Сторінка
1
У статті висвітлюються основні етапи життя та діяльності Л. І. Мечникова, аналізується практика його взаємодії з представниками різних національних культур.
Ключові слова: педагогічна діяльність, освіта, культура міжнаціональних відносин.
Постановка проблеми. Умовою формування культури міжнаціональних відносин є наукове осмислення педагогічної діяльності та наукової спадщини відомих громадсько-політичних діячів, учених, літераторів, освітян, які вивчали культурні традиції представників різних регіонів світу. У цьому плані корисним є вивчення та аналіз життя та діяльності Льва Ілліча Мечникова (1838-1888 рр.).
Аналіз останніх досліджень і публікацій.Оцінка наукових ідей Л. Мечникова (1838-1888 рр.), зроблена у другій половині XIX ст. французьким ученим Е. Реклю та російськими громадськими діячами Г. Плехановим і М. Городецьким, не втратила актуальності у період сьогодення.
Нашу увагу привернули багатопланові дослідження життя та наукової спадщини Л. Мечникова, що здійснили за радянських часів О. Лішин та О. Лішина, Г. Іванова, Н. Лєбєдєв. Історико-культурологічний та соціологічний аналіз творчості Л. Мечникова міститься у дослідженнях російських вчених С. Іконнікової, К. Горіної, в енциклопедії «Вікіпедія» мережі Інтернет.
Цікаві факти з життя та діяльності Л. Мечникова в Японії наведено в книзі японського науковця Сінтаро Накамуро, а інформація про його перебування в Італії була висвітлена сучасним вітчизняним дослідником М. Варварцевим .
Джерельною базою дослідження є листування та публіцистичні, літературні й наукові публікації Л. Мечникова.
Невирішені складові загальної проблеми. Незважаючи на значну кількість публікацій, присвячених життю та діяльності Л. Мечникова, відсутнім є цілісне наукове осмислення його педагогічної діяльності.
Мета статті – на основі вивчення наукової літератури, опублікованих документів та періодики комплексно дослідити життя та педагогічну діяльність Л. Мечникова, визначити основні етапи його життя та творчості.
Л. Мечников народився 18/31 травня 1838 р. у Петербурзі у сім’ї багатого харківського поміщика Спадаренка-Мечникова, румуна за походженням, рід якого йде від Юрія Стефановича Мілеську-Спафарія, онука енциклопедиста і поліглота Миколи Мілеську-Спафарія, який приїхав до Росії в 1711 р. після невдалого військового походу Петра I проти турків у Дунайських князівствах. Спадаренко означає «утримувач меча», прізвище це було перекладено російською мовою і у новому варіанті звучало як Мечников. Мати Л. Мечникова – Емілія Львівна Невахович – дочка єврейського освітянина Лейби Нойеховича Неваховича.
Ілля Ілліч Мечников (1845-1916 рр.), брат Льва Ілліча Мечникова, був відомим біологом, професором Петербурзького університету, академіком Петербурзької академії наук. За відкриття в галузі бактеріології та імунології він отримав Нобелівську премію (1908 р.). Хоча життя Л. Мечникова склалося інакше і за своїм характером, внеском у науку він багато в чому відрізнявся від свого молодшого брата, вважаємо, що походження та сімейні традиції поважного ставлення до освіти та науки вплинули на його подальшу долю.
У 1851 р. сім’я Мечникових переїхала до Харкова. Юного Льва віддали навчатися до пансіону Спешнєва, а згодом до Харківської гімназії, яку він, завдяки своїм блискучим здібностям, закінчив у 16 років і в 1856 р. поступив студентом до Харківського університету на медичний факультет, але за участь у революційному студентському русі вже з першого курсу був виключений. Унаслідок цього він прямує до Петербургу, де поступає до Медичної академії і в той же час відвідує лекції на фізико-математичному факультеті Петербурзького університету. Крім того Л. Мечников відвідує курси Академії мистецтв і три семестри провчився на факультеті східних мов (арабсько-турецько-персько-татарське відділення) Петербурзького університету. Однак, революційний рух і невдоволення порядками в університеті та академії призводять до виключення Л. Мечникова зі стін вищих навчальних закладів. Усе ж, завдяки проханню батьків, Л. Мечников закінчив фізико-математичний факультет Петербурзького університету і отримав право на представлення дисертації, хоча працювати над її написанням так і не розпочав.
