Сторінка
7

Заняття образотворчим мистецтвом в початкових класах

Білу фарбу в акварелі не використовують, білий колір дає папір, на якому виконується малюнок. Розчинену в воді фарбу накладають на папір тонким шаром, що дає змогу освітлювати чи затемнювати фарбу без додавання білої, яка знижує яскравість кольору. Шкала темних і світлих відтінків в акварелі обмежена, тому акварельні картини порівняно бліді, передати в них матеріальність форм навколишньої дійсності важче, ніж іншими техніками. Акварель не стійка до вологи і світла, втрачає з часом свій первісний колір, якщо її не зберігати в особливих умовах. Тому акварель не застосовують для виконання станкових тематичних картин.

Гуаш — живопис непрозорими, покривними фарбами. На відміну від акварелі гуашеві фарби мають домішку білил і клею, від чого гублять прозорість і легко перекривають будь-який колір і дають відразу насичений тон. Отже, гуашшю можна працювати і на кольоровому папері, добиватись цікавих живописних вирішень.

В техніках акварелі і гуаші працювали такі визначні майстри російського та українського живопису, як К. Брюллов, П. Соколов («Портрет дружини скульптора І. П. Віталі»), І. Репін, В. Суриков, М. Врубель, В. Серов, Т. Шевченко, С. Васильківський та багато інших художників, твори яких увійшли в золотий фонд вітчизняного мистецтва.

Відповідно до призначення творів живопис поділяють на монументальний, станковий, декоративний, декораційний і мініатюру.

Монументальний живопис тісно пов'язаний з архітектурою. Живописці-монументалісти різних епох прагнули до тем, які б завжди хвилювали людей. Призначення архітектурних споруд визначало тематику, жанри монументальних розписів. Живописець-монументаліст прагнув, щоб кожен образ твору, навіть деталі обстановки в цьому живописі мали особливу значущість, сприймались велично, монументально, як символ чогось піднесеного, вічного. До монументального живопису належить стінний розпис громадських приміщень (фреска) і мозаїка (живописний твір, виконаний набором дрібних кольорових камінчиків або скла — смальти).

Станковий живопис — живописні картини, які кріпляться під час роботи на спеціальному станку — мольберті. Появився станковий живопис в античні часи. На Русі художники малювали на дошках, а з 17 ст. — на полотні.

Декоративний живопис покликаний прикрашати приміщення палаців, соборів, будинків культури, театрів орнаментальними зображеннями, побутовими сценами, мотивами казок та ін.

До декораційного живопису належать театральні декорації, оформлення вулиць, площ. Він звичайно виконується гуашевими фарбами і має тимчасовий характер.

Мініатюра відрізняється малими розмірами і тонким виконанням в емалі, гуаші, акварелі, олії, лаку. Прикладом лакового мініатюрного живопису є палехські і федоскінські шкатулки, пудрениці.[7, с. 92-96]

1.1.11 Скульптура та засоби її виразності

Скульптура (від. лат. від 'sculptura" від "sculpo" — висікаю, вирізаю) — вид образотворчого мистецтва, який відображає, тлумачить і оцінює дійсність засобами обсяжних пластичних образів та просторових форм.

У порівнянні з живописом та графікою скульптура охоплює менше коло об'єктів, але може розробляти його з більшою глибиною. Історично скульптура розробляє і втілює образ людини, рідше тварин, птахів та ще рідше — природу і речі.

Художньо-естетична виразність її досягається за допомогою побудови трьохмірного пластичного образу (його гармонійного співвідношення з простором), в якому реальність розкривається за допомогою обсяжних форм та мас, пропорційного співвідношення, ліній, пози, жесту, міміки. Безумовно емоційний вплив на сприймання образу справляє використаний скульптором природний колір матеріалу: спокійний білий колір мармуру; насичений, декоративний червоний тон теракоти; темний, сповнений гідності та сили бронзовий силует; стриманий, суворий іон граніту та інше. Крім того, працюючи над образом, скульптор обов'язково враховує ті ефекти, які створює на поверхні форм прямовисто падаюче або ковзке світло.

В образотворчому мистецтві історично склалися два різновиди скульптури — кругла, яка використовує виразні можливості здалеку розглядати її силует (статуя, бюст, композиційна група), і рельєф, виражальні засоби котрого обумовлені взаємодією світлотіньових планів та площин, які співвідносяться між собою на малій просторовій глибині (барельєф, горельєф, контррельєф).

Типологічну скульптуру за своїм змістом, підходом до тлумачення образів і форм, функціями розподіляють на монументальну (включаючи і монументально-декоративну), станкову і, так звану, скульптуру малих форм, які розвиваються в тісній взаємодії, але мають свою історично конкретну специфіку. Так, монументальна та монументально-декоративна скульптура розрахована на конкретне архітектурно-просторове або природне оточення й адресується широкій масі глядачів. Тому вона, перш за все, розміщується в суспільних місцях — на проспектах, площах міста, в парках, на фасадах та інтер'єрах суспільних споруд.

Монументальна скульптура покликана вирішувати великі ідейно-образні завдання, що з особливою повнотою розкривається в пам'ятниках, монументах, меморіальних спорудах, яким, за звичаєм, притаманна величавість форм і довговічність матеріалу, підвищеність образного строю, широта узагальнення.

Станкова скульптура безпосередньо не пов'язана з архітектурою, має більш камерний характер і, за звичаєм, розміщується в залах виставок, музеях тощо. Тим самим визначаються особливості пластичної мови скульптури, її розміри, жанри (портрет, побутовий жанр, анімалістичний жанр). Станковій скульптурі більшою мірою, ніж монументальній, притаманний інтерес до внутрішнього світу людини, тонкий психологізм,оповідність.

Декоративна скульптура призначена для оздоблення стін та інтер'єрів будівель, вулиць, скверів, парків, фонтанів та інше. її найважливіша якість — природність, з якою вона поєднується в архітектурному або ландшафтному середовищі. Декоративна скульптура включає в себе: статуї та рельєфи, споріднені за характером зі станковими творами; статуї, які виконують функцію допоміжних архітектурних елементів — каріатиди (від грецьк. "kariatidas" — карійські діви: жіноча статуя, виконана як несуча архітектурна деталь, замість колони або пілястри), атланти (від імені напівбога — гіганта, який за уявою давніх греків підтримував небесний звід) — чоловіча статуя, яка виконує таку ж функцію, що й каріатида.

Скульптура малих форм (або так звана побутова пластика) включає широке коло творів, які призначені переважно для житлового інтер'єру, і в багатьох випадках поєднується з декоративно-прикладним мистецтвом. До скульптури малих форм належать також твори медальєрного мистецтва (виготовлення монет та медалей): гліптика (від грецьк. "gliptike"— вирізую, видовбую) — мистецтво різьблення на дорогоцінних та півдорогоцінних каміннях.

Призначення і зміст скульптурного твору визначають його пластичну структуру, а та, у свою чергу, впливає на вибір матеріалу. Від природних особливостей і засобів обробки останнього в багатьох випадках залежить техніка скульптури. М'які матеріали (глина, віск, пластилін та ін.) служать для ліплення. Тверді матеріали (різноманітні породи каміння, дерева та інше) обробляються шляхом рубки (висікання) або різьблення. Матеріали, які здатні переходити з рідкого стану в твердий (різні метали, гіпс, бетон, пластмаса та інше), служать для відливки творів скульптури за допомогою спеціально виготовлених форм. У нерозплавленому стані метал у скульптурі обробляється засобом кування, карбування, зварювання.