Сторінка
6

Заняття образотворчим мистецтвом в початкових класах

Графіка та засоби її виразності

Графіка (від грецьк. "graphic" — пишу, креслю, малюю) як терми спочатку застосовувався лише щодо письма та каліграфії. Нового значення він набув наприкінці ХІХ і початку XX століття у зв'язку з бурхливим розвитком промислової поліграфії та розповсюдження каліграфічні чіткого, контрастного лінійного малюнка, зручного для фотомеханічного його відтворення і книзі чи журналі. У той час графіка визначилась як мистецтво, в основу якого покладені лінія. контраст чорного та білого. Таке розуміння графіки згодом було поширене.

У сучасному розумінні графіка означає вид мистецтва, в основу якого покладений малюнок, але який вирішує свої зображувальні завдання і використовує з цією метою особисті засоби та виразні можливості, їй можуть бути притаманні старанна обсяжно-просторова побудова зацікавленість оповіданням, ґрунтовне вивчення: натури, виявлення структури та фактури предмета. Але художник-графік може обмежитися і побіжним враженням, умовним позначенням предмета або начебто натякнути на нього, звергаючись до уявлення глядача. Незавершеність та лаконізм зображення при цьому служать одним із головних засобів художньої виразності.

Обсяжність образу в графіці часто досягається економією і концентрацією художніх засобів, образно-виразними метафорами. Тому в ній поряд із завершеними композиціями самостійну художню цінність можуть мати натурні начерки, ескізи творів живопису, скульптури, архітектури.

Крім контурної лінії, у техніці графіки використовуються штрих, крапка, світлотіньова або кольорова пляма й поверхня паперу — основного (крім шовку або пергаменту) матеріалу цього виду мистецтва.

Залежно від призначення і змісту, графіку підрозділяють на станкову, книжкову та журнально-газетну, плакатну, художньо-виробничу або прикладну.

Станкова графіка охоплює і твори, які мають самостійне художнє значення (тематична композиція, портрет, пейзаж, натюрморт). Це малюнок або серії малюнків, а також ескізи, етюди з натури. Переважне значення в станковій графіці мають акварель, гуаш, пастель, темпера, туш, олівець.

У станковій графіці використовується також і друкована техніка — естамп (від франц. "estampe" — відбиток), до якої, залежно від матеріалу (дерево, метал, лінолеум, камінь), належать гравюра та літографія.

Книжкова і журнально-газетна графіка створює ідейно-художню єдність із літературним або супроводжувальним текстом, і, разом з тим, призначена для декоративно-художнього оформлення книжки або журналу (супроводжувальна графіка).

Книжкова ілюстрація, перш за все, тісно пов'язана з художньою ідеєю літературного твору, але це не означає, що вона повинна були лише оптичним двійником тексту. Художник-ілюстратор, крім наочного тлумачення змісту. начебто знову створює ті положення, настрої і емоції, які поет або письменник не змогли відтворити. Використовуючи художньо-зображувальні можливості графіки, він доповнює образний стрій тексту, допомагаючи тим самим слову перетворитися у конкретно-чуттєвий образ і тим самим посилити естетичне враження від прочитаного твору.

Плакат (від лат. "placatum" — свідоцтво) — це широко розповсюджена різновидність художньої графіки, яка спрямована на рішення агітаційно-роз'яснювальних завдань, активний і масовий вплив на людей. Звідси характерні для плаката чіткість, лаконізм як змісту, так і форми, а також відносно більші (для твору графіки) розміри. Важливою умовою впливу плаката — органічна єдність тексту із зображенням.

За призначенням плакати розподіляються на політичні, культурно-освітні, інструктивні, рекламні, карикатурні та інші.

Художньо-виробнича або прикладна графіка — це виготовлення етикеток, поштових марок, цінних паперів, дипломів, грамот та інше. ' Багатоцільове використання графіки у всіх сферах людської діяльності підвищує її ідейно-естетичне значення, робить її важливим фактором у задоволенні художніх запитів суспільства.

Живопис та засоби його виразності

Живопис — один з основних видів образотворчого мистецтва, який художньо передає навколишню дійсність на площині за допомогою фарб. Твори, в яких правдиво передано фарбами все багатство навколишнього світу, називаються живописними.

Живопис — стародавній вид образотворчого мистецтва, історія якого пов'язана з появою в печерах зображень звірів і сцен полювання за багато тисячоліть до нашої ери. Він виник і розвивався у тісному взаємозв'язку з малюнком. Основою живописної грамоти, як і малюнка,в усі часи було правдиве зображення реальної дійсності. Історичний процес розвитку живопису йшов від двовимірного площинного зображення до тривимірного, об'ємного, матеріального, дедалі більш реалістичного. Живопис пройшов, за образною характеристикою Е. Делакруа, довгий шлях — від грубої і сухої лінії до чудес мистецтва Тіціана і Рубенса.

Всебічного розвитку живопис набув в епоху Відродження (15—16 ст.), коли він розподілився на жанри (портретний, історично-батальний, побутовий, пейзажу, натюрморту).

Протягом усієї історії живопису процес розвитку правдивого пізнання й відображення дійсності відбувався в боротьбі з реакційними тенденціями викривленого показу реального світу.

У 17 — 18 ст. реалістичний живопис розвивався на противагу офіційному церковному і придворному мистецтву, збагачувався різноманітними стилістичними напрямами. Значний вклад у світовий живопис, зокрема портретний, внесли вітчизняні художники О. Антропов, Ф. Рокотов, Д. Левицький, В. Боровиковський. У 19 ст. реалістичний живопис розвивався у боротьбі з офіційним салонно-академічним живописом, у тісному зв'язку з соціально- і національно-визвольним рухом, викривав суспільні порядки феодально-капіталістичного ладу.

На межі 19—20 ст. дедалі більше поширюють свій вплив різні декадентські течії (символізм, експресіонізм, кубізм тощо). їм протистоїть реалістична творчість живописців, зв'язаних з народом і його прогресивними силами.

За характером використання фарб розпізнають олійний, темперний, акварельний, гуашевий живопис, їх виконують звичайно на площині полотна, картону, паперу або стіни.

На полотні і картоні, які покривають спеціальним грунтом, щоб фарба добре зберігалась, пишуть олійними фарбами. Художник спочатку виконує на заґрунтованому полотні малюнок, а потім уже пише пензлем олійними фарбами, розводячи їх вибіленою олією або спеціальними розчинниками.

Живописні роботи, виконані на папері, полотні, дереві темперою — малопрозорою густою фарбою, яку розводять водою,— приваблюють своїм «бархатистим», насиченим тоном. Трудність у роботі темперою полягає в швидкому висиханні її, в незмивності, що ускладнює внесення правок.

На стіні (по свіжій сирій штукатурці) живописні твори виконують спеціальними водяними фарбами; ці твори називаються фрескою.

На папері пишуть акварельними і гуашевими фарбами. Ця техніка найдоступніша і використовується у навчальному процесі в дитсадках і школах.

Акварель (від лат. aqua — вода) — живопис прозорими фарбами, які розводять водою. Характерна особливість цих фарб — прозорість, що дає кольоровий ефект при просвічуванні паперу крізь шар фарби.