Сторінка
2

Вивчення ліричного твору на уроках літератури

Звичайно, цей поділ умовний, бо в багатьох віршах громадянської лірики є описи природи, виражаються й особисті почуття, переживання людини, роздуми над власною долею і долею близьких тощо («Якби ви знали, паничі .», «І виріс я на чужині» Тараса Шевченка, «Пісні» Максима Рильського.). Описи природи часто бувають і в творах особистої лірики («Сонце заходить .» Тараса Шевченка).

Проте в більшості випадків жанр ліричного твору визначити неможливо, та в цьому й не завжди є потреба. Тому найчастіше говорять просто про ліричний вірш.

Як зазначає Г. Л. Абрамович, ліричні образи являють собою поетичні реакції на різні явища дійсності, на переживання, думки й почуття письменника. Епічна поезія дає безпосереднє відображення дійсності. Лірика ж передає думки й почуття, викликані цією дійсністю.

Так, видатні поети дожовтневої доби в своїх творах передавали думки, почуття, настрої знедолених мас трудящих, пробуджували в них прагнення боротися за те, щоб прийшло «нове життя, добро нове у світ».

У ліриці радянських поетів відображені всенародна любов комуністичної партії і радянської держави, відданість соціалістичній Вітчизні, інтернаціоналістські почуття радянських людей, їх незламна віра в перемогу комунізму, захоплення красою людини нової моралі та інші почуття.

Є художні твори, в яких поєднуються ознаки епосу та лірики, їх називають ліро-епічними.

Від епосу у них такі ознаки: розповідь про події; зображення персонажів через вчинки, поведінку тощо; описи. Від лірики — велика увага до внутрішнього світу персонажів; ліричні відступи; зображення героїв через відтворення їхніх почуттів, переживань, роздумів; висока емоційність; інтенсивне використання образотворчих засобів мови; віршова форма. Ліро-епічні твори, як і епічні, діляться на жанри за обсягом та докладністю зображення: малі форми — балада, легенда, співомовка; середні — поема, великі — роман у віршах.

Балада (від гр. ballar — танцювати) — невеликий віршований твір, в якому розповідається про події, персонажів героїчного, історичного або фантастичного характеру («Гамалія» Тараса Шевченка). Цьому жанру властиві й такі ознаки: зображення однієї події та з життя головного героя; висока емоційність; нетривалий час дії; основних дійових осіб — одна-дві; стислість розповіді про події та персонажів; віршова форма; малий обсяг.

Легенда — фольклорний і літературний твір фантастичного змісту. Латинське слово legenda спочатку означало напис, розрахований на обов'язкове прочитання (тексти над брамою, на монетах, пам'ятниках тощо). У середні віки легендами почали називати твори, що розробляли сюжети з життя святих. З часом цей жанр перейшов у світську літературу. Прикладом може бути «Євшан-зілля» Миколи Вороного.

З метою правдивішого, виразнішого, яскравішого зображення різноманітних подій та явищ життя, людських характерів у творах одних літературних родів застосовуються засоби інших. Епос використовує засоби лірики (відтворення почуттів, переживань, настроїв, роздумів героїв або автора) та драми (висловлювання дійових осіб). Лірика використовує засоби епосу (стисла розповідь про подію чи якийсь момент її, показ вчинків та поведінки героїв, описи) та драми (висловлювання персонажів). Драма використовує засоби епосу (розповідь про події — в монологах; авторська характеристика героїв та описи — в ремарках) і лірики (відтворення почуттів, переживань, настроїв героїв — у діалогах, монологах та ремарках).

Зміст та форма ліричного твору

Особа, почуття й думки якої виражені у поезії, називається ліричним героєм. «Структурним і духовно-емоційним центром ліричного твору є його герой (ліричне «я»)». За визначенням Л. Новиченка, ліричний герой — це «поетичний тип епохи». Лірика узагальнює, типізує почуття багатьох людей. Водночас почуття й думки ліричного героя відображають і духовний світ самого поета. Об'єктивне й суб'єктивне бачення світу зливаються в ліриці нерозривно. Авторська свідомість у ліриці може бути виражена в найрізноманітніших формах. Це може бути і персоніфікований герой, і абстрактний образ поета, і навіть різні предмети.

Ліричний твір, як і будь-який інший твір мистецтва, становить органічну єдність змісту і форми. Поняття «зміст художнього твору» складне. У найширшому розумінні зміст ліричного твору — це почуття, роздуми, переживання, зумовлені явищами дійсності, які письменник, відповідно до свого світогляду, відібрав, осмислив і емоційно й естетично оцінив у творі.

Л. І. Тимофеев вважає, що в понятті «зміст» слід розрізняти принаймні три плани: безпосередній зміст, ідейний зміст та об'єктивно-історичний зміст.

Безпосередній зміст ліричного твору — це почуття, переживання, роздуми ліричного героя, якого не завжди можна ототожнювати з автором.

Ідейний зміст — це висновки й оцінки, які випливають з твору, активний вияв суб'єктивного ставлення письменника до того, що він змальовує. Саме в ідейній оцінці зображуваного найяскравіше виявляється ідеологічна сутність літературного твору.

Нарешті, об'єктивно-історичний зміст — це та історична дійсність, яка зумовила і свідомість поета, і ті життєві обставини, в яких він перебуває і які відображає в своїй творчості.

Так, спробуємо підійти до змісту вірша Т. Г. Шевченка «У нашім раї на землі .» Безпосередній зміст його — захоплення красою жінки-матері, милування її зворушливою любов'ю до дитини, глибоке співчуття гіркій долі матері-покритки, яку чекають горе, самотність, тяжка смерть.

Межи псами, на морозі,

Де-небудь під тином .

Об'єктивно-історичний зміст поезії — відображення безправного становища жінки в суспільстві, де панує кріпосне право.

Ідейним змістом цього чудового твору є засудження суспільства, яке принижує, доводить до загибелі жінку-матір.

Розглядаючи художній твір, не можна відокремлювати одне від одного поняття змісту та ідеї. Це може призвести до неправильного тлумачення ідеї твору, яка ніби може існувати поза змістом і вноситься у твір ззовні. Тому виводити ідею слід завжди із змісту. Інакше ідея нагадуватиме квітку, яку посадили на клумбі, але перед тим відірвали в неї корінь. «Ідея літературного твору — єдність всіх сторін його змісту . та ідейно-емоційної оцінки відтворюваного життя, — це образна, емоційна, узагальнююча думка письменника».

Лірика буває багатотемною і багатоідейною, хоча й не такою мірою, як великі художні полотна (роман, повість, поема). Розкриваючи провідну ідею ліричного твору, аж ніяк не можна обмежуватися нею, зводити все багатство ідейного змісту до певної формули.

Форма ліричного твору — це вся сукупність художніх прийомів і засобів вираження змісту, те, що пов'язує елементи змісту воєдино і без чого неможливе його існування. Форма так само багата й різноманітна, як і зміст. Поняття форми включає в себе і жанр твору, і його композицію, і образи.

Матеріалом, у якому втілюються образи дійсності у ліричному, як і будь-якому іншому літературному, творі, є мова. Вона й утворює його художню форму в усій сукупності її багатьох елементів. Мову лірики називають поетичною. Іноді під поетичністю мови розуміють насиченість її так званими художніми засобами, тобто тропами і фігурами. Однак таке розуміння поетичної мови звужене.