Сторінка
3

Особливості спілкування в молодшому шкільному віці

Зміст навчання включає два основні аспекти: семантичний і структурний. З цілями навчання зміст пов’язаний своїм семантичним аспектом, в якому закладені потенційні можливості та засоби впливу на учнів.

Що ж до процесу навчання, то тут вирішальне значення має структура змісту, що визначає характер, рівень і результати навчальної діяльності вчителя й учня.

Із сказаного логічно випливає, що віднесення змісту навчання до основних факторів навчального процесу в системі зв’язку з суб’єктивними факторами – вчителем та учнем, має для теорії і практики виховання та навчання вирішальне значення передусім з огляду на те, що реалізація вказаних відношень визначає внутрішню динаміку змісту навчання і тим самим усього навчального процесу.

Проте сам по собі зміст навчання, хоч і належить до основних факторів керування навчальним процесом і є носієм пізнавальної інформації, має відносно статистичний характер. Динамічним фактором, за словами Е. Страчара, він стає лише «внаслідок застосування відповідного методу в начальному процесі».

«Правильним» (за Е. Страчаром) вважається метод, який спонукає дитину до активного мислення, до встановлення причинно-наслідкових зв’язків між предметами і явищами.

Ознакою активного ставлення вчителя і учнів до змісту навчання є його усвідомлення вчителями та учнями.

Крім цього, Е. Страчар аналізує особливості використання бесіди у навчальному процесі. Зважаючи на те, що у процесі пояснення, закріплення і поглиблення знань учнів можна добитися успішних результатів лише тоді, коли органічною складовою частиною цього процесу стають зусилля учнів, він вважає бесіду (зокрема, евристичну) «одним з основних методів, що дає можливість застосовувати активність учнів при засвоєнні основ наук і веде учнів до свідомого розуміння й опанування суті розглядуваних явищ і дій». Він наголошує на зв’язку бесіди з іншими методами навчання, аналізує недоліки роботи вчителів при проведенні бесід, описує процес підготовки вчителя до проведення бесіди. Наведемо декілька цитат із його книги «Система і методи керівництва навчальним процесом» на підтвердження вище сказаного: «Щоб підготувати бесіду, треба заздалегідь точно визначити коло проблем, які по суті репрезентують логічну послідовність і внутрішню структуру навчального матеріалу. Основні зусилля при цьому спрямовуються на виділення головних елементів навчального матеріалу. Розвиток бесіди, спрямованої на пошуки і пояснення нових знань, вимагає розкриття, усвідомлення й усунення багатьох суперечностей, які значною мірою впливають на активність учителя і учнів при поясненні нового навчального матеріалу. Не можна забувати про діалектичний зв’язок між логічною структурою навчального предмета (навчального матеріалу) і логікою мислення учнів. Розв’язати ці суперечності можна шляхом підготовки і впорядкування змісту бесіди, вибору форми її проведення».

Як бачимо, в процесі навчання функціонують не лише процеси пізнавального характеру, але і процеси спілкування між вчителем і учнями. Обговорюючи життєві ситуації, виявляючи причинно-наслідкові зв’язки між предметами і явищами, аналізуючи мотиви діяльності конкретних людей чи літературних героїв, роблячи висновки вчитель не лише передає учням певну інформацію, а спонукає їх до висловлювання власних думок, до обговорення тих чи інших питань, впливає на їх мотивацію учіння, на формування позитивного ставлення до навчання, створює сприятливі умови для активного засвоєння знань. У ході діалогу з учнями вчитель підводить їх до відкриття істини.

Засвоєння навчального матеріалу буде ефективнішим, якщо вчитель, захопленим своїм предметом, чітко організовує роботу, проявляє такт у відношенні до учнів, об’єктивний в оцінюванні і сприйманні у важких ситуаціях.

Педагогові потрібно уміти: оперативно і правильно орієнтуватися в постійно змінюваних умовах спілкування, знаходити відповідні комунікативні засоби, які відповідали б його індивідуальності, обставинам спілкування та індивідуальним особливостям учня, постійно відчувати і підтримувати зворотний зв’язок у спілкуванні.

Спілкування молодших школярів як психолого-педагогічна проблема

Вступ до школи – переламний момент в житті дитини, незалежно від того, в якому віці вона приходить у перший клас. Це перехід до нового способу і умов діяльності, до нових взаємовідносин з дорослими та однолітками. Змінюються соціальні умови, що визначають розвиток і саме життя дитини.

Зміна місця в системі суспільних відносин створює ситуацію «психологічної відкритості дитини». В новій для неї життєвій ситуації дитина з готовністю приймає вимоги вчителя. Тому вчитель повинен скористатися цією «психологічною відкритістю» своїх малюків і почати навчати їх правил поведінки в класі, в школі, поза школою, а також створити умови, необхідні для подальшого ефективного навчання учнів. У дітей молодшого шкільного віку є велика емоційна залежність від дорослого – емоційний голод. Задоволення потреби в позитивних емоціях з боку вчителя залежить від стилю його спілкування з учнями.

Стиль спілкування залежить від особистісних якостей педагога і комунікативної ситуації. До особистісних якостей належать ставлення вчителя до дітей (активно-позитивне, пасивно-позитивне, ситуативно-негативне, стійке негативне) та володіння організаторською технікою.

За активно-позитивного ставлення педагог виявляє ділову реакцію на діяльність учнів, допомагає їм, відчуває потребу у неформальному спілкуванні. Вимогливість, поєднана із зацікавленістю в учнях, викликає взаємодовіру, розкутість, комунікабельність. Пасивно-позитивне ставлення фокусує увагу вчителя на вимогливості та суто ділових стосунках. Таке спілкування характеризується сухим, офіційним тоном, браком емоційності, що збіднює спілкування i гальмує творчий розвиток учнів.

Негативне ставлення, що залежить від перепаду настрою вчителя, породжує в дітей недовіру, замкненість, нерідко лицемірство, брутальність тощо. Викликаючи негативне ставлення до себе, такий учитель працює i проти предмета, який викладає, i проти школи, i суспільства загалом.

Ставлення до дитини детермінує організаторську діяльність вчителя, визначає загальний стиль його спілкування, який може бути авторитарним, демократичним і ліберальним.

Авторитарному стилеві властивий диктат, який перетворює одного з учасників комунікативної взаємодії на пасивного виконавця, пригнічуючи його самостійність та ініціативу. Авторитарний учитель самочинно визначає спрямованість діяльності групи. Це гальмує ініціативу, пригнічує учнів. Головні форми взаємодії за такого стилю спілкування – наказ, вказівка, інструкція, догана. Навіть подяка за таких обставин звучить як докір: «Ти добре сьогодні відповідав. Не чекав від тебе такого». А реакцією на помилки учня часто бувають висміювання, різкі слова. Вчитель нетерпимий до заперечень. Усе це породжує несприятливий психологічний клімат, пригнічує ініціативу й відповідальність, гальмує формування колективістських якостей, розвиває у дітей невпевненість.

Авторитарний стиль за своїм механізмом ставить вчителя в позицію відчуження від класу чи окремого учня. Позиція відчуження – емоційна холодність, яка позбавляє дитину близькості та довіри до вчителя.