Сторінка
2

Заняття образотворчим мистецтвом в початкових класах

Художню культуру складають і, водночас, визначають: сукупність наявних художніх цінностей, успадкованих від попередніх поколінь; комплекс художніх цінностей даної історичної епохи, які ототожнюються з нею; група безпосередніх творців художніх цінностей; публіка, що розуміє та цінує мистецтво. Розвиток художньої культури на будь-якому історичному етапі визначається ступенем опанування суспільством або окремою людиною тієї сукупності духовних цінностей, які створені та зберігаються на цей час.

Кожне мистецтво має свою специфіку, ставить перед собою особливі завдання та володіє для їх вирішення своєю мовою, своїми засобами виразності.

До образотворчого мистецтва відносять такі його види, які втілюють на площині або в просторі зображення навколишнього світу, що сприймаються наочно. Воно може відтворювати відчуття живої дійсності, і не тільки відображати її зовнішню схожість, але й розкрити зміст того, ще зображено: характер, внутрішню сутність людини, неповторну красу природи, все різнокольорове й пластичне багатство свічу. Перелічені можливості образотворчого мистецтва у відтворенні реальної дійсності визначають його художньо-пізнавальну значимість, безпосередню переконливість його творів.

Історично, залежно від завдань і засобів втілення художнього змісту в образотворчому мистецтві склалися такі його види: архітектура, графі ка, живопис, скульптура і, в значній мірі - декоративно-прикладне мистецтво. Кожний із перелічених видів образотворчого мистецтв; відрізняється від іншого своїм змістом, засобами художньої виразності матеріалом та образно-пізнавальним впливом на глядача. Крім того, кожен з них має можливості розширити межі своєї сфери й художнього втілення. Це досягається іноді органічним засвоєнням досягнень інших нидів мистецтва, а також розвитком науки і техніки.

Жанри образотворчого мистецтва

Перш, ніж приступити до вивчення мистецтва, як і будь-якого іншого предмету, необхідно знайти якусь визначену систему, потрібно навчитися зіставляти витвори, потрібно постаратися зрозуміти задачі, які стояли перед художником, і уміти визначити, наскільки успішно він з ними впорався.

Очевидно, для того, щоб вивчати і оцінювати мистецтво, для того, щоб мати про нього правильне і обґрунтовану думку, треба з'ясувати, перш за все, природно виникнену в ньому і систематизовану мистецтвознавством класифікацію творів, тобто розділення їх по групах і категоріях, об'єднаних загальними ознаками.

Само собою розуміється, що існує декілька принципів угрупування або класифікації творів мистецтва. Перш за все вони розрізняються, звичайно, по видах мистецтва (живопис, скульптура, графіка). Усередині каждого з видів існують, з одного боку, твори станкові, тобто ті, які мають самостійне значення, а з другого боку — пов'язані з додатковим призначенням: у живопису — розписи, що прикрашають стіни будівель, в скульптурі — пам'ятники, споруджені на честь якої-небудь історичної події або особи, в графіку — ілюстрації, призначені для переміщення в книгу, і т.д.

Проте однією з найпоширеніших і самих очевидных ознак, по якому з давніх пір діляться витвори мистецтва, є їх тема або об'єкт зображуваного . Об'єднуючи тематично близькі одина одній картини, статуї, скульптурні групи, гравюри і малюнки, ми знайдемо твори, що втілюють побутові сцени та історичні події, образи окремих людей і зображення тварин, а в живописі і графіці також види природи, міст і зображення так званих неживих предметів. Ось ці групи творів і називають жанрами мистецтва. Саме це слово французького походження і переводиться як рід, порода, тип, манера. Але в застосуванні до мистецтва уживається саме це, французьке, слово, бо тут воно має особливий відтінок, що не передається іншими словами, яким воно в інших випадках відповідає.

Отже, залежно від теми або об'єкту зображення, витвори образотворчого мистецтва діляться на твори побутового жанру, історичного жанру і жанрів портретного, пейзажного (види природи), анімалістичного (зображення тварин) і натюрморта (так звані неживі предмети). Кожний з цих жанрів має свої задачі і закони. Вибір жанру витвору, те або інше рішення його задач являється істотно важливим для всякого художника. Знання законів і задач жанру необхідно також і для глядача, бо кожен жанр і глядачу пред'являє свої вимоги, диктує свої закони сприйняття. цьому виді мистецтва поняття жанрів прийняло найбільш чіткі форми і межі.

Побутовий жанр

У сучасному реалістичному мистецтві безперечно самим поширеним є жанр побутовий, інакше кажучи, зображення сцен повсякденного побуту.

При цьому, звичайно, мається на увазі не тільки побут у вузькому значенні слова, побут як домашнє життя, але і праця і суспільна діяльність, тобто всі сторони життя людини. Їх віддзеркалення в творах побутового жанру володіє своєю примітною особливістю.

Візьмемо, скажімо, картину Б. Іогансона «Радянський суд». Тут показана типова сцена в селі 1920-х годов. Достатньо зрозуміти ситуацію (а вона «читається» без складнощів), щоб відразу ж ясною стала ідея твору. Художник зштовхує на суді не тільки різних людей, але і представників різних класів. Опукло обкреслені образи кулака, зухвалого і разом з тим переляканого, обдуреної кулаком боязкої і зацькованої, але все таки відчуваючої підтримку і суддів і глядачів-односельців молодої селянки з дитиною на руках. Запам'ятовуються і яскраві образи членів народного суду, втілюючих собою нове, радянське в селі. Вони типові, і. саме тому сюжет картини сприймається нами не як окремий випадок, а як вираз суспільного, класового конфлікту.

Але в тому-то і справа, що зіткнення, по своїй суті класове, суспільне, розкривається художником в морально-етичному плані. І це є суттевою ознакою побутового жанру. Питання моралі складають його специфічну область.

На відміну від творів історичного жанру, картины жанру побутового говорять і про історичну епоху і про класову боротьбу не безпосередньо, а лише постільки, поскільки морально-етичні ідеали суспільства, епохи або класу мають самі історично-конкретний, соціальний і класовий характер.

Засоби, прийоми втілення і розкриття ідеї витвору побутового жанру можуть бути, звичайно, різними. У картині Іогансона найважливішу, можна сказати, определяющую роль виконує та ситуація, в яку поставлені персонажі.

Прийом цей властивий дуже багатьом творам побутового жанру, зокрема, скажімо, картині А. Левітіна і Ю. Туліна «Свіжий номер цехової газети». По особах і позах робітників, що стоять біля щойно повішаної стінгазети, ми без труднощів розуміємо, що в ній поміщена або карикатура, або сатиричний вірш, що висміює поведінку хлопчини, що знаходиться тут же. Вдивляючись вобличчя робітників, спостерігаючи їх реакцію, ми взнаємо і характери, і взаємостосунки людей, ми як би читаємо розповідь про певну подію в житті робітника коллектива. Через цю розповідь і розкриваються глядачу важливі і нові прикмети радянського суспільного устрою.Треба сказати, що побутовий жанр не тільки самий розповсюджений з жанрів реалістичного мистецтва, але і найбагатогранніше, містке, охоплююче дуже різні явища дійсності. Причому, зміст кращих творів побутового жанру виходить далеко за межі конкретного їх сюжету.