Сторінка
8

Соціально-педагогічна характеристика дітей "групи ризику"

У зв'язку з цим дослідженням особливостей і соціального статусу сімей можна зробити наступні висновки: емоційне ставлення батьків до дітей байдуже, відсутня турбота, діти надані самі собі, що говорить про бездоглядності дітей, чимало батьків ставляться до дітей як до додаткової проблеми. Стосунки між дітьми та батьками настільки напружено-конфліктні, що батьки нерідко застосовують різні форми насильства. Поведінка підлітків у школі незадовільна. Через відсутність дозвіллєвої бази для підлітків, спілкування дітей будується на основі порожнього проведення часу, відсутності позитивних цілей. У зв'язку з цим життєві цілі дітей розпливчасті і невизначені у більшості піддослідних.

Перераховані вище показники дозволяють віднести даних дітей до категорії «групи ризику».

Дітям «групи ризику» характерна специфічна форма дій, що характеризується демонстрацією переваги в силі чи застосуванням сили по відношенню до іншої особи чи групи осіб, яким суб’єкт прагне завдати шкоди. Таким дітям притаманна агресивна поведінка, яка може виражатися в різних формах: від грубої фізичної сили (фізична агресія) до насмішливих і принижувальних слів (вербальна агресія).

Отже, спостерігається велика кількість підлітків з низькою адаптацією, нестійкою поведінкою у стресових ситуаціях та схильністю до агресії чинниками, яких є сім’я.

Висновки до другого розділу

Вивчення методичних джерел з питань соціально-педагогічної роботи з дітьми «групи ризику» дало змогу зробити такі висновки.

Питання щодо діагностики та корекційної роботи з дітьми девіантної поведінки досліджували Н.П. Бондарчук, М.О. Докторович, Л.М. Завацька, О.І. Рассказова, С.Я. Харченко, В.М. Шахрай.

Сьогодні профілактична спрямованість є однією з провідних функцій соціально-педагогічної діяльності. Це зумовлено, у першу чергу, зростанням кількості девіантів серед підлітків та молоді, посиленням асоціальних рис молодіжної субкультури, зростанням темпів розповсюдження ВІЛ-інфекції серед населення. Тому робота соціального педагога – це практично завжди робота в умовах проблемної ситуації.

Ця функція необхідна для уточнення соціальних і психолого-педагогічних особливостей кожної дитини, відомості про який надійшли до банку даних. Для цього педагоги працюють з дитиною, з класним керівником, вчителями, батьками з метою з'ясування ситуації, в якій перебуває дитина.

У сучасному українському суспільстві відбуваються кризові процеси, які негативно впливають на психологію людей, особливо підлітків, породжуючи девіантну поведінку. Про це свідчить наша діагностика школярів, яка доказує, що сучасна молодь схильна до низької адаптації, нестійкості, схильності до швидкої зміни настроїв (лабільності), почутті вини та занепокоєння, заклопотаності, депресивних реакціях, неуважності уваги, нестійкості в стресових ситуаціях. Нейротизму відповідає емоційність, імпульсивність, нерівність в контактах з людьми, мінливість інтересів, невпевненість в собі, виражена чутливість, вразливість, схильність до дратівливості. У осіб з високими показниками за шкалою нейротизму в несприятливих стресових ситуаціях може розминутися невроз. Причиною всьому цьому є байдужість з боку батьків, про що свідчить наша бесіда із соціальним педагогом.

Сім'я відіграє велику роль у можливостях виникненні девіантної поведінки у членів її родини, таких, як: алкоголізм, наркоманія, тютюнопаління та ін. Тому варто піклуватися про кожен елемент сімейної атмосфери, інакше неминуче в ній з'являється протиріччя, конфлікти, невідповідності і виникає неприємна емоційна напруженість. Саме родина створює високу цінність – радість. І тому сімейна атмосфера повинна бути оптимістичною, побудованою на позитивних емоціях і переживаннях.

За результатами нашого дослідження отримано результати, які засвідчують вирішення поставлених завдань і дають підстави зробити такі висновки.

1. У сучасному суспільстві до дітей «групи ризику» відносять дітей з неблагополучних сімей, які залишилися без піклування батьків, дітей з проблемами в розвитку, дітей з виявами соціальної та психолого-педагогічної дезадаптації, а також дітей-сирот, котрі опинилися в дитячому будинку, притулку, школі-інтернаті та інших установах допомоги дітям. Однією з ознак, що характеризує дітей даної групи, є наявність у дітей або підлітків відхилень від норми поведінки.

Під дітьми «групи ризику» зазвичай розуміються школярі, порушення поведінки яких нелегко піддається виправленню. Вони особливо потребують індивідуального підходу з боку вихователів і вчителів. Це не погані, безнадійно зіпсовані школярі, а діти, які потребують особливої уваги та участі навколишніх.

2. Підлітковий вік з його бурхливими нейроендокринними зрушеннями віддавна вважається фактором, що сприяє злоякісному розвитку девіантної поведінки. Це один з кризових етапів у процесі становлення особистості людини. Підлітковому віку характерне відчуття дорослості, емансипація від дорослих, нове ставлення до навчання та ін. Підліток – прагне до «норми», – щоб у нього було «все як у всіх» і «як у інших». Але для цього віку характерна, як раз диспропорція, тобто відсутність «норм».

3. В сучасних умовах відхилення поведінки дітей пояснюється багатьма причинами: спадковість (психофізична, соціальна, соціокультурна), психолого-педагогічний фактор (дефекти сімейного і шкільного виховання), соціальний фактор (соціальні й соціально-економічні умови функціонування суспільства), соціальна діяльність власне індивіда, тобто активно-вибіркове ставлення до норм і цінностей свого оточення, особистості ціннісні орієнтації і здатність до саморегуляції своєї поведінки. Також ученими було доведено, що основними причинами появи дітей «групи ризику» є не тільки несприятливі умови життя і виховання, а й власне державний устрій, який провокує подібні явища.

4. Робота педагогів з девіантними дітьми і підлітками повинна ґрунтуватися як на роботі з конкретними симптомами відхилень, так і на профілактичному підході. Особливе значення в силу негативної вікової динаміки девіантної поведінки набуває рання профілактика відхилень у поведінці дітей та підлітків. Діти і підлітки з поведінкою, що відхиляється, як правило, виявляються важкими у спілкуванні. Щоб встановити з ними контакт для будь-якої подальшої роботи, педагогам потрібно докласти досить багато зусиль, які можуть виявитися марними.

5. У процесі соціально-педагогічної роботи ми продіагностували цю категорію дітей за допомогою діагностичного комплексу тест-опитувальник Г. Айзенка.

Проведена нами соціально-педагогічна діагностика поведінки дітей «групи ризику» виявила те, що у зв’язку з соціальними, економічними, побутовими та ін. причинами, поведінка таких дітей супроводжується неадекватною самооцінкою (занижена або, найчастіше, завищена). Підліткам характерна емоційна напруженість, тривожність та неадекватне сприйняття ситуацій, низька здатність до адаптації і навіть схильність до неврозів. Такі діти є нестійкими у поведінці і відповідно, не можуть її контролювати, вони є агресивними по відношенню своїх однолітків, друзів і близьких.