Сторінка
4
Суттєвих змін зазнає сама "інформаційно-знанієва" парадигма освіти. Це пов'язано із характером наукового пізнання, способів його будови і використання. Сутність цих змін зводиться до такого:
1. Основного метою засвоєння змісту освіти визнається не накопичення готових знань, а самостійне оволодіння ними через опанування учнем прийомів, способів одержання цих знань.
2. З'являється новий тип соціокультурного успадкування, основою якого є оволодіння метазнаннями — методами наукового пізнання (аналіз, синтез, абстрагування, аналогія та ін.).
3. Розробляється нова наукова картина світу як системи найзагальніших уявлень про навколишнє середовище, в основі якої — уява про біосферу Землі як єдине ціле і ставлення до людини як до елемента цієї екосистеми, з її самобутністю та самоцінністю. Цим фіксується розуміння пізнання не як відображення (споглядання) зовнішнього світу, а як активна діяльність суб'єкта пізнання.
4. Визнається необхідним вивчати будь-який об'єкт пізнання не ізольовано, а у системі, шляхом інтеграції знань, що забезпечує розкриття його цілісності, дозволяє виявляти зв'язки з іншими об'єктами, зводити їх у єдину картину і на цій основі одержувати знання про цілісний світ.
5. Об'єкт пізнання має моделюватися на основі використання різноманітних знаків, їх перекодування, що пов'язано із розвитком глобальних інформаційних систем, збільшенням інформаційних потоків, різноманітністю засобів передачі інформації.
Основні напрямки розвитку наук: їхня інтеграція, системність тощо, тобто оновлення під впливом науково-технічного прогресу, — відбиваються на характері знань, які опановують учні. Для оволодіння ними 1) відбираються базові /інваріантні/ знання, які фіксують основні закономірності розвитку природи і суспільства; 2) застосовується системний принцип під час їх будови, що знаходить своє відображення у створенні інтегрованих навчальних курсів; 3) вводяться різні модифікації предметного змісту — базисний, регіональний, етнокультурний компоненти.
Введення метазнань у зміст освіти посилюватиме, на думку вчених, його розвивальну функцію, тобто орієнтацію на створення освітнього середовища, необхідного для розкриття і розвитку інтересів і здібностей кожного учня відповідно до його природних задатків. За умови застосування метазнань накопичені знання, вміння і навички обертатимуться з мети навчання у засіб розвитку у школяра здатності бути суб'єктом пізнання, а ця здатність трансформуватиметься у засіб актуалізації (самореалізації) пізнавальних, творчих можливостей учнів (В.П.Лебедєва, Г.П.Орлова, В.І. Панов, В.В. Рубцов та ін.).
Як підкреслюють учені, XXI століття має стати унікальним з точки зору практичної реалізації людських цінностей. Формування ціннісних орієнтацій особистості в результаті засвоєння змісту освіти набуває, таким чином, важливого значення. Як записано у Державній національній програмі "Освіта. Україна XXI століття", новий зміст нової української школи покликаний формувати у дітей почуття патріотизму, громадянськості, гуманності, співчуття, розуміння, толерантності, совісті, честі, любові, дружби як ціннісних орієнтацій, що мають бути втілені в життя, в норми поведінки особистості.
Проблема побудови ціннісно-орієнтованого змісту освіти висувається на перший план за таких причин: 1) система цінностей — це та ланка, яка пов'язує суспільство з індивідом, включає його в суспільні відносини; 2) цінності (соціальні, економічні, моральні) лежать в основі вибору цілей, засобів та умов діяльності; 3) цінності — системоутворююче ядро програми задуму діяльності і внутрішнього духовного життя людини (А.Г. Здравомислов). Ігнорування необхідності формування в учня ціннісної свідомості виступає, на думку вчених, способом перетворення людини у придаток, інструмент матеріального виробництва, зведення її до рівня машинної чи біологічної системи.
Необхідність формування ціннісних орієнтацій, особистішого смислу змісту для певного учня ставиться на перше місце під час його конструювання, що передбачає засвоєння наукових і культурних понять через розвиток певних життєвих уявлень дитини і піднесення їх до рівня загальнокультурних проблем та цінностей.
Побудова змісту освіти на таких засадах сприятиме, як стверджують дослідники, розв'язанню таких проблем, як: 1) досягнення точного смислу понять, що засвоюються; 2) надання науковим і культурним поняттям життєвої конкретності; З) створення сприятливих умов для розвитку мотиваційної сфери, потреб та інтересів учнів.
Розгляд конструювання змісту освіти, проведеного з ціннісних позицій, визначає необхідність створення таких навчальних предметів (або блоків існуючих предметів) основна мета яких — формування позитивних мотивів, оптимальної структури навчальної діяльності. Інший ціннісний аспект побудови змісту освіти полягає в тому, що у змісті навчального предмета враховується відображення науки не тільки з раціонального, але і з особистісного боку. Адже наука, людський пошук уміщують такі цінності, як благоговіння перед світом, здивування, жадобу пізнання, які не можуть бути передані у змісті як поняття.
Ціннісну інтеграцію наукового знання і особистісної ціннісної сфери вчені розглядають як засіб створення інтегрованих навчальних курсів. У цих курсах передбачається, що з науковими поняттями, законами, теоріями учні знайомляться не безпосередньо, а через особистість ученого, образ якої олюднює процес наукового пошуку і пов'язані з ним факти, поняття, теорії. Адже науки у широкому руслі культури поєднуються не тільки за допомогою спільних понять, а і крізь особистісні зв'язки конкретного вченого, котрий живе і діє в контексті певної культури та історії. Саме через такий зміст, що проходить крізь інтереси, почуття, досвід учня, здійснюється інтеграція чужого і власного ціннісного досвіду.
Формування вихованої, розвиненої особистості безпосередньо пов'язано із становленням системи її духовних цінностей. Вихованою, розвиненою вважається особистість, яка досягла вищого рівня духовного освоєння навколишнього світу — сповна володіє культурно-духовним надбанням як регулятором своєї життєдіяльності. Рівень сформованості ціннісних орієнтацій визнається показником міри соціалізації особистості - як результат її готовності до життя у сучасному суспільстві.
Проте цінностей не навчають, їх особисто знаходять (за В. Франклом) в процесі спілкування. М.М. Бахтін, говорячи про важливе значення спілкування в житті людини, назвав її "суб'єктом звертання". Тільки у спілкуванні, зазначав учений, у взаємодії людини з людиною розкривається "людина в людині", як для інших, так і для себе самої.
Навички спілкування визнаються необхідними кожному майбутньому спеціалісту як показник рівня його соціальної комунікації — здатності до співробітництва і співтворчості і розглядаються як важлива складова змісту сучасної шкільної освіти.
Спілкування здійснюється у формі діалогу — взаємозв'язку між індивідами, як суб'єкт-суб'єктна взаємодія. Діалог привернув до себе увагу дослідників дуже давно, проте передумови для його цілеспрямованого використання у життєдіяльності суспільства створені лише сучасною соціокультурною ситуацією, тенденціями перебудови соціально-економічної і політичної системи, яка стверджує плюралізм думок, опозиційність засобів масової інформації, практику всенародного обговорення найбільш дискусійних проблем тощо.