У 1858 р. Л. Мечников отримує запрошення зайняти посаду перекладача при російській дипломатичній місії генерала Б. Мансурова на Близькому Сході. Метою місії було будівництво подвір’їв для російських прочан на святій горі Афон і Палестині. З причини участі в дуелі він був змушений звільнитися і стає торговельним агентом у приватному пароплавному товаристві Близького Сходу у Бейруті. За родом служби він часто відвідує різні міста Малої Азії. Посада торговельного агента не задовольняла талановитого юнака і в 1860 р. Л. Мечников вирішує присвятити себе живопису. Без засобів до існування і без паспорту в 1860 р. він від’їжджає до Венеції і студіюється у малярстві. Саме в цей час в Італії починається боротьба за національне визволення з під іга австрійців та Бурбонів, в якій активну участь приймає і Л. Мечников. Щодо характеристики цього відрізку його життя, заслуговують на увагу написані ним «Записки гарибальдийца». Лев Мечников приєднується до італійських революціонерів і намагається організувати “слов’янський легіон” для визволення Італії. У тому ж 1860 р. він вступив у флорентійську бригаду і мав змогу близько познайомитися з самим Гарібальді. У ході військових операцій на півдні Італії у Л. Мечникова були тяжко поранені обидві ноги, правий бік, легені.
Лише завдяки догляду друзів, у тому числі відомого письменника О. Дюма, йому вдалося позбавитися ран та контузій. Після визволення Італії Л. Мечников мешкає у Флоренції, захопившись ідеєю визволення слов’янських народів з під іга Турції та Австрії, веде політичну агітацію, знайомиться з М. Бакуніним. У Флоренції він влаштував своє особисте життя, уклавши шлюб з Ольгою Ростиславівною Скарятіною.
У 1865 р. Л. Мечников приїжджає до Швейцарії, стає членом Інтернаціоналу. На цей час припадає остаточне становлення його соціально-політичних поглядів. Завдяки своїм різнобічним пізнанням, особливо знанню десяти європейських іноземних мов, Л. Мечников стає посередником між керівниками революційних партій, таких як Гарібальді, Герцен, Бакунін. Л. Мечников був діяльним співробітником двох російських радикальних журналів – «Колокола» та «Современника».
Незважаючи на надмірну роботу в якості літератора, Л. Мечников жив майже у бідності і страшенно потерпав від нестатків. Унаслідок цього він вирішив вчити китайську та японську мови, щоб згодом поїхати на Далекий Схід і зайнятися там викладанням мов. Думка про поїздку до Японії виникла у Л. Мечникова десь на початку 1870-х рр. М. Городецький у біографічному нарисі про Л. Мечникова наголошує, що він «присвятив частину 1873 р. на вивчення японської мови». Дослідники Лішини опублікували уривки з японських джерел, які свідчать, що у 1873 р. Л. Мечников уже володів японською мовою і намагався вдосконалити свої знання в цій галузі.
На початку 1874 р. Л. Мечников отримує запрошення від японського міністерства народної освіти працювати викладачем в Японії. Японські документи дозволяють встановити, що Лев Ілліч приїхав до Японії весною 1874 р., того ж року він подав заяву до Токійського муніципалітету про надання йому дозволу жити у Токіо. Ця заява збереглася в архіві муніципалітету. У тому ж архіві збереглися списки іноземців, запрошених японським урядом та іноземців, що мешкали в Токіо. Ці списки дозволяють установити, що Л. Мечников оселився в домі Сіндзі Цудзі. Спираючись на те, що Сіндзі Цудзі був тоді директором Школи іноземних мов у Токіо (нині Державного інституту іноземних мов), то можна вважати, що майже відразу після приїзду до Японії, Л. Мечников почав працювати вчителем. Завдяки своїй енергії Л. Мечникову вдалося залучити до Японії цілий ряд викладачів з Європи та Америки.