Сторінка
3
Починаючи з 14–15-літнього віку, активізація діяльності гіпофізу і щитовидної залози «пробуджує» і стимулює функцію кори наднирників. Гормони кори наднирників та статевих залоз сприяють подальшому розвитку вторинних статевих ознак і формуванню фігури відповідно до статі.
Поява менструацій – надзвичайно відповідальний і важливий момент у житті дівчинки-підлітка. Місячні у дівчат-підлітків (з поправкою на акселерацію) з’являються у 12–13 років, але нерідко вони можуть початися раніше 12-річного або пізніше 13-річного віку.
Близько дві третини нервових зривів у дівчат відбувається під час місячних. У цей час вони найгостріше реагують на образливі зауваження та глузування на свою адресу, приниження їхньої гідності, що може спонукати їх до важких душевних страждань і навіть до спроби самогубства.
У хлопчиків зовнішні вияви анатомічної і фізіологічної перебудови означені менше. Крім швидкого зросту і зміни пропорцій тіла з’являються так звані «юнацькі» вугрі на обличчі, ломка голосу, поява ерекції та полюції (мимовільні виділення сім’яної рідини під час сну). Усе це також спричиняє певні переживання у хлопчиків, але, звичайно, не такі сильні, як у дівчаток, що здебільшого і визначає психологічну різницю у однолітків різної статі.
В сучасних умовах відхилення поведінки дітей пояснюється багатьма причинами. У підлітків підвищуються пізнавальна активність і розумовий розвиток, зростають допитливість, прагнення пізнати невідоме, зазирнути в майбутнє. Учні середнього шкільного віку помітно виявляють прагнення до самостійності. Але це прагнення при неправильному вихованні може виявитися у викривлених формах – негативному ставленні до доручень, порад учителів і батьків, невмотивованих вчинках та браваді порушення норм поведінки. Це трапляється тоді, коли підліток не включається в життя колективу, не виконує суспільно корисних доручень, не бачить і не переживає результатів своєї діяльності, а вчителі та батьки не спонукають його до цього, не враховують вікових особливостей його розвитку.
Н.В. Перешеїна та М.Н. Заостревцева зауважують, що підлітковому віку характерне відчуття дорослості. Об’єктивної зрілості у підлітка ще не має. Суб’єктивно вона проявляється у розвитку відчуття дорослої людини і тенденції до зрілості:
1. Емансипація від батьків. Дитина потребує суверенності, незалежності, поваги до своїх таємниць. У віці 10–12 років діти ще намагаються знайти взаєморозуміння з батьками. Проте розчарування неминуче, так як цінності їх різні. Але дорослі з повагою та поблажливістю відносяться до цінностей один одного, а підліток – максималіст та не приймає поблажливості до себе. Розбіжності відбуваються найчастіше через стиль одягу, зачіски, проведення вільного часу, шкільних та матеріальних проблем. Проте у найголовнішому діти все ж таки наслідують цінності батьків. Зазвичай від батьків передається відношення до фундаментальних аспектів соціального життя.
2. Нове ставлення до навчання. Підліток прагне до самонавчання, причому часто стає байдужим до відміток. Часом спостерігається розходження між інтелектуальними можливостями і успіхами у навчанні: можливості високі, а успіхи низькі.
Дорослість виявляється у появі нового в стосунках між хлопчиками та дівчатками: чіткіше визначається статевий поділ, специфічне в дружбі та поведінці хлопців і дівчат, у них виникає взаємний інтерес.
У підлітка помітно зменшується навіюваність і міцніє воля, підвищується інтерес до трудової діяльності, змінюються стосунки в колективі, розвиваються і стають більш стійкими моральні почуття, естетичні смаки. У старшому підлітковому віці інтенсивно формуються ідейна спрямованість, світогляд, самосвідомість особистості. Діяльність стає більш цілеспрямованою і соціально вмотивованою.
Поведінка підлітка регулюється його самооцінкою, а самооцінка формується в процесі спілкування з навколишніми людьми. Але самооцінка молодших підлітків суперечлива, не достатньо цілісна, як наслідок в їхній поведінці може виникнути чимало невмотивованих вчинків.
Підліток – прагне до «норми», – щоб у нього було «все як у всіх» і «як у інших». Але для цього віку характерна, як раз диспропорція, тобто відсутність «норм».
Ю.А. Клейберг розглядаючи етапи соціалізації Е. Еріксона як вікові стадії, наголошує, що індивід має певні проблеми, які виникають на життєвому шляху, виділив ці проблеми. Так у підлітково-юнацькому віці основною проблемою є – становлення індивідуальності (ідентифікація) або рольова дифузія (невизначеність у виборі ролей). Пошук свого місця у житті, вибір подальшого шляху. Перші невдачі у виборі друзів, роботи тощо. Це може негативно вплинути на подальше життя.
З точки зору рольових теорій Н.А. Литвинова стверджує, що дитина в процесі соціалізації повинна оволодіти найбільш значущими для неї ролями, але якщо цей процес порушено, може почати працювати компенсаторний механізм. Дитина все одно буде оволодівати ролями але вже не соціальними, а антисоціальними, наприклад: злодій, наркоман, хуліган та ін., які характеризуються певними атрибутами.
Освоєння ролі буде відбуватися в декілька етапів. Спочатку дитина отримає певні відомості про дану роль, її права і обов’язки, пізнає різноманітні форми поведінки з відхиленнями, способи з’ясування відносин, механізм розв’язання спірних питань. Далі слідує етап прийняття цієї ролі, коли відбувається її усвідомлення і в неї вкладається особисте значення.
Потім йде програвання вибраної для себе ролі. Тут дуже важливо отримати схвалення товаришів, щоб відчути себе в цій ролі комфортно. Від реакції навколишніх багато в чому залежить, чи буде протиправний вчинок посилений увагою, схваленням, похвалою однолітків, або не отримає такого підкріплення і зазнає осуду. У цьому випадку імовірність повторного вияву подібного протиправного вчинку значно знизиться.
Останнім етапом прийняття ролі є закріплення за собою вибраної ролі, наприклад, «козла відпущення», «таємного месника», «грубіяна» та ін. на психологічному (коли дитина точно знає, які емоції будуть супроводжувати супроводять дану роль і яким чином треба їх регулювати