Сторінка
5

Методика використання особистісно-орієнтованої технології у навчально-виробничому процесі ПТНЗ на матеріалі підготовки операторів комп'ютерного набору

оволодіння узагальненим способом рішення проблемних ситуацій (аналізом фактів, висуненням гіпотез, їх доведенням, отриманням результату діяльності).

Комунікативна (дискусійна) технологія навчання характеризується наявністю дискусій, коли студент активно вступає в діалог, висловлює, аргументує власну точку зору з питань, що вивчаються. Технологія будується на принципі активізації пізнавальної діяльності студента, що включається до пошуку з метою розв’язання проблемно-пізнавальних задач, самостійно створює творчий продукт. При цьому доцільно обирати теми занять, у змісті яких закладено протиріччя, що дає можливість побачити з різних позицій явище (процес, закономірність), що вивчається.

Критерії результативності застосування в навчальному процесі дослідницької технології за М.Г. Чобітько:

позитивний мотив дискусії;

позитивні зміни вемоційно-вольовій сфері;

оволодіння комунікаційними уміннями (аргументовано висловлювати власну точку зору, вести діалог, зрозумінням ставитись до альтернативного погляду).

Технологія імітаційного моделювання (ігрова, неігрова) базується на моделюванні професійних утруднень і пошуку шляхів їхрозв’язання. Сучасні науковці, зокрема М.Г. Чобітько, в імітаційному моделюванні професійної діяльності педагога виокремили дві групи форм контекстного навчання:

1) ігрові (розігрування ролей, ділова гра, ігрове проектування та ін.);

2) неігрові (аналіз конкретних і класичних педагогічних ситуацій, метод «інциденту», дія за інструкцією та ін.).

Основні особливості технології імітаційного моделювання:

можливість максимального наближення процесу навчання до реальної професійної діяльності;

створення умов для глибокого і повного засвоєння навчального матеріалу на основі системного використання знань у процесі одночасного вирішення навчальних ізмодельованих професійних проблем;

реалізація різних рівнів інтелектуальної активності студентів (репродуктивного, евристичного, креативного);

створення умов для інтенсифікації творчої діяльності студентів в умовах організації групової та комплексної взаємодії;

створення умов для реалізації системи суб’єкт-суб’єктних відносин за різними напрямами взаємодії;

надання можливості студенту виявити творчі та професійні здібності, усвідомити свої потенційні можливості;

формування інтересу та емоційно-ціннісного ставлення студента до навчальної й майбутньої професійної діяльності.

Психологічна (самовизначальна) технологія навчання, в центрі якої самовизначення особистості у виконанні тієї чи іншої освітньої діяльності, ґрунтується на використанні мотивів самовдосконалення особи і представляє вищий рівень розвивального навчання. Система саморозвиваючого навчання включає три взаємопов’язані, взаємозалежні підсистеми: теорію – освоєння теоретичних основ самовдосконалення; практику – формування досвіду щодо діяльності із самовдосконалення, використання психокорекційної та тренінгової діяльності; методику – реалізацію форм і методів саморозвивального навчання у викладанні основ наук.

Діяльнісна технологія навчання характеризується здатністю особистості проектувати діяльність, стати її суб’єктом. Перенесення акценту в навчанні із засвоєння фактів (результат – знання) на оволодіння способами взаємодії із світом (результат – уміння) призводить до ситуації, коли основним елементом роботи студенті встає розв’язання задач, тобто освоєння діяльності, особливо нових її видів: навчально-дослідницької, пошуково-конструкторської, творчої та ін. Фактичні знання стають наслідком роботи над задачами, що організовано в доцільну та ефективну систему. Паралельно зосвоєнням діяльності студент формує свою систему цінностей і з пасивного споживача знань перетворюється в активного суб’єкта навчальної діяльності. Отже, при оволодінні певнми видами діяльності, відповідній організації та конструюванні змісту для навчального простору відбувається самовизначення студента, що в подальшому може задати певну траєкторію його життєвого шляху. Концепція «учіння через діяльність», запропонована американським науковцем Д. Дьюї, базується на принципах:

урахування інтересів учнів;

учіння через навчання думати й діяти;

пізнання й знання – наслідки переборення труднощів; вільна творча робота й співпраця.

Рефлексивна технологія навчання полягає в осмисленні особистістю власної діяльності, способу отримання результату, труднощів та шляхів їх усунення, що дає змогу майбутньому педагогу посилити здатність до адекватної самооцінки, аналізу, експертизи істворення нового творчого продукту. На основі рефлексивної технології розвиваються здібності до рефлексії здійсненої діяльності йосмислення себе в цій діяльності (власних емоцій, почуттів, утруднень, сумнівів, удач і т.д.)

Рефлексивна діяльність (за А. Хуторським) включає в себе такі етапи:

припинення предметної (дорефлексивної) діяльності;

встановлення послідовності виконання дій;

аналіз послідовності дій з точки зору їх ефективності, продуктивності, відповідності поставленим задачам тощо;

виявлення і формулювання результатів рефлексії;

перевірка гіпотез у подальшій діяльності.

Якщо особливості названих технологій поєднати, то отримаємо інтегративну технологію, яскравим представником якої є особистісно-орієнтовані технології. Очевидно, що такі технології дають широкі можливості кожному студенту виявити власні здібності, спробувати себе в різних сферах діяльності, самореалізуватися, адже в його основі лежить розвиток пізнавальних навичок, вміння самостійно конструювати свої знання й орієнтуватися в інформаційному просторі.

На сучасному етапі розвитку професійно-технічної освіти науковці роблять спроби побудувати іншу особистісно-орієнтовану систему навчання. Вона спирається на такі вихідні положення:

пріоритет індивідуальності, самоцінності, самобутності дитини як активного носія суб’єктного досвіду, що склався задовго до впливу спеціально організованого навчання в школі;

при конструюванні та реалізації освітнього процесу потрібна особлива робота вчителя для виявлення суб’єктивного досвіду учня;

взаємодія двох видів досвіду учня повинна відбуватись не по лінії витіснення індивідуального, наповнення його суспільним досвідом, а шляхом їх постійного узгодження, використання всього того, що накопичене учнем у його власній життєдіяльності;

розвиток учня як особистості (його соціалізація) відбувається не тільки шляхом оволодівання ним нормативною діяльністю, а й через постійне збагачення. Перетворення суб’єктивного досвіду як важливого джерела власного розвитку.

Розглядаючи застосування особистісно-орієнтованої технології в навчально-виробничому процесі відомі дидакти М.В. Данилов, Б.О. Єсипов та інші розглядали навчання як процес, що має дві сторони: викладання й учіння, а основним фактором оптимізації феномену особистісно-орієнтованої освіти є прогресивний розвиток суспільства, досягнення соціальної та інтелектуальної зрілості .

Переважна більшість сучасних педагогів-дослідників об’єктивною передумовою розвитку цього напряму в освіті вважає зміну функціонування освітньої галузі. Так розгляд науково-теоретичних основ реалізації особистісно-орієнтованого підходу в навчанні дає змогу сформулювати ряд важливих позицій, що впливають на впровадження особистісно-орієнтованого підходу в практику роботи ПТНЗ: