Сторінка
3

Вивчення ліричного твору на уроках літератури

Естетично значущими елементами художньої форми твору можуть бути будь-які елементи мови. Це насамперед лексика. Не лише архаїзми, діалектизми, неологізми, емоційно забарвлені синоніми, а й будь-яке слово в ліричному творі набуває естетичної ваги. Легко переконатися, що «в істинно поетичному творі немає нейтральних слів. Будь-яке з них тут художньо цілеспрямоване, виконує ту чи іншу соціально-естетичну роль».

Багато важить і сам порядок розташування слів. Видатний чілійський поет Пaбло Неруда писав: «Вся думка може змінитися лише від того, що змістилось одне слово, або від того, що інше по-королівськи розсілося посеред фрази, яка не чекала його і не підкоряється йому».

Синтаксис також служить засобом оформлення змісту ліричного твору. Ще більшою мірою це стосується фразеології, оскільки переважна більшість фразеологізмів сама по собі є вже образними висловами.

Фонетичні й морфологічні засоби мови теж не є нейтральними щодо змісту поетичного твору: згадаймо звукопис, суфікси, що надають слову різного емоційного відтінку.

Одним із першорядних за значенням елементів художньої форми ліричного твору є його ритміка, що включає різні системи віршування, строфіку, паузу.

Засобом оформлення змісту ліричного твору служить також його композиція. Згадаймо роль рефрену в поезії П. Тичини «Я утверждаюсь» чи побудову знаменитого «Напису в руїні», де Леся Українка від деталі веде читача до величезних узагальнень естетичного, суспільно-політичного й філософського характеру.

Зміст і форма художнього твору перебувають у нерозривній єдності. Ще В. Г. Бєлінський твердив: «Коли форма є вираженням змісту, вона пов'язана з ним так тісно, що відокремити її від змісту — значить знищити сам зміст, і навпаки: відокремити зміст від форми значить знищити форму» .

Кожна деталь форми ліричного твору, взята окремо, не має самостійного значення, її можна зрозуміти лише в контексті цілого. Так, той чи інший звук сам по собі не несе жодного змісту, але повторення у віршовому рядку одного й того звука (асонанс чи алітерація) стає засобом увиразнення змісту.

Лише той твір є художньо досконалим, у якому досягнуто гармонійної єдності змісту і форми. Звичайно ж, первинність належить змістові. Тому і в шкільному вивченні потрібно розглядати кожен твір у єдності змісту й форми. Під час реалізації цієї вимоги у вчителя виникають значні труднощі. На чому зосередити увагу учнів, що висвітлити під час аналізу? Адже навіть літературна критика не може з однаковою глибиною розглядати всі сторони і елементи твору. «Вона в своїй вибірковості виділяє істотні аспекти, не спотворюючи інші, але утримуючи на передньому плані свої, — подібно до того, як і художник, не спотворюючи картини в цілому, все-таки робить одних героїв головними, інших другорядними, виділяючи одні емоції і ледь накреслюючи інші».

Може бути багато тлумачень змісту художнього твору, різних підходів. Саме у цій невичерпності змісту лірики й полягає запорука її нев'янучого життя. Основні напрямки аналізу поетичного твору визначаються освітньо-виховними завданнями вивчення літератури в школі, які полягають у формуванні сучасного світогляду й моралі, естетичному вихованні, забезпеченні певної системи знань з історії і теорії літератури та вміння самостійно читати і глибоко розуміти поезію. Цілком слушно зауважує відомий методист Г. О. Гуковський, що «розгляду підлягає лише такий елемент твору, який розкриває смисл, ідейний зміст даного твору, а в ньому — світогляд і художній метод його». І далі: « .Ми можемо і повинні висвітлювати, аналізувати, витлумачувати і взагалі розглядати з учнями . лише ті елементи твору, які ми можемо пояснити, тобто про які ми можемо сказати, для чого вони існують у творі — по відношенню до ідейної основи цього твору».

Виконання цієї вимоги, яка на перший погляд здається простою і зрозумілою, становить немалу трудність, бо ж не так просто виявити й витлумачити зв'язки між ідейним змістом та елементами форми, тим більше, що немає жодного елемента, який не був би пов'язаний зі змістом. Багато залежить від ерудиції педагога, від ступеня розвитку його естетичного смаку. Тому в роботі вчителя літератури важливі суб'єктивні фактори. Проте вчитель, зрозуміло, не може керуватися лише власними смаками, уподобаннями.

Принципи, методи та прийоми аналізу ліричного твору

Провідними принципами аналізу творів є принцип політичності, принцип історизму й принцип єдності змісту і форми.

Принцип політичності передбачає підхід до оцінки ідейного змісту твору з політичних позиції, з'ясування того, як на ньому позначилися суспільно-політичні погляди автора. Іноді навіть деталі вірша виявляються органічно пов'язаними з позицією письменника в суспільному житті. Згадаймо хоча б образ грози як символ революції у творах російської та української літератури. Принцип політичності означає також, що головною метою аналізу лірики є виховання учнів у дусі моралі. «Моральне виховання — не одна з сторін викладання, а внутрішня сутність усього процесу викладання літератури».

Кожен ліричний твір, навіть найінтимніший, так чи інакше є породженням певної історичної епохи, і глибоко зрозуміти його можна, лише розглядаючи на історичному тлі. Але сучасність тисячами коренів пов'язана з минулим, з якого ми виросли. Отже, й ліричний твір, написаний десятиліття чи століття тому, близький нам, нас хвилюють передані в ньому почуття. Розглянути лірику з позицій історизму означає ще й показати її актуальність, значення для сучасності.

Методи вивчення лірики випливають із загальних дидактичних методів, прийнятих у нашій школі. Так, цілком закономірним і виправданим є використання індукції, дедукції, аналогії, порівняння; знаходять застосування словесні та практичний методи; широко застосовуються пояснювально-ілюстративний, проблемний, дослідницький методи навчання.

Специфіка цих методів у застосуванні до вивчення лірики полягає у використанні особливих прийомів, зумовлених особливостями навчального предмета. Одним із ефективних прийомів аналізу ліричного твору є його адекватне читання, тобто таке читання, яке з максимальною наближеністю розкриває ідейно-естетичний зміст твору за допомогою виразності, інтонацій, тембру і сили голосу, пауз, міміки тощо.

Зуміємо голосом, інтонаціями, паузами, ритмом донести до дитячих сердець почуття, які хвилюють серце поета, — тоді матиме сенс уся наступна робота. Якщо ж не зуміємо, вона перетвориться для учнів у немилий, прикрий обов'язок. До читання готуємо і клас, і себе. Не починаймо читати, поки в класі не стихне найменший гамір, поки всі не зосередяться. Сама наша поза, міміка, наш голос, мають сигналізувати: зараз відбудеться зустріч з чимось незвичайним, величним, прекрасним — з поезією! Тож забудьмо про невдалі відповіді учнів, які нас засмутили на початку уроку, відкиньмо геть роздратування, причин для якого може бути так багато на будь-якому уроці. Момент читання повинен бути певною мірою урочистим, святковим, піднесеним. Лише в такій атмосфері поезія може виявити втілене в ній багатство почуттів.