Сторінка
1
Формування духовного світу дітей і молоді, духовності як провідної якості особистості — велике і складне завдання, що стоїть у центрі уваги педагогів, вихователів, учителів, батьків, широкого педагогічного загалу. Особливої актуальності воно набуває сьогодні, коли проблеми соціально-економічного й політичного розвитку країни боляче вразили молодь. Серед дітей і молоді падає духовність, що пояснюється насамперед зниженням рівня життя в Україні, відсутністю соціальної захищеності, явним і прихованим безробіттям, інфляцією, невизначеністю моральних орієнтирів у політиці держави й повсякденному житті. Засоби масової інформації та комунікації дедалі більше впливають на суспільство й особливо на молодь, пропагують насилля, зброю, силу, прищеплюють моральний релятивізм, конформізм і цинічно-гедоністичне ставлення до повсякдення. Усе це призводить до відчуження дітей і молоді від моралі, спонукає їх до власних пошуків самореалізації, і врешті-решт до певного заперечення духовності й моральності як суспільно і особистісно значущих феноменів. Ці процеси посилюються кризовим станом сучасної сім'ї, яка перестає відігравати роль головного, каналу долучення дитини до моральних начал і джерела розвитку моральності.
Ситуація загострюється й тим, що вироблені в попередні десятиліття суспільні ідеали мали узагальнений, регламентований, державно-класовий характер, а не зверталися до внутрішнього, особистісного світу кожної людини. Тому перехід від глобальних суспільних категорій, від публічної риторики про моральність до розуміння духовності як складного психічного феномена самоусвідомлення особистості в нинішніх умовах викликає багато проблем і навіть кризових ситуації:.
Формування духовного світу особистості — це велике і складне питання, що потребує комплексного й багаторівневого розв'язання.
Сьогодні в Україні по-різному тлумачиться поняття духовності, розроблено різні підходи до її формування, які часто суперечать й заперечують один одного. Бажання допомогти дитині спонукає шукати спільні точки зіткнення між різними формами суспільної свідомості, вести діалог, звертатися до витоків духовності, що лежать у багатстві людської історії, культури, науки, філософії релігії.
В останнє десятиліття дедалі більше політичних і культурних діячів, учителів, батьків звертаються до християнських моральних цінностей як найбільш стійких, універсальних, не підвладних політичній і ідеологічній кон'юнктурі. Це означає, що сучасне українське суспільство поступово підходить до визнання й освоєння етичних основ християнських цінностей, від яких воно було штучно відлучено протягом багатьох десятиліть, а в більшості людей навіть було сформовано різко негативне ставлення до них.
У ситуації гострого дефіциту ціннісних установок і орієнтацій християнські моральні цінності, які є основою гуманістичних цінностей, відіграють дедалі вагомішу роль у сучасному вихованні дітей і молоді. Отже, виникає гостра потреба в залученні християнських цінностей до процесу виховання дітей, визначенні основних засад, цілей, напрямів, змісту, форм і методів формування духовності на їх основі, які разом з іншими складовими сприятимуть розвитку й формуванню духовної високоморальної особистості, майбутнього громадянина України.
Об’єкт дослідження – навчально-виховний процес в початковій школі.
Предмет дослідження – впровадження ідей релігійного виховання.
Мета дослідження – теоретично обґрунтувати сутність релігійного виховання, визначити ефективність та необхідність його впровадження у роботу сучасної початкової школи.
Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:
вивчити теоретико-методичні основи релігійного виховання;
розглянути значення релігійного виховання;
проаналізувати цінності як провідну складову формування особистості;
дослідити принципи формування духовності на основі християнських цінностей;
розглянути мету і завдання формування духовності засобами християнських цінностей;
охарактеризувати становлення релігійного виховання у школах європейських країн;
дослідити основні форми релігійного виховання у роботі сучасної школи;
проаналізувати духовний розвиток учнів початкових класів на засадах християнської педагогіки;
розглянути основні проблеми впровадження ідей релігійного виховання в початковій школі.
Методи дослідження. Для розв’язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація, спостереження.
Значення релігійного виховання
Наше суспільство, а особливо молодь, дедалі більше потребує прищеплення їм таких рис, як доброта, людяність, чуйність, терпіння, покора, відповідальність, порядність. Упродовж століть головним покликанням школи є одухотворення, гуманізація молоді, розкриття її справді людських здібностей та якостей, прилучення до вищих духовно-моральних цінностей.
Ще півтора століття тому видатний педагог К.Ушинський писав, що нехристиянська педагогіка — річ немислима, це потвора без голови. Саме впливом православної віри обумовлені позитивні якості національного типу українського характеру, вдачі, родинного устрою, організації побутового життя, а також реакція на оточуючий світ, сила любові до Батьківщини, здатність бачити та вбирати найкраще з потужних культурних джерел. Історія України доводить, що найвищого розквіту наше суспільство, його культура та освіта досягали в ті часи, коли Православна Церква і влада стояли поруч і разом докладали зусиль для піднесення й розвитку держави. Повернення до цінностей, що є твердинею нації, забезпечить збереження рідного дому та повагу до нього інших. Настав час Із православної точки зору подивитися на історію християнського мистецтва, церковної архітектури. З усім добрим, що надбано людством, наша молодь мусить ознайомлюватися під час навчального процесу. З перших класів їм має прищеплюватися не тільки любов та повага до національної віри, звичаїв, традицій, а й розуміння їх. У сьогоднішніх школах України, особливо сільських, вчителі прагнуть допомогти батькам у відродженні народних традицій, але їм бракує певних знань.
Функція релігії як практичного репрезентанта віри завжди привертала до себе увагу педагогіки і практики виховання. Досвід показує, що хоча релігійне виховання не відповідає на всі питання, які ставить суспільне життя, значення його настільки очевидне, що у європейській педагогіці дискусії не викликає. Навіть ті педагоги, яких не можна вважати апологетами християнства, у своїй творчості завжди виступали як християни. Розуміння виховної ролі релігії фактично увійшло до усвідомлення змісту самої культури. Бо не викликає сумніву те, що саме завдяки релігії людина приходить до віри в ідеали моралі і що "нехтування всякою релігією призводить людину до нехтування обов'язками". В українській виховній традиції релігійне виховання теж не трактувалося як самодостатнє, а лише як частина всього українського виховання, але настільки суттєва частина, що без неї вся система виявляється нежиттєздатною.