Сторінка
10
Що ж тепер нам з тобою робити?
У вірші немає якихось соціальних висновків, але ми відчуваємо, що в поета болить серце за рідну землю, виснажену й убогу, за той люд, що проливає на ній піт, маючи за це гірку винагороду — «кукіль та волошки». В образі плугатаря втілено тяжку долю селянина-бідняка.
«Арфами-арфами .». Вся поезія сповнена звуковими образами. Наче самодзвонні золоті арфи, звучать весняні гаї, потоки — як дзвіночки, переливається золотом спів жайворонка. У супроводі цієї симфонії
Йде весна
Запашна.
Квітами-перлами
Закосичена.
Автор малює світлу, радісну картину. Зразу ж пригадуються народні веснянки. Поезія передає не лише весняну радість. По блакитному небу, наче думи, пливуть хмари. Образ дуже оригінальний, справді тичинівський і водночас близький до фольклорної загадки. Весна несе не лише тепло, цвітіння, а й грози — бій вогневий.
Та вірш «Арфами, арфами .» — не лише про природу, а насамперед про прекрасне почуття кохання. Це воно робить світ таким чудовим, сповненим радості й цвітіння.
Водночас поет передчуває життєві грози, які віщують не лише радість, а й плач. Правда, той плач перламутровий — світлий. Поет твердить, що людина повинна прагнути боротися за своє щастя. Отже, цей вірш має життєстверджуючий характер.
Як бачимо, поезія П. Г. Тичини дожовтневого часу є мажорною, оптимістичною. Це не випадково, адже вчителями молодого поета були такі визначні письменники, як Максим Горький і М. М. Коцюбинський. Саме їхній революційний оптимізм надихав поета, який рішуче «зненавидів ікони» і став співцем радості життя.
Це підкреслив критик Л. Новиченко: «Вірші молодого поета сповнені великої людської ніжності, їх переймає чиста юнацька довіра до людини й світу. Світлий оптимізм, тверда впевненість в перемозі сонячного і людського над всіляким мороком і тліном створюють в книзі ту провідну мелодію, для виконання якої, мабуть, справді-таки могли придатися лише особливі, незвичайні — Сонячні — кларнети»
Вивчення ліричних творів Б. Олійника
Думки й почуття ліричного героя творів Б. Олійника — то думки й почуття нашого сучасника, найактивнішого співучасника великих всенародних звершень. Тому вони викликають такий щирий відгук у серцях нашої молоді.
«Кредо». З усім циклом учні знайомляться вдома напередодні уроку. На уроці роботу над твором починаємо зі з'ясування значення назви циклу. Словом «кредо» позначають два поняття: основи світогляду, переконання людини; висловлення людиною своїх поглядів, переконань. Чиї ж погляди й переконання висловлює ліричний герой циклу?
Устами ліричного героя промовляє людина найпередовішого світогляду, нової моралі, борець проти кривди й зла, творець нового світу.
— Чому, на вашу думку, автор назвав свій цикл кантатою? Згадаймо, що кантатою в стародавній поезії називали вірш урочистого характеру.
— Певно, поет хотів підкреслити урочистість, піднесеність звучання свого твору.
Справді, ми відчуваємо цю піднесеність вже під час першого знайомства з твором. Бо ж і мовиться в ньому про небуденного, величного героя — людину. З цим значним змістом гармонійно узгоджується й форма: урочисто звучить п'ятистопний ямб; його ще сповільнюють цезури — паузи, що підкреслюються розбивкою окремих рядків у першій, третій, п'ятій та шостій строфах. Особливого колориту надають віршеві архаїзми: темниці, отча хата, грядущі покоління, пред образами, яко свято, десниця.
З огляду на обмежений час на уроці прочитаємо окремі поезії циклу — першу, третю та п'яту. Мета виразного читання (вчителем або заздалегідь підготовленими учнями) — глибше збагнути ідейно-естетичне багатство твору. Після читання кожної з частин циклу коментуємо (або ж це роблять учні) окремі деталі, важливі для розуміння ідейного змісту.
Перша частина.
Я— від коріння.
Я — із первовіку.
Ліричний герой відчуває себе спадкоємцем духовної спадщини людства; його погляди, ідеї — то цвіт людської думки, викоханий протягом століть.
Та пам'ятай: в незвідане дороги
Я першим клав. Собою. І — в собі.
Своє щастя ліричний герой вбачає у безмежній відданості ідеям комунізму, в боротьбі за щастя всіх людей. Він відчуває величезну відповідальність і перед тими, хто віддав своє життя за здійснення мрії про «Місто Сонця», і перед «грядущими поколіннями».
Третя частина. До кого звертається в ній ліричний герой? До Батьківщини, яку він першим піде захищати, коли «чорний ворог крилами закреше».
Водночас ця частина — апофеоз справжньої дружби, істинна суть якої виявляється в тому, щоб захистити друга від біди, поділити з ним його горе. Особисте почуття — вірність дружбі та громадянське — вірність Вітчизні.
П'ята частина. Щемким болем сповнені дуже короткі, але наповнені глибоким, щирим почуттям згадки про матір, яка «одцвітає», про батька, що загинув на фронті, і його сміх син знає лише «у рамці на стіні». Життя продовжується, «сад цвіте», і тим болючіше відчувати втрату найрідніших.
У народу «руки з праці вузлуваті», «душа ж його пречиста, яко свято». Справжня краса людини — це душевна краса, людина красива не тим, якою вона є зовні, а тим, що створила своїми руками, своїм розумом.
Ліричний герой усвідомлює себе невід'ємною частинкою свого народу: Я весь у нього. Весь він — у мені .
Отже, у циклі «Кредо» Б. Олійник розкрив багатий внутрішній світ людини. Це людина високої громадянської свідомості, невіддільна від народу, спадкоємець усіх душених багатств людства. Вона керується принципами, найцінніші норми загальнолюдської моралі.
«На березі вічності». У циклі «Кредо» є вражаючий образ: «мертві очі двадцяти мільйонів», що «чатують у пильному безсонні». І в інших творах Б. Олійника повторюється мотив величезної відповідальності нас, живих, перед тими, хто живе в народній пам'яті («Батьки і діти», поема «Урок»). Ці твори перегукуються своїм ідейним змістом з такими відомими поезіями, як «Я знаю, никакой моей вини .» О. Твардовського, «Реквием» Р. Рождественського.
По-різному можна провести аналіз чудового твору Б. Олійника.
Перший варіант. Тихо звучить музика. То може бути пісня «Степом, степом .» (слова М. Негоди, музика О. Пашкевича) або «Мрії» Р. Шумана. І на тлі цієї мелодії учитель проникливо читає «На березі вічності». Потім — кілька хвилин зосередженого роздуму над почутим. І все.
Цей спосіб аналізу забезпечує високу емоційність сприймання. Але ж завдання вчителя значно ширше, він повинен впливати і на почуття, і на розум учнів, розвивати їх мову, вчити висловлювати свої думки й почуття. Тому такий метод можна застосувати не в кожному класі.
Другий варіант. Учитель читає уривок поезії від початку — до слів: «і нєсть їм кінця і начала» (можна теж на фоні музики). Вірш написаний п'ятистопним амфібрахієм, ритм якого нагадує ритм траурного маршу. Розбивка рядків на сходинки допомагає читцю підібрати правильні інтонації, паузи та логічні наголоси.
Після хвилини роздумів учні відповідають на запитання:
1. Який прийом вжив поет у творі? Чи можете привести приклади його використання з історії української літератури?