Сторінка
5

Вдосконалення змісту освіти в школі

Діалог виникає тоді, коли люди обмінюються інформацією, висловлюють свою позицію з приводу якогось об'єкта, значущого для них, і на основі цього вступають у стосунки один з одним. У процесі спілкування відбувається обмін культурними цінностями, що стали надбанням кожного, — "діалог культур" (за М.М. Бахтіним і В.С. Біблером). Діяльність суб'єктів освітнього процесу - вчителя і учня — визначається як їхня послідовна діалогічна позиція і діалогічна активність. Спілкування організується як обмін досвідом пізнання — суб'єктним досвідом. Досягти засвоєння загальноприйнятого змісту, носієм якого виступає вчитель, — це значить, за М.М. Бахтіним, оволодіти внутрішньою людиною; побачити і зрозуміти учня не можна, роблячи його об'єктом нейтрального аналізу, до нього можна підійти і його можна розкрити, точніше змусити його самого розкритися лише шляхом спілкування з ним.

Одна із тенденцій розвитку змісту сучасної освіти - розробка його багатокомпонентної структури.

В основу сучасних концепцій змісту шкільної освіти покладений культурологічний підхід до його будови. Зміст освіти розглядається як педагогічне адаптований соціальний досвід людства, який є тотожним за структурою людській культурі. Багато вчених дотримуються концепції змісту освіти, розробленої В.В.Краєвським та І.Я.Лернером, за якою зміст містить такі чотири структурні елементи: 1)досвід пізнавальної діяльності, який фіксується у формі її результатів — знань; 2) досвід здійснення відомих способів діяльності — у формі вмінь діяти за зразком; 3) досвід творчої діяльності; 4) досвід здійснення емоційно-ціннісних відношень — у формі особистісних орієнтацій.

Актуальним на сучасному етапі реформування змісту шкільної освіти є те, що в ньому, відповідно до визначених напрямів, "відроджуються, урівнюються в правах його компоненти" (В.І.Луговий).

О.В. Бондаревська у змісті освіти виділяє такі компоненти: аксіологічний — введення учнів у світ цінностей та надання допомоги у виборі особистісно-значущої системи цінностей; когнітивний — забезпечення оволодіння науковими знаннями про людину, культуру, історію, природу, ноосферу як основою для духовного розвитку учня; діяльнісно-творчий — формування і розвиток різноманітних способів діяльності, творчих здібностей, потрібних для самореалізації особистості в праці та різних видах діяльності; особистісний — самопізнання, розвиток рефлексивної здатності, опанування способів саморегуляції, самовдосконалення і самоактуалізації.

Для досягнення поставлених цілей у змісті особистісно-орієнтованої освіти, за концепцією С.І. Подмазіна, виділяються світоглядна і праксеологічна складові. Світоглядна складова — це системна інтеграція знань, цінностей, які забезпечуватимуть формування цілісного світогляду особистості. Праксеологічна складова вводить школяра у культуру життєдіяльності у основних сферах буття людини: у природі, культурі, соціумі, матеріальному виробництві, у сім'ї, забезпечує необхідний рівень компетентності особистості (оволодіння знаннями, досвідом) для життєвого самовизначення і життєтворчості. Відповідно у змісті освіти визначаються такі компоненти: аксіологічний; телеологічний — введення учня у світ значущих цілеї освіти; когнітивний — опанування основ наук і праксеологічна освіченість; діяльнісний — сприяння формуванню і розвитку учня як суб'єкта діяльності і соціальних відносин; рефлексивний — розвиток самопізнання, здатності до рефлексії, оволодіння способами самовдосконалення, морального самовизначення, формування життєвої позиції як системи особистісних цінностей і ставлення до життя.

В.С.Лазарєв виділяє когнітивний, ціннісний компоненти, компонент психічного розвитку (новоутворень в інтелектуальній, емоційній, вольовій сферах); розвитку креативності) творчих здібностей; оздоровчий компонент.

В.І. Луговий вважає, що зміст освіти має охоплювати: 1) значущі складові життєвого досвіду особистості — вміння, знання, цінності, міжсуб'єктну взаємодію, художнє освоєння світу; 2) головні сфери духовно-психічного життя — уяву, мислення, емоційність, товариськість, художній талант; 3) відповідні потреби і здібності учня.

Сучасні пріоритети і цінності освіти зумовлюють перегляд усталених підходів до розробки змісту освіти у педагогічній практиці — таких, коли він звужується до знань, умінь і навичок, а необхідність формування ціннісних орієнтацій, творчих здібностей, самосвідомості учнів тільки проголошується.

За результатами анкетування (див. додаток 2), проведенного серед вчителів масової школи, виконання завдань, поставлених перед сучасною освітою, вимагає пильної уваги до основного її компонента — змісту освіти, що передбачає посилення його практичної спрямованості (майже 95%), 45% вчителыв вважають, пізнання, причому на це вказують як викладачі точних наук, так і гуманітарних дисциплін. Третина вчителів зазначає, що актуальним на сьогоднішній день є осучаснення змісту освіти, 20% опитаних — за посилення його соціальної спрямованості.

Осовною метою засвоєння змісту сучасної шкільної освіти 75% вчителів визнають формування інформаційних компетенцій учнів. Тобто знання залишаються основним компонентом змісту освіти. 55% опитаних визнають необхідним і важливим формування в процесі засвоєння змісту освіти комунікативних і 50% вчителів — компетенцій саморозвитку і самоосвіти. Приблизно однакова роль відводиться формуванню у школярів соціальних, полікультурних, а також компетенцій продуктивної, творчої діяльності. За них висловилося 24,4% викладачів.

Розвиток комунікативної компетенції визнають необхідним як вчителі мови та літератури, так і природничої та математичної галузей.

Саморозвиток та самоосвіта, на думку вчителів, розвиток навичок творчої діяльності повинні здійснюватися під час опанування змісту всіх навчальних предметів.

75,3% вчителів підтримують створення інтегрованих навчальних курсів у старших класах. Інші вважають, що інтеграція змісту навчальних предметів є недоцільною. Серед них більшість вчителів біології та хімії.

В той же час, педагоги-новатори намагаються добирати зміст навчального матеріалу відповідно до основних тенденцій його розвитку. Ось деякі приклади.

Багаторічний досвід учителя-методиста СШ № 4 м. Новоград-Волинський Ж.І.Василенка переконав його, що на кожному уроці необхідно розвивати духовно-емоційну сферу школярів. Він намагається так викладати математику, щоб діти, сприймаючи його предмет як засіб пізнання практичного досвіду людини, його впорядкування, бачили в ній "найвищу філософську науку", яка захопила б їхню уяву силою людського розуму, дала пізнати насолоду відкриттів, пробудила бажання знати, творити. Вчитель так організує навчання, щоб на заняттях працювали не тільки думка і пам'ять, а й емоції, виникало натхнення. До кожної теми добираються епіграф і запитання, висловлювання видатних людей і вірші — це спонукає до роздумів, створює емоційний тон. Наприклад, вивчення теми "Рівняння" починається із слів сучасного польського математика С.Коваля: "Рівняння — це золотий ключик, який відкриває всі математичні сезами". Вчитель пояснює, що, розкривши таємницю цього "ключика", учні навчаться відкривати "сезами" не тільки математичні, а й інших наук. В усіх класах діти привчаються бачити в абстрактних математичних явищах предмети, процеси реального світу. А коли йдеться про своєрідність методів пізнання у математиці, використовуючи пораду математика і педагога Д.Пойа, вчитель "постає перед класом трохи поетом" читає вірші.