Сторінка
2

Становлення релігійного виховання у школи європейських країн

Релігія належить до чинників виховання, що апелюють одночасно як до розуму дитини, так і до її душі. Тут гармонійно поєднуються як вербальні (раціоналістичні), так і позавербальні (містичні) канали взаємодії зі світом, спілкування з Богом, Ця особливість релігії робить її могутнім каталізатором розвитку душі, становлення здатності людини усвідомлювати все розумом і бачити серцем, набувати "досвіду серця".

Утверджуючи віру в ідеали, релігія тим самим утворює надійний фундамент моральності людини. Віруюча людина сприймає мораль для себе як імператив. Моральність, що не підтримується вірою, завжди виявляє тенденцію до релятивізму, а відтак і до занепаду.

Релігії, зокрема, християнські, добре адаптовані до соціального життя. Вони визнають усю систему цінностей національного виховання і можуть органічно доповнювати його.

Поширюючи ідеї євангельського вчення, релігія пом'якшуй і гуманізує погляди людини. Вона високо ставить її гідність обстоює рівність людей ("демократизм") і рівність народів, веде до становлення демократичного світогляду.

Християнські релігії є виразником цілісного ідеалу виховання яким є Христос, і цей ідеал є головною складовою національних ідеалів виховання у всіх європейських народів ("Бог і Батьківщина")

Виховання на засадах релігії спонукає людину покладатися на себе і виробляти в собі почуття відповідальності за себе і за інших. Вона виключає психологію споживацтва. Цим передбачається необхідність розвивати прагнення людини, активність її волі здатність працювати розумом і душею. Все це веде до формування повноцінного характеру.

Релігійне виховання володіє добре відпрацьованим методичним інструментарієм, що стосується виховання і душі, і тіла Він закладений в ритуально-звичаєвих дійствах - як суто церковного, так і світського характеру, особливо у сфері життя сім'ї і громади.

Релігія і релігійна практика є специфічним - поруч з психологією - засобом пізнання "душі", доступу до неї. І якщо психоаналіз облегшує душу, але не дає ліків на майбутнє то релігія оберігає і лікує її, вказує на сенс нашого існування.

Цінності — провідна складова формування особистості

Поняття «духовність» нині широко вживається, хоча й недостатньо розтлумачене у філософській, психологічній і педагогічній літературі.

У контексті нашої проблеми під духовністю розуміємо внутрішній світ людині і, її самосвідомість і діяльність цієї самосвідомості, що може бути спрямована на різні сторони її об'єкти, на будь-які феномени зовнішнього і внутрішнього світу людини. Духовність — це складний психічний феномен самоусвідомлення особистості, внутрішнє сприймання, привласнення нею сфери культури, олюднення, вростання в неї і розуміння як власного надбання.

Такий підхід передбачає розгляд духовної сфери як складової феномена культури. Сьогодні існує багато визначень поняття «культура», але спільними його складовими є релігія, ментальність, наука, мистецтво, освіта, побут, матеріальний добробут тощо при особистісно-диференційованому, критеріальному і світоглядному підходах до них. Для нас системоформуючим ядром зазначених складових є цінності, тобто утворення, в основі яких лежать почуття людей. Ці почуття спрямовані на ідеал, ідеальне — те, до чого людина прагне. Цінності означають позитивну або негативну значущість будь-якого об'єкта, нормативний, оцінний бік явищ.

Наявність великої кількості людських потреб і способів відчуття привела до різноманітних оцінок: те, що для однієї людини має велику цінність, дня іншої — малу чи зовсім ніяку. З формального боку цінності розподіляються на позитивні і негативні, на відносні й абсолютні, на суб'єктивні та об'єктивні. За змістом вирізняють цінності речей, логічні, естетичні, моральні тощо. Виходячи з цієї ієрархії цінностей, морально-етичні установки мають абсолютний характер, універсальне значення і є основними категоріями духовності. До моральних цінностей належать нормативні уявлення про добро і зло, справедливість, прекрасне і потворне, про призначення людини, людські ідеали, норми, принципи життєдіяльності тощо. Вони є основою всіх вчинків, діяльності людини, мають моральну значущість і впливають на загальне суспільне життя.

Моральні цінності, уявлення, установки й аксіоми — це продукт нашої історії та культури. Зародившись у І ст. нашої ери в Палестині в контексті розвитку християнства, вони пройшли разом з людством багатовікову еволюцію.

Починаючи з перших релігійних книг — Нового Заповіту. Біблії, відбувалося становлення основоположних християнських цінностей — загальних чеснот: розсудливість, поміркованість, справедливість і стійкість (чесність, правдивість, вірність слову) і теологічних чеснот: віра, надія, любов (милосердя). Сталими моральними взірцями, канонами є також Десять християнських заповідей.

Християнство, його основоположні цінності стали джерелом і основою для синтезу в Європі моральних ідей античності — істини, добра і краси — з християнськими постулатами активного ставлення людини до світу, універсальності, не пов'язаної з будь-якими політичними і етнічними рамками, зверненням до особистості як до носія історичної відповідальності. Від середньовіччя саме християнство формувало культурну традицію та забезпечувало культурну єдність спочатку Західної Європи і поступово світу в цілому. Християнські культурні цінності стали основою розвитку всієї культури, особливо музики, живопису, літератури. Вони інтегрувалися з іншими спорідненими смислами, наприклад, моральними цінностями певного народу, моральними звичаями і традиціями, вибудували ціннісний світ сім'ї, стосунків між дітьми і батьками.

З часом, у модерну добу християнські цінності перестали прямо ототожнюватися з християнством як релігією і почали оцінюватися як універсальні моральні цінності західної, тобто християнської цивілізації в культурологічному її вимірі, набули абсолютного загальнолюдського характеру. Нині вони є невід'ємною частиною сучасної культури і явно чи дискретно впливають на життя кожної людини й суспільства в цілому незалежно від того, яку світоглядну позицію відстоюють їхні носії — сєкуляритивну (світську) чи релігійну.

За радянського періоду християнські цінності таврувалися за їх «релігійно-ідеалістичну суть, яка вела до соціальної пасивності та індиферентизму», хоча «Моральний кодекс будівника комунізму» (1962) багато в чому повторив або модифікував канони, котрі людство оцінило спочатку як християнські, потім і як універсальні, — чесність, правдивість, простота, скромність тощо.

Отже, довгостроковий та інтегративний характер цінностей, що увійшли до людської культури як християнські моральні цінності, надає їм особливої ролі в процесі виховання дітей і молоді.

Принципи формування духовності на основі християнських цінностей

Християнські моральні цінності є раціональною сферою, складовими гуманітарної культури, гуманістичними постулатами, значення і суть яких розкриваються завдяки виховному впливу на духовний світ дитини через почуттєво-емоційну сферу.