Сторінка
7
Вірш учні вже самостійно читали вдома, тому на уроці звернімо увагу на найістотніше, виходячи з мети уроку: «Дати загальну характеристику творчості Т.Г. Шевченка 1838—1843 pp., поняття про романтичний характер більшості ранніх творів, показати, як усвідомлював Т. Г. Шевченко роль поета. На прикладі життя і творчості Кобзаря виховувати в учнів почуття патріотизму, любові до трудового народу, безмежної відданості йому».
Роботу над віршем проводимо у формі бесіди, мета якої — допомогти учням краще зрозуміти текст, засвоїти висновки, розвивати усне мовлення.
— Ви читали вірш удома. Скажіть, чиї думки й почуття висловлені в ньому?
Учні, звичайно, скажуть, що самого Шевченка. Тут доцільно ввести початкове поняття про ліричного героя. Скажемо, що та особа, думки і почуття якої виражаються в ліриці, називається ліричним героєм. У даному разі ліричний герой і автор поезії тотожні. Але так буває далеко не завжди.
— Що ж автор називає своїми «думами»?
— Це його вірші, які «стали на папері сумними рядами».
Зауважимо, що це чудова, глибоко змістовна метафора, Шевченко називає так свої поезії не випадково. Стаючи на тернистий шлях народного співця, він бачить гірку долю закріпачеиих братів. Несправедливість, що панує в житті, викликає в поета важкі думи про те, чому одним судилося щастя, а іншим горе, хто в цьому винен.
— Яким настроєм пройняті думи? Чому? Як про це сказано в поезії?
— Думи сумні, тому що їх Лихо на сміх на світ породило, Поливали сльози .
Звертаємо увагу на розгорнуту метафору: думи порівнюються з дитиною, а породило її «лихо», не мати купала, а сльози поливали.
— Чому ж сумує ліричний герой, про яке лихо він говорить? Щоб з'ясувати це, прочитайте уривок від слів: «За карії оченята .» — до слів: «Тільки сльози за Украйну .»
— Ліричний герой тужить за рідним краєм. Йому гірко, боляче в розлуці з Україною:
Серце мліло, не хотіло
Співать на чужині .
Він з сумом думає, що пропала давня козацька воля — народ у панському ярмі. І за нього поет вболіває.
У кожному рядку поезії відчуваємо щире, гаряче почуття, схвильованість. Перші 8 рядків виражають лише сум, починаючи з 9-го рядка, вірш сповнений гіркоти, болю, розчарування. Численні питальні речення, звертання, анафори (чом, не), алітерації на с та х надають першій частіші твору великої експресивності.
— Для кого ж пише поет свої думи, кому він їх посилає? Прочитайте закінчення вірша (останні 16 рядків).
— Поет посилає свої думи на далеку Україну, до простого народу. Його думи — як сироти, а сиріт жаліли тільки вбогі люди, які самі знали, що таке горе, злидні, голод. Шевченко вірить, що ненька (Україна) привітає його «діток нерозумних, як свою дитину». І хоч у поезії мовиться про смерть («а я тут загину»), в ній немає й нотки песимізму. Житиме народ, житимуть у ньому думи поета — хіба ж це не безсмертя?
Учитель підсумовує: Вірш «Думи мої, думи мої .» передає Шевченкове розуміння ролі поета в суспільному житті. У часи лихоліття поет сумує разом з народом, переживає його горе — поневолення — як своє власне. Тому й стають його думи на папері «сумними рядами». Поет пише не для себе і не для розваги панства: він посилає своїх «дітей» на рідну Україну, до знедоленого, пригнобленого царизмом і лютою кріпаччиною народу. Найвища нагорода для народного поета — знайти співчуття серед простого люду:
Одну сльозу з очей карих —
І пан над панами!
Поет — виразник народних дум, страждань, сподівань. Таким був і сам Шевченко. Його погляди на суспільну роль поета і поезії співзвучні поглядам О. С. Пушкіна та М. Ю. Лєрмонтова, до творів яких Шевченко ставився з захопленням і шаною.
Вірш є зразком громадянської, патріотичної лірики. Не випадково зупинився на цьому вірші, пишучи про «Кобзар», великий російський критик М. Добролюбов, відзначаючи народність поета.
Глибокий ліризм, пісенність вірша «Думи мої, думи мої .» приваблювали багатьох композиторів. Музику до твору писали С. Воробкевич, Я. Степовий, Є. Козак та інші. Народові найбільш припала до серця мелодія, створена К. Борисюком. Народною піснею стали перші вісім та останні шістнадцять рядків прекрасного твору Кобзаря. Доцільно на уроці послухати запис пісні «Думи мої» у виконанні Державної капели бандуристів або капели «Думка». Звернімо увагу на те, що мелодія і ритм пісні передають не лише сум, тугу, а й могутню силу народу. Так, не випадково саме «Думи мої, думи мої .» відкривали перше видання «Кобзаря». Всі інші твори славетної збірки і взагалі поезії, написані в 1838—1843 роках, продовжували й розвивали мотиви поетичного вступу до «Кобзаря» 1840 року.
Вірш «Перебендя» продовжує тему ролі поета в суспільстві. Перебендя — співець, кобзар. Він тісно зв'язаний з народом, від усього серця співчуває горю трудящих і, прагнучи полегшити їх долю, співом розганяє людям тугу, Хоч сам світом нудить.
Близькість до народу споріднює Перебендю з ліричним героєм вірша «Думи мої, думи мої .»
У ряді творів розвивається мотив сирітства, нещасної долі, започаткований у програмному вірші «Кобзаря». Це насамперед вірші, що мають назву «Думка» («Вітре буйний, вітре буйний!», «Нащо мені чорні брови», «Тече вода в синє море», «Тяжко-важко в світі жити»). Ці поезії — своєрідні ліричні монологи. Вони близькі до народних пісень. Цілком у дусі фольклору, з сердечним співчуттям говориться в них про трагічну долю сироти. Взагалі знедолені є основними героями поезії Т. Г. Шевченка. «Муза Шевченкова в кріпацькій одежі, — зазначає Олесь Гончар, — волаючи до людського сумління, до почуття справедливості, вона вперше введе в літературу натовпи отих безмірно покривджених людей, що населяють «Кобзар», всіх отих вдів, сиріт, таврованих варнаків, покриток, отих занапащених кріпацьких мадонн, що їх поет малює прекрасними навіть у їхньому горі .».
Чи мотиви цих поезій зумовлені лише особистою гіркою долею поета? Ні, вони викликані не так обставинами особистого життя, як недолею рідного народу, України. Глибоко люблячи свою батьківщину, Шевченко сумує, що вона
Обідрана, сиротою
Понад Дніпром плаче;
Тяжко-важко сиротині,
І ніхто не бачить .
(«До Основ'яненка»)
Зустрічаємо в інших ранніх поезіях письменника і мотив вірша «Думи мої, думи мої .», пов'язаний з минулим України. Вірші «Тарасова ніч», «Іван Підкова» захоплено оспівують боротьбу народу за волю. Вони сповнені гордості за героїчне минуле рідного народу і водночас — гніву до гнобителів, пафосу боротьби.
Заздалегідь підготовлені учні читають уривки з поезії «Іван Підкова» (першу частину) та «Тарасова ніч» (від слів: «Була колись гетьманщина .» — до слів: «Ляшків-панків їсти»).
Такий зміст, такі мотиви програмного вірша «Кобзаря», розвинуті в інших поезіях раннього періоду.
«Три літа». Поезія «Три літа», написана в грудні 1845 року, є ключовою для розуміння творчості Т. Г. Шевченка другого періоду (1843—1847 років).
Перед тим, як приступити до аналізу вірша, необхідно повторити відомості з біографії поета, що стосуються цього періоду. Це найдоцільніше зробити в формі бесіди.