Сторінка
5

Становлення релігійного виховання у школи європейських країн

Великобританія: починаючи з 70-х років, релігійне виховання перестало базуватись виключно на християнстві (англіканстві) і набуло характеру відкритості усім нагромадженим людством різновидам релігійного досвіду. Водночас однаковою мірою приділяється увага і таким нерелігійним ученням, як марксизм і гуманізм. Уроки релігії в школі розглядаються як складовий елемент загальноосвітньої місії школи, а не як елемент євангельської місії церкви. Релігійні навчальні курси, на думку англійських фахівців, повинні бути насамперед описовими, пояснювальними, критичними і пов'язаними з життєвим досвідом учнів, а також поважливими до різних поглядів і тлумачень буття. Побудований на таких засадах шкільний підручник ознайомлює з християнством, ісламом, юдаїзмом, а також комунізмом і атеїстичним гуманізмом.

Норвегія: релігієзнавчі навчальні курси входять до обов'язкового з блоку шкільних програм. Здебільшого вони мають етичне й гуманітарне спрямування. В процесі викладання таких навчальних курсів значна увага приділяється громадянському і моральному вихованню школярів.

Побіжний огляд сучасного європейського досвіду постановки й розв'язання проблем стосунків між освітою і релігійною вірою, між школою і церквою переконує в тому, що від цього питання педагогам не можна та й не варто ухилятись. Нинішня історична, соціальна, культурна, освітня н релігійна ситуація в Україні робить для нас цю проблему набагато гострішою і актуальнішою. Драматичні особливості історії церкви в нашій країні, сьогоднішні напружені міжконфесійні стосунки, небезпека втягування конфесійних громад у політичні протистояння змушують зі всією відповідальністю відстоювати думку про те, що принцип світськості школи в Україні має бути непорушним. А отже, в національній шкільній освіті нині можливе лише введення загально-просвітніх релігієзнавчих дисциплін і виховних курсів. А права і свободи школярів щодо їхніх віросповідальних потреб повинні забезпечуватись і задовольнятись виключно на громадських та конфесійних засадах (створення приватних церковних шкіл, недільних релігійних шкіл тощо). Водночас педагоги мають давати загальну оцінку й формувати в дітей ставлення до світоглядних проблем і питань релігійної віри, суспільної ролі та покликання церкви у стримано-позитивній тональності.

Основні форми релігійного виховання у роботі сучасної школи

Процес формування духовності на основі християнських моральних цінностей значною мірою зумовлюється інтегрованим підходом до нього. Висунення інтегративності як провідної форми залучення дітей до християнських цінностей пояснюється поліфонічністю і багатоаспектністю предмета, проблемне поле якого перебуває в різних галузях культури і знання, у предметах, що викладаються в школі й позашкільних закладах освіти. Тому знання як форма залучення цінностей посідають провідне місце. Де б не відбувався процес передавання знань: у позашкільних закладах освіти, таборах відпочинку, гуртках, у процесі самоосвіти треба повно і; об'єктивно розкривати їх через роз'яснення, обґрунтування, наводячи численні приклади і через знаннєву складову досягати свідомого засвоєння матеріалу. Оволодіння знаннями тут, мабуть, більше, ніж за будь-якого виховного впливу, повинне мати зацікавлений, особистісний і емоційний характер.

Велике значення мають емоції, адже вони повністю належать до почуттєвої сфері і, проходять через психіку людини і саме від цієї сфери залежить сприймання тих чи інших цінностей або відмова від них. Людину не можна примусити бути моральною — потрібно її переконати, пропустити знання через її емоції, почуття, психіку, через свідомість з тим, щоб висловлені моральні цінності стали її власним надбанням.

У процесі формування духовності засобами моральних християнських цінностей доцільно широко використовувати через безпосередній виховний вплив вихователя на дітей настанови, нагадування, попередження, переконання, пораду, прохання, похвалу (схвалення), оцінювання, погрозу, як виховні впливи і спонуки (За П. Юркевичем).

Серед методів і форм духовного формування одне з провідних місць належить активним формам і методам (ситуаційно-рольові ігри, соціограми, метод аналізу соціальних ситуацій з морально-етичним характером, ігри-драматизації тощо), які дають дітям можливість предметно, безпосередньо й емоційно бути в ситуації морального вибору та морального пошуку.

Особливе місце посідають форми й методи, які залучають дітей до художньо-музичного, мистецького світу християнських цінностей, де поєднуються традиційні методи з художньою діяльністю самих дітей — живописом, ліпленням, декоративно-прикладним мистецтвом, музикуванням, драматизацією тощо. Крім цих методів, доцільно використовувати й традиційні бесіди, лекції, семінари, роботи з книгою тощо.

Одним з напрямів залучення дітей до християнських цінностей може бути краєзнавча та екскурсійно-пошукова робота, яка знайомить їх з досвідом і традиціями адаптації християнських моральних цінностей до культури рідного краю.

Результативність застосування інтегрованого підходу, різноманітних виховних форм, методів і впливів великою мірою залежить від того, наскільки вони відповідатимуть індивідуальним і віковим особливостям дітей, задовольнятимуть їхні духовні потреби, викликатимуть відповідну мотивацію і стимулюватимуть саморозвиток і самовиховання дитини, спонукатимуть до морального вдосконалення.

Духовний розвиток учнів початкових класів на засадах християнської педагогіки

Народні традиції християнського виховання в нашій країні сягають у глибоку давнину. Українська родина споконвіку виховувала в дитини прагнення до Добра, Милосердя, Любові. Український народ, за словами Софії Русової, здебільшого був релігійний, віруючий, тому і в родинному колі дітей учили дотримуватися Заповідей Божих, що визначали норми моралі та їхню поведінку.

Дитина не народжується моральною чи аморальною, вона поступово стає такою залежно від того, в якому середовищі, в яких умовах живе, яке дістає виховання.

Тож сьогодні важливим є повернення до національних традицій виховання у маленьких громадян України християнських чеснот: прагнення до правди, добра і краси, милосердя і доброчинства, справедливості і ненасильства, що є основою розвитку духовності. Чим раніше почнеться ця робота, тим ефективнішою вона буде, адже діти, набагато ближчі до Бога, ніж дорослі. Чистота і безпосередність дитини засвідчують зверненість дитячої душі до Творця.

На наявності у дитини релігійного інстинкту, Божественного начала і мають ґрунтуватися її духовне виховання, духовний розвиток.

Найперша і найважливіша умова духовного виховання у християнській педагогіці — зберегти в дитячій душі Божественну благодать, закладену від народження довіру до Господа, прийняття його Законів.

Наступна умова духовного виховання — підтримувати в дитині духовне начало. Дух є подих Бога в людині. Він освітлює життя, дає всьому сущому силу, потрібну для того, щоб набути духовності.

Християнська педагогіка однією з умов духовного виховання дитини вважає прилучення її до Божественного щастя на землі якомога раніше, коли дитина ще нічого не знає про зло, є чистою і довірливою.