'єктивного вибору. Наприклад, одна справа викликати трьох учнів і запропонувати їм відповідне завдання і, зовсім інша, – назвати імена учнів і запропонувати їм самим вибрати варіант роботи.

4. Етап контрольно-оцінювальний. Залучення учнів до контролю за ходом навчальної діяльності (парні, групові форми взаємоконтролю, самоконтроль). Участь учнів у виправленні зроблених помилок, неточностей, осмислюванні їх причин (взаємо- і самоаналіз). Надання учням можливості самостійно або за допомогою викладача, інших учнів порівнювати оптимальний результат із критеріями еталона (мети). Використання механізмів «цінування» (позитивного ставлення до успіху школяра) та «оцінювання» (виставлення оцінок, поурочного бала, рейтингових оцінок) не тільки кінцевого результату, а й процесу навчання.

5. Заключний етап – усвідомлення ситуації досягнення мети, переживання ситуації успіху, закріплення позитивної мотивації стосовно діяльності – реалізація механізму «цінування». Механізм «цінування» – це вираження педагогом свого позитивного ставлення, задоволення з приводу діяльності учнів і їх результатів. Необхідно відрізняти «цінування» від «оцінювання». Оцінювання передбачає кількісну та якісну (як позитивну так і негативну) оцінку навчальної праці школярів. «Цінування» може бути тільки позитивним, воно передбачає автентичність педагога – відповідність почуттів, які він виявляє, тим почуттям, які реально переживає. Саме «цінування» є основним механізмом культивування системи гуманістичних, соціально-орієнтованих цінностей учнів.

Ось декілька засобів для більшого зацікавлення матеріалом, який вивчається:

Приваблива мета – перед учнем постає проста, зрозуміла і приваблива мета, яка стає для нього особистісно-вагомою метою, і він залучається до запланованої вчителем навчальної діяльності.

Подив – учитель знаходить такий кут зору на навчальний матеріал, за якого навіть повсякденне стає дивовижним.

Відстрочена відповідь – на початку заняття вчитель дає проблемне запитання, правильну відповідь на яке учень зможе сформулювати, отримуючи інформацію під час самого заняття.

Помилка в поясненні – пояснюючи матеріал, викладач навмисно припускається помилки. При цьому він доводить до відома учнів свій намір.

Практичність теорії – вступ до теорії вчитель здійснює через практичне завдання,вирішення якого корисне для учнів.

Використовуючи такі постановки мети, вчитель розвиває пізнавальний інтерес будь-кого зучнів, вони усвідомлюють необхідність вивчення теми, бо вона буде потрібна у майбутній професійній діяльності.

Науковець А. Гін у своїй праці «Прийоми педагогічної техніки» пропонує перевірені на власному досвіді варіанти етапів уроків за технологією особистісно-орієнтованого навчання.

В будь-якій роботі потрібен настрій на певний тип праці, діяльності. Для цього існує процедура «входу» до уроку. Самі процедури можуть бути різноманітними – залежно від віку, особливостей класного колективу. Найкраще, коли вчитель починає урок з «налаштування». Наприклад, знайомство з планом уроку: напівжартівливе повідомлення теми і завдань уроку; музична фраза; інтелектуальна розминка – 2-3 нескладних питання на міркування. Необхідно повідомити місце даного уроку в системі уроків з теми, що вивчають. Коли група слабка, важко налаштовується на діяльність, то починаємо урок завжди (або майже завжди) певним чином. Але якщо група злагоджена, проблем з керуванням немає, то вхід до уроку можна урізноманітнювати. Після знайомства з темою і метою уроку буде добре, якщо учні сформулюють кожен для себе власні завдання на цьому році в усній чи письмовій формі. В такому випадку відповідальність за роботу на уроці бере на себе не лише вчитель, а й його учні.