Сторінка
5
Ліричні вірші відзначаються і особливостями художньої мови, розуміння якої вимагає добре розвиненої уяви, мислення образами, тонкого чуття, вразливості, загального розвитку людини. Тому-тo під час вивчення ліричних творів дуже помітна строкатість учнівських вражень. Широта художніх узагальнень у ліричних творах об'єктивно породжує в учнів різні асоціації залежно від їх особистого досвіду. Порівняно з іншими родами літератури сприймання лірики відзначається найбільшою суб'єктивністю. Проте це аж ніяк не означає, що тільки сам учитель повинен аналізувати поезії. Звичайно, живому слову вчителя у вивченні лірики належить дуже важлива роль. Він готує учнів до сприймання ліричного твору, допомагає розібратися в ньому, спрямовує їхню увагу на певні художні деталі, узагальнює розрізнені враження в єдине ціле. Але й учні при цьому не повинні бути пасивними.
Є учні, які можуть легко вловити темпоритм твору. Вони по шаблону вимовляють слова й окремі фрази, не вдумуючись у їх зміст. І навпаки, частина учнів зосереджує увагу переважно на тому, про що мовиться у творі, залишаючись байдужою до його ритмічної сторони. Учитель повинен пам'ятати про це і відповідно допомагати як одним, так і другим.
Аналізувати ліричний вірш — це значить вчити дітей заглиблюватися в його поетичні образи, спостерігати, як вимальовуються одна за одною картини або як змінюються почуття, настрої ліричного героя, чим вони викликані і як усе це безпосередньо виражається в контексті твору. Важливо з'ясувати, що хоче сказати поет, який характер має мова вірша і як вона виражає авторську ідею.
Аналіз ліричного вірша не слід зводити до простого переказу його змісту, примітивного перекладу мови поезії на мову прози, в результаті чого руйнуються образи, втрачається поетичність.
Ліричні твори — це згустки художніх образів. Тут кожне слово, кожна фраза набуває вагомого звучання і майже не піддається розчленуванню, перекладу на мову понять. В них синтезується не лише смисловий, а й емоційний зміст. Підміна образів ліричних творів логічними міркуваннями, поняттями, констатацією фактів спотворює їх зміст, бо простий переказ ліричного вірша вже сприймається як звичайна інформація, і вимоги до словесного оформлення думки підпорядковуються іншим законам. Художній логіці властиві свої особливості мислення, свої способи моделювання дійсності.
Так, візьмемо перші шість рядків вірша В. Сосюри «Осінь»:
Облітають квіти, обриває вітер
пелюстки печальні в синій тишині.
По садах пустинних їде гордовито
осінь жовтокоса на баскім коні.
В далечінь холодну без жалю за літом
синьоока осінь їде навмання.
Спробуємо переказати їх, не вдаючись до образності: вітер обриває з квітів пелюстки; опустіли сади, все пожовтіло; літо минуло, настала осінь, наближається холод; всюди тихо. В результаті зникла поезія, емоційно-образне сприймання автора, яким пронизав ний твір.
У процесі аналізу ліричного твору необхідно, щоб учні добре усвідомили ту художню логіку, завдяки якій він набуває своєї поетичної сили. Образ вітру, печальних пелюстків, синьої тишини викликає багато асоціацій. Осінь змальовується як жива істота, вона жовтокоса, синьоока. Такі епітети не випадкові. Жовтий колір найхарактерніший для цієї пори року. Восени золотяться берізки, покриваються золотом листки клена, жовтіє все навколо. У багатьох осінь викликає почуття жалю. Повіє холодом — і затихає щебетання птахів, сюрчання коників у полі, пустіють сади, ліси і гаї. Ми прощаємось з літом. І в цьому прощанні певний сум. Осінь ще й синьоока. Синіють зорані поля, синіє безлистий ліс. Навколо синя тишина. Поет не каже: «Осінь викликає зміни в лісах, на полях, на городах». Він передає ту ж думку образно: осінь «їде гордовито» «на баскім коні».
Зміст вірша помітно зміниться навіть тоді, коли переказати його прозовою мовою, зберігаючи образні вислови, тобто коли не брати до уваги ритміки твору, його мелодії, звукової інструментовки. Це дуже важливі компоненти структурної цілісності вірша. Особливо велике значення у передачі засобами художнього слова динаміки життєвих процесів належить ритму. Ритм надає віршеві музикальності, милозвучності. Мабуть, саме тому В. Г. Бєлінський порівнював лірику з музикою, а не з архітектурою, живописом, скульптурою, з якими він ставив в один ряд епічні твори, бо лірика — поезія почуття, що виражає внутрішній світ людини.
Оскільки ліричний твір — це діалектичний сплав певних картин життя, через які автор висловлює свої погляди на дійсність, то аналіз його повинен забезпечувати цю єдність. Художні образи потрібно аналізувати під кутом зору основної ідеї твору. Але не можна нехтувати і формою вірша, зводити її до того, щоб вичленити абстрактну ідею. Ідейно-естетичне багатство художнього твору не. тотожне системі наукових понять. Для учнів важливо не тільки збагнути поетичну ідею, а й простежити, як виражає її письменник. Поза цим не можна зрозуміти творчої індивідуальності митця, неповторності його поетичного голосу, розкрити секрети його художньої майстерності.
Щоб сформувати в учнів правильний підхід до вивчення лірики, озброїти їх відповідними науковими критеріями аналізу, потрібна продумана система методичних прийомів, яка передбачає планомірне, поступове ускладнення роботи над аналізом ліричного твору.
На перших етапах вивчення літератури учні ще не можуть збагнути широти художніх узагальнень, які закладені у ліричній поезії. Спочатку розвивають у дітей здатність бачити у ліричному вірші те коло життєвих явищ, що стали об'єктом зображення, поступово підводячи їх до розуміння другого плану художнього зображення, у якому й виражається ставлення поета до дійсності. У старших класах необхідно так організувати роботу, щоб учні не лише відчули особливості поетового світосприймання в окремих творах, а й простежили, які головні мотиви, образи його лірики, у чому її своєрідність і як ця своєрідність виявляється у різні періоди його діяльності, як висловлюються зумовлені світоглядом поета політичні ідеали, естетичні концепції. Поет повинен постати як особистість з притаманним йому індивідуальним баченням світу.
У середніх класах, якщо твір не важкий для сприймання учнів, учителі нерідко вдаються до такого аналізу, що по суті зливається з роботою по вихованню навичок виразного читання. З'ясовуючи, як слід читати окремі строфи, чи аналізуючи, чому вони так прочитані, діти глибше усвідомлюють зміст твору.
Прийоми аналізу ліричного вірша диктуються насамперед особливостями його композиції, а також тим, як учні його сприймають. Якщо вони після першого читання вірша уже вловлюють у загальних рисах його поетичну ідею, можна йти дедуктивним шляхом: спочатку з'ясовується загальний напрям його звучання, потім конкретизується, поглиблюється розуміння учнями його художніх образів. Таким шляхом, наприклад, можна вивчати в твір Б. Олійника «Сіяч», присвячений видатному селекціонеру В. М. Ремеслу. Після підготовки до сприймання вірша і читання, його учні зроблять висновок, що в ньому звеличується творча праця на благо людини. Потім вони з'ясовують, як автор короткими, штрихами-змальовує словесний портрет свого героя, показує його зв'язок з рідною землею, у процесі бесіди усвідомлять місткість окремих поетичних рядків, художніх образів, їх смислове навантаження, характер світовідчуття автора: