Сторінка
8

Вивчення ліричного твору на уроках літератури

Далі учні самостійно працюють над статтею підручника «Поезія 1843—1847 років», готуючи відповіді на запитання, заздалегідь написані на класній дошці чи на плакаті:

1. Чим збагатила поета перша подорож на Україну 1843 року?

2. Як позначилися на розвиткові суспільно-політичних поглядів Т. Г. Шевченка його знайомство з передовою російською літературою і зв'язки з передовою російською інтелігенцією?

3. Які зміни сталися в цей період у творчості великого поета?

Із творів, написаних у період 1843—1845 років, Т. Г. Шевченко склав рукописну збірку «Три літа», яка відкривається програмним віршем цієї ж назви. У ньому поет «підводить підсумки свого духовного життя за останні «три літа», говорить про зміни, які сталися за цей час його світогляді».

Після самостійного опрацювання учнями статті підручника переходимо до роботи безпосередньо над текстом поезії.

— Прочитайте уривок від початку вірша — до слів: «Заразом украли». За допомогою яких образів поет передає ті зміни, що сталися в його поглядах і почуттях за «три літа»?

— Поет говорить про «три літа» як про щось живе, це уособлений образ. Вони забирають «все добре з собою», «окрадають добрі думи», «розбивають серце» о «холодний камень». Ці «три літа» опустошили серце поета, «погасили усе добре, запалили лихо».

— Які ж почуття й переживання передають ці метафори?

— Ліричний герой глибоко розчарований. Він вірив у добро, лив «добрі сльози» над гіркою долею Катерини, з захопленням згадував славні козацькі часи, оплакував «зорю» своїх дитячих літ :Оксану. А тепер у нього спустошене серце.

— Що ж було причиною такої глибокої зміни в настроях, почуттях ліричного героя, якого ми маємо всі підстави ототожнювати з автором? Прочитайте наступну частину вірша — до слів: «Не люди, а змії».

— Поет розчарувався в людях, які його оточували. Він любив їх, вірив їм, а вони його зрадили. Письменник прозрів і тепер бачить, що навколо нього «не люди, а змії».

— Говорячи про «людей», в яких він розчарувався, поет мав на увазі українське панство, ліберальну інтелігенцію, а не народ. Після появи «Кобзаря» ліберально настроєні дворяни хвалили Шевченка, захоплювалися його творами, зустрічали поета як співця «неньки-України», називаючи себе українськими патріотами. Але якщо для поета-революціонера Україна означала знедолений, покріпачений народ, то для панів-лібералів вона була краєм їхніх великих маєтків. Поїздки на Україну, знайомство з передовими ідеями свого часу розкривали очі поета. Він побачив справжню, кріпосницьку суть своїх українських поміщиків, які вважали себе прихильниками його поезії.

— Які ж нові почуття зародилися в серці поета, як він їх образно передає?

— Поет з болем зізнається:

І тепер я розбитеє

Серце ядом гою,

І не плачу, й не співаю,

А вию совою.

— Поет гоїть своє серце «ядом», тобто він сповнений ненависті, гніву. Яка сильна метафора — вию! Поруч зі словом «поет», як правило, вживалося дієслово «співати». Поєднання ж несумісних понять справляє дуже сильне враження. Виття сови, за народною прикметою, віщує лихо, нещастя. І голос поета тепер став провіщати лихо, кару отим «зміям», яких він побачив на Україні. Так Т. Г. Шевченко прощається з юнацькими мріями й сподіваннями і вдається до сатири — гнівного, нещадного викриття й засудження пригноблювачів народу.

Поет знову, як і в «Кобзарі» 1840 року, називає свої твори «Думами», «дітьми», але це вже не «квіти», а «злії діти». Письменник усвідомлює, що його нові викривальні, революційні сатиричні твори не будуть до смаку фальшивим «друзям», та це його не турбує:

Що хочете,

То те і робіте .

У поета немає жодних ілюзій щодо того, що принесуть нові літа поневоленій самодержавством і поміщиками Україні.

Учні читають закінчення вірша, починаючи від слів: «Добридень же, новий годе .»

Учитель пояснює, що «новий год в торішній свитині» — алегоричний образ: новий рік у вигляді жебрака з латаною торбиною. Що доброго він може принести людям? Він несе народові нові царські укази, від яких нема чого чекати добра. Кріпацьку недолю поет іронічно називає «благоденствієм», висміюючи облудну балаканину апологетів царизму про піклування «батюшки-царя» за «благоденствіє» народу Як бачимо, поет-революціонер однаково ненавидить і російський царизм, і «своє» українське панство. Їх він вважає найлютішими ворогами українського народу.

Після аналізу поезії, для створення цілісного враження, учні слухають грамзапис вірша у виконанні артистів.

Далі вчитель підкреслює, що твори періоду «трьох літ» засвідчили про перехід Т. Г. Шевченка від романтизму до критичного реалізму. Учні вже знайомі з основними рисами сентименталізму і романтизму, тому після стислого повторення раніше вивченого (шляхом бесіди) вчитель переходить до розкриття поняття «критичний реалізм».

Реалізм як творчий метод виник задовго до XIX століття, однак його розквіт припадає саме на цей період. Реалізм передбачає правдиве, історично конкретне зображення дійсності. Але письменники-реалісти не копіювали життя. Вони відбирали з нього найбільш характерні факти, явища, людей і, узагальнюючи їх, створювали типові правдиво художні образи. Живуть, діють ці персонажі не в якихось незвичайних, виняткових обставинах, як романтичні герої, а в конкретних суспільно-історичних і побутових умовах. Тому з реалістичних творів читач дізнається про життя суспільства в цілому і окремих людей певної епохи.

Найвищим етапом у розвитку реалізму став критичний реалізм. Найвидатнішими його представниками в російській літературі були О. Пушкін, М. Гоголь, І. Тургенев, М. Некрасов, О. Островський, І. Гончаров, М. Салтиков-Щедрін, Ф. Достоєвський, Л. Толстой, А. Чехов.

Метод критичного реалізму в українській літературі знайшов втілення у творах Т. Шевченка, Марка Вовчка, Панаса Мирного, І. Франка, Лесі Українки, М. Коцюбинського та інших класиків.

Які ж особливості критичного реалізму? Представники критичного реалізму не обмежувалися правдивим відтворенням дійсності, вони гостро критикували, викривали, засуджували все зло, що панувало в експлуататорському суспільстві. Так, Т. Шевченко не лише в поемах («Сон», «Кавказ» та ін.), а н у ліричних творах («Три літа», «І виріс я на чужині», «Якби ви знали, паничі .» та ін.) змальовує страхіття самодержавно-кріпосницької дійсності, і ці картини викликали у читачів справедливий гнів, ненависть до порядків, заснованих на кривді й неволі. Для письменників цього напряму характерний глибокий інтерес до суспільних проблем. Саме їм присвячена переважна більшість поезій Кобзаря, його хвилює таке соціальне зло, як панщина, солдатчина, хвилює жіноча недоля, національне безправ'я народів.

Твори критичних реалістів, зокрема Т. Шевченка відзначаються глибоким демократизмом, вони сповнені глибокого співчуття до пригноблених і скривджених. Боляче відчуває поет гірку долю кріпака, покритки, сироти. І навпаки, ненависть палахкотить у його віршах, коли йде мова про гнобителів народу — царя, панів.

Т. Г. Шевченко став основоположником реалізму і народності в українській літературі. «Автор «Кобзаря» як глибокий революційний мислитель, утверджувач високохудожнього реалізму, накреслив магістральні шляхи розвитку для всієї новітньої української літератури — шлях народності, шлях вірного служіння трудящому людові.