Сторінка
1
Проблема спілкування на рівні викликала інтерес і розвивалась у працях багатьох психологів (Й. Гербарт, І.П. Павлов, О.О. Ухтомський, П.К. Анохін, Г. Уолтер, С.Л. Рубінштейн) та педагогів, зокрема В. Кан-Калика, А. Леонтьєва, Е. Страчова, Б. Антоньєва, Я. Корчака та ін. Продовжує вона досліджуватись і в наш час. Багато вчителів шукають способи підвищення ефективності дидактичного спілкування, що дало б змогу підвищити якість навчального процесу в цілому.
З психологічної точки зору, необхідною умовою організації активного дидактичного спілкування на рівні є забезпечення атмосфери довіри і взаєморозуміння, максимальне зниження стану тривожності у дітей, що забезпечується демократичним стилем спілкування, позитивною, оптимістичною установкою вчителя щодо учнів; навчального процесу в цілому і учнів до вчителя; взаємною гуманістичною спрямованістю, особистісною орієнтацією спілкування. Навчання повинно приносити дітям радість, позитивні емоції, що допоможе викликати у них інтерес, допитливість.
Отже, вищенаведені аргументи, переконують, що спілкування молодших школярів є актуальною проблемою в наш час. Актуальність її випливає ще й з того, що проблема спілкування молодших школярів продовжує розвиватись і в наш час.
Об’єктом роботи є спілкування молодшого школяра.
Предмет роботи – роль спілкування молодшого школяра в розвитку його пізнавальних процесів.
Мета курсової роботи – охарактеризувати спілкування як один з вирішальних аспектів навчальної діяльності.
Завдання:
здійснити комплексний аналіз проблеми на теоретичному та практичному рівні; з’ясувати поняття спілкування;
охарактеризувати методичний аспект проблеми;
проаналізувати спілкування учнів початкових класів за допомогою тестів;
узагальнити результати дослідження в методичних рекомендаціях.
Проблема спілкування в вітчизняній психології
Серед чинників, що формують особистість, у психології вирізняють насамперед трудову діяльність, спілкування і пізнання. Аналізуючи ці найважливіші сфери людської життєдіяльності, можна помітити такий факт: форми і методи трудової діяльності людина засвоює багато років, способами пізнання світу ми також оволодіваємо тривалий час, натомість спілкуванню людина не навчається цілеспрямовано ніколи й ніде. Немає такої школи, в якій би навчали складного мистецтва спілкування. Звісно, досвід спілкування набувається людиною і в процесі праці, й у пізнавальній діяльності, проте цього замало. Велика кількість проблем у житті, зокрема в сім’ї та школі, виникає саме тому, що люди не мають навичок спілкування, не знають його механізмів, законів.
Останніми десятиліттями інтерес до проблем спілкування надзвичайно посилився. Це пов’язане насамперед з розвитком соціальної психології й підсиленням її впливу на всю систему психологічних наук.
Проте проблема спілкування має ширше значення. До неї звертаються такі галузі психологічних знань, як психологія праці, інженерна, медична, педагогічна, юридична психологія тощо, здобутки яких, у свою чергу, збагачують загальну теорію формування психіки людини і розвитку її як особистості.
Хоча спілкування стало предметом інтенсивних розробок останніх десятиліть, воно не є новою проблемою для вітчизняної психології. Дослідження в цій царині ведуть свою історію від В.М. Бехтерєва, В.М. Мясишева, Б.Г. Ананьєва до Г.М. Андреєвої, О.О. Бодальова, П.П. Петровської, Т.С. Яценко та інших психологів, котрі вивчають проблеми спілкування сьогодні.
Біля витоків дослідження проблеми спілкування не лише в нашій країні, а й у світовій психології стояв В.М. Бехтерєв. Він розробив емпіричні методи дослідження спілкування, а також теоретичні положення про вплив групи на особистість, про специфіку перебігу психічних процесів в умовах спілкування. Ці дослідження стали важливим стимулом і джерелом постановки та розробки проблем спілкування в подальшому, зокрема, у працях В.М. Мясищева.
Ще на початку XX ст. В.М. Мясищев під керівництвом В.М. Бехтерєва та О.Ф. Лазурського брав участь в організації та проведенні перших експериментальних робіт з вивчення спілкування в умовах колективної діяльності. Виходячи зі своєї концепції «ставлень особистості», він акцентував увагу на головних змістових і формальних характеристиках спілкування, намагаючись розглядати його цілісно, як процес взаємодії конкретних особистостей, які певним чином ставляться одна до одної і виявляють взаємні впливи. Так, учений спеціально розглядав причини, які підсилюють чи послаблюють результати словесного впливу однієї людини на іншу, сформулював теорію трикомпонентної структури комунікативної діяльності, покладену в основу організації теоретико-експериментальних досліджень психології міжособистісного пізнання та спілкування.
Б.Г. Ананьєв звертається до категорії спілкування у зв’язку з проблемами формування людини як особистості, як суб’єкта діяльності, виховання індивідуальності. Особливою і головною характеристикою спілкування як специфічного виду діяльності, на думку Б.Г. Ананьєва, є те, що через нього людина будує свої стосунки з іншими людьми. Він детально розглядає мовленнєві та допоміжні засоби спілкування, а також вирізняє в ньому внутрішній бік пізнання учасниками спілкування один одного.
Розглядаючи спілкування як один з головних різновидів діяльності людини, Б.Г. Ананьєв трактує його як своєрідний сплав суспільного та індивідуального в соціальному житті людини. Ним виявлені та простежені основні напрями впливу спілкування на формування психічного світу людини і поставлена проблема вивчення залежностей, які пов’язують зовнішні і внутрішні характеристики з проявами психіки людей, що беруть участь у спілкуванні.
Проблема спілкування посідає центральне місце в психологічній концепції Л.С. Виготського, хоч сам термін «спілкування» не дуже часто трапляється в його працях. Основні положення вченого щодо спілкування та його ролі в розвитку психіки можна сформулювати так: спілкування, взаємодія в ранньому онтогенезі змінюють структуру психічних процесів. Таким чином, спілкування генетичне передає психічні процеси в їх кінцевому вигляді, визначає їх структуру, яка, у свою чергу, детермінує їх вияви як знову «відкритих» до спілкування, взаємодії, діалогу; носіями структурних новоутворень, які породжуються процесами спілкування, є знаки.
Ці основоположні ідеї були засвоєні практично всіма психологічними школами – як вітчизняними, так і зарубіжними.
Характерним для сучасного етапу вивчення проблеми спілкування є її комплексне розроблення на стику різних галузей психології: філософії і загальної психології (Г.М. Андреєва, О.О. Бодальов, А.В. Петровський та їхні учні), загальної психології і психолінгвістики (школа О.О. Леонтьєва), соціальної і диференціальної психології (М.М. Обозов та його учні), соціальної і педагогічної психології (школа С.В. Кондратьєвої, Т.С. Яценко та ін.), педагогічної психології і педагогіки (О.В. Мудрик та ін.).
Поняття «спілкування» вживається у психологічній літературі в різних значеннях:
як обмін думками, почуттями, переживаннями (Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн);