Сторінка
4

Становлення релігійного виховання у школи європейських країн

Наступна складова моральності — моральні переконання, тобто укорінені моральні почуття й уявлення (норми, принципи, ідеали), які людина вважає обов'язковими для наслідування. Моральні переконання дають змогу людині здійснити ту чи іншу дію, вчинок з розумінням необхідності й доцільності своєї поведінки.

Важливою складовою моральності є моральна діяльність, тобто діяльність, в основі якої лежать специфічні мотиви, бажання і спонуки, підпорядковані ідеалам, нормам, канонам тощо.

І насамкінець моральні стосунки як складова моральності виникають у процесі діяльності людини, в її актах, діях, поведінці. Їх можна класифікувати за змістом, формою, зв'язками: в основі моральних стосунків також лежить певна позиція, що склалася відповідно до ідеалів, норм і принципів тощо.

Отже, наріжним каменем моральності є цінності, тобто моральні норми, принципи, ідеали, заповіді, канони тощо.

Моральні цінності безвідносно до історичних епох мають неперехідний характер, зберігають наступність моральних вимог. Це стосується передусім норм регулювання зв'язків між людьми: не красти, не вбивати, допомагати одне одному, виконувати обіцянки, говорити правду тощо.

Серед християнських моральних цінностей загальнолюдського звучання розрізняємо такі: головні людські цінності, що більшою чи меншою мірою входять до всіх інших етичних цінностей (цінність життя, краса, на, добро, свобода); друга категорія — це чесноти (справедливість, сміливість, правдивість, щирість, любов до ближнього, вірність, довір'я, скромність, відданість); третя — більш часткові моральні цінності (здатність дарувати іншим своє духовне надбання; любов, спрямована на ідеалізовану цінність іншої особистості тощо). Наведені цінності можна диференціювати й далі.

До чеснот належать такі якості: доброта, увага, чуйність, милосердя, толерантність, совісливість. чесність, повага, правдивість, справедливість, гідність, повага до людей, терпимість, благородство, вірність, мужність, великодушність, витримка, достоїнство, щирість, жертовність, скромність, сміливість, співчуття, працелюбність, бережливість тощо. Характерною їх особливістю є наявність у кожної позитивної цінності свого негативного еквіваленту, який також уходить до структури цінностей, але як негативно значуща складова: толерантність — нетерпимість, вірність — зрада, любов — ненависть, бережливість — марнотратство тощо.

Складовими моральних християнських цінностей є також естетичні характеристики цих цінностей, естетичні категорії — прекрасне і трагічне. Вони широко входять до структури розуміння цінностей і оперування ними.

На основі залучення дітей до універсальних цінностей формуються складові духовного світу, моральність особистості, яка є головним життєвим орієнтиром і здатна структурувати реальність за критеріями значущості.

Становлення релігійного виховання у школах європейських країн

Минуле XX ст. беззаперечно довело, що немає в людському світі раз і назавжди розв'язаних проблем і питань. Стрімка течія життя і соціального поступу щораз обертає в новому світлі, в нових площинах і вимірах здавалося б непорушні соціальні реальності, а отже, і усталені погляди та почуття.

Так само давно вже виважена і розв'язана проблема стосунків між освітою і релігією, школою і церквою обернулась на нинішній межі тисячоліть новими питаннями щодо соціальних і духовних основ, змісту і форм їхніх взаємовідносин. І це не тільки в нашій країні та країнах, що утворились на теренах колишнього Радянського Союзу, а й у решті держав Східної та Західної Європи. Те саме можна сказати і про ситуацію в світі загалом.

Починаючи з найдавніших часів, релігія як суспільний інститут відігравала величезну роль у системі суспільної самоорганізації, управління та врегулювання міжособистісних і групових соціальних відносин. Відомий французький соціолог Еміль Дюркгейм, аналізуючи суспільні функції релігії, зазначав, що вона є системою колективних уявлень, яка виконує функцію згуртування суспільства, встановлення зв'язку між індивідом і суспільством або між групами та суспільством.

Однак неухильне утвердження загальнодемократичних тенденцій європейського поступу спричинило і демократизацію діяльності самої церкви як регулятивного суспільного інституту, привівши до зміни стилю й характеру стосунків церкви з рештою суспільних інституцій, зокрема і школою.

Внаслідок поступального розмежування влади світської і влади церковної та відповідного визначення їхніх компетенцій правилом державного устрою в західних європейських країнах став принцип світськості. Цей принцип полягає у вимозі цілковитого відокремлення держави від церкви, а церкви — від держави. У цьому ж руслі розвивався і процес секуляризації європейської школи. Вона формувалась як насамперед державна інституція, покликана забезпечити громадянам освіту незалежно від їхнього віросповідання та конфесійної належності.

Світськість у європейському шкільництві аж ніяк не є забороною щодо створення клерикальних шкіл. Кількість таких шкіл (вони є виключно приватними) у сучасній Європі досить помітна. Міра свободи цих шкіл у виборі стратегії і тактики навчальної діяльності зумовлюється лише загальним характером стосунків держави і церкви в тій чи іншій країні.

Наведені особливості й тенденції суспільного поступу в країнах європейської спільноти безпосередньо стосуються і проблем шкільної освіти. Якщо традиційно школа виконувала переважно освітньо-культурну функцію, долаючи вияви соціальної обмеженості, частковості й партикуляризму, то сьогодні провідним її завданням стає утвердження й розвиток самобутності та індивідуальності вихованців. Одним із показників цих змін у європейських освітніх програмах є. на думку західних фахівців, саме їх здатність відповідати потребам і вимогам полікультурного суспільства, враховувати інтереси розмаїтого в соціокультурному відношенні контингенту школярів.

У європейській шкільній практиці, так само як і в загальнодержавній політиці, переважає сьогодні моральний і духовний плюралізм як вияв демократизму, толерантності й виваженості щодо непередбачуваного розмаїття і складності людської реальності.

Однією з визначальних особливостей навчальних курсів, пов'язаних із релігійною освітою і вихованням, є їх глибинна обумовленість історико-культурними традиціями тієї чи іншої країни. Тому неможливо оцінити стан справ у цій галузі педагогічної діяльності за звичними критеріями: краще-гірше, більше—менше, доцільно-недоцільно тощо. Обмежимось лише коротким і побіжним оглядом зарубіжної шкільної релігієзнавчої освіти в деяких європейських країнах.

Ірландія: католицька церква більшою чи меншою мірою бере участь у керівництві 80 % початкових і середніх шкіл.

Греція: викладання ортодоксального православного віросповідання обов'язкове у школах, підпорядкованих Національному Міністерству освіти і релігії.

Німеччина: Федеративна конституція містить статтю, згідно з якої релігійна освіта визначається як одна із традиційних дисциплін загальноосвітньої школи. Впровадження і реалізація цього навчального курсу розглядається не як послуга держави церкві, а навпаки, як послуга церкві, що допомагає державі виховувати морально й соціально відповідальних громадян. Останнім часом під впливом демократичних тенденцій зміст шкільного викладання «Закону Божого» трансформується в бік загального релігійного й етичного просвітництва з метою поглибленого обговорення актуальних проблем сьогодення.