Сторінка
7

Вдосконалення змісту освіти в школі

Комунікативний компонент — забезпечує смислове сприйняття навколишнього світу, формує і розвиває навички спілкування на основі взаємоповаги, взаємопорозуміння, спрямовує особистість на досягнення єдності з іншими, а через них — високого рівня спільності за умови, що кожний її учасник зберігає власну індивідуальність, оволодіння кількома мовами, забезпечення розширення і поглиблення взаємозв’язків, збагачення їх змісту, поглиблення знань про інших людей.

Рефлексивний компонент — забезпечує самопізнання, саморозвиток особистості, здатність до рефлексії, оволодіння способами саморегуляції, самовдосконалення, моральне самовизначення, становлення життєвої позиції, самосвідомості — повного розуміння своїх індивідуальних особливостей, свого значення і ролі в житті, оцінка стосунків з іншими, здатність адаптуватися до умов життя, що змінюється, готовність впливати на ці умови для досягнення особистого успіху і суспільного прогресу.

Розробка змісту шкільної освіти — складний процес, який здійснюється на кількох рівнях.

Виходячи з того, що зміст освіти є складне багатокомпонентне явище, технологія його створення має, з одного боку, відзначатися достатнім рівнем системності, а з іншого – бути гнучкою, характеризуватися зменшенням питомої ваги стандартності, жорсткої нормативності її реалізації. Це можливо за умови раціонального використання методу проектування, який адекватно враховує основні чинники, що проявляються у цьому процесі й впливають на відбір змісту освіти, на його характер і обсяг.

Перехід на новий зміст освіти в іноземній мові

Інтерналізація всіх сторін суспільного життя робить іноземну мову нагальною потребою. Вона стає дійовим чинником соціально-економічного, науково-технічного й загальнокультурного прогресу суспільства. Це підвищує статус іноземної мови як освітньої галузі шкільної освіти.

У нашій державі створюється система безперервної мовної освіти, що забезпечує обов’язкове володіння громадянами України державною мовою, можливість опанувати рідну мову (національну) і практично володіти хоча б однією іноземною мовою.

Доцільно також розширити коло вивчення іноземних мов, зокрема збільшити питому вагу та активізувати оволодіння мовами тих держав,з якими Україна розвиває довготривалі зв’язки: французької, іспанської, японської, китайської, арабської. Необхідно так перерозподілити зміст і години мовної освіти, щоб в основній школі всі учні засвоїли на рівні практичного володіння принаймні одну іноземну мову, а за незалежних умов уводити вивчення кількох іноземних мов.

Нині ведеться наполеглива робота з узгодження змісту освіти й сучасних потреб особи, суспільства. Як відомо, ефективність самостійної мовленнєвої діяльності учнів іноземною мовою багато в чому визначається наявністю в школярів інтересу до її вивчення, який залежить від усвідомлення життєвої потреби знання мови, прагнення пізнати не лише її, а історію і культуру народу. Тож відбір навчальних матеріалів усе частіше ґрунтується не тільки на лінгвістичному, а й на культурноорієнтовному, комунікативному та особистіснодіяльнісному підході. Навчальний матеріал підручника націлено на розвиток мислення учнів, матеріал, який викликає емоційне ставлення, допомагає зв’язати навчання з вихованням. З цього погляду дуже важливим є завдання підбору текстів, які б не тільки розвивали та навчали учнів, але й виховували.

Специфіка сприйняття структурно-змістовних особливостей навчальних текстів іноземною мовою учнями різних вікових груп і досі залишається найменш розробленою проблемою. Сьогодні вже не можна ігнорувати зарубіжних підручників. Багато методистів вказують на потребу використання автентичних матеріалів. З цього приводу видається доцільним або їх адаптація, або створення текстів авторами підручників (враховуючи етап навчання іноземної мови). Постає проблема узгодження автентичних характеристик навчального тексту, його доступність, відповідність умовам та меті навчання.

Гадаємо, що автентичний текст має достатній потенціал для ефективного вивчення іноземної мови. Насамперед такий текст характеризується природним наповненням лексичного матеріалу й граматичних форм, логіногю цілісністю й тематичною єдністю, а його мовні зразки відповідають реальним ситуаціям.

Учнів треба навчати вмінню здобувати й засвоювати на уроках іноземної мови інформацію, яку вони одержують під час вивчення інших предметів, наприклад, української літератури, історії. Це відповідає вимогам педагогів та психологів формувати в самій навчальній діяльності орієнтації учнів на спосіб здобуття знань, а не тільки на самі знання. У зв’язку з цим доцільно було б увести в підручник з іноземної мови тексти про Україну, зокрема на теми “Історія України”, “Видатні люди України”, “Розвиток науки, культури та мистецтва в Україні”, “Молодь України” та інші. Таким чином, з’явиться можливість застосувати набуті знання одночасно в різних галузях. Програми, тексти, побудовані на широкій літературній, музичній та мистецькій інформації, дають багатогранне розуміння дійсності й ролі мови як елементу культури. Такий підхід дає змогу формувати полі системне знання про мову, що в свою чергу, з одного боку, вказує на взаємозв’язок моносистем англійської та української мов, а з другого — сприяє формуванню цілісного уявлення про європейську культуру.

Наступний етап становлення політичної культури — формування в учнів середньої школи системи цінностей особистості з урахуванням сензитивних періодів розвитку їхніх окремих рис, властивостей та психічних процесів. У юнацькому віці відбувається кристалізація громадянської позиції особистості. Політична освіта дорослих має свою специфіку і пов’язана переважно з потребою адаптації до змін у суспільстві.

Успішність політичної освіти залежатиме і від того, чи вдасться так узгодити зміст навчальних програм з різних предметів, щоб забезпечити міждисциплінарні зв’язки та єдність вимог педагогів до характеру взаємодій учителя і учнів у процесі навчання. Думка, що формування політичної культури є насамперед завданням предметів суспільного циклу, цілковито хибна. Когнітивна й оцінна складові політичної культури можуть успішно розвиватися на всіх без винятку заняттях і в позакласній роботі учнів. Надзвичайно важливим при цьому є створення такого рівня комунікативного зв’язку між учителем та учнем, особливо в середньому та старшому шкільному віці, коли спільні громадянські інтереси викликають потребу в процесі навчання актуалізувати і обговорювати проблеми, значущі для даного моменту розвитку суспільства. Тоді не виникатиме питань з приводу змісту й способів впливу на формування свідомості дитини й інтерес до подій у житті країни школярі задовольнятимуть через спілкування через спілкування з учителями.

Проте навряд чи можна очікувати, що завдання формування громадянської позиції молоді буде виконано традиційними для нашої освіти дидактичними способами. Якщо першу групу складових політичної культури ще можна сформувати через урок, то розвиток емоційної й оцінної складової потребує пошуку нових способів і методів педагогічного впливу. Ділові ігри, дискусії з актуальних проблем громадського та політичного життя, робота вчителів і учнів у громадських організаціях, залучення молоді до участі в роботі гуртків та творчих колективів, які вивчають джерела ментальності свого народу — це ті форми впливу на становлення громадянської позиції школярів, які ще дуже мало використовує педагогічна практика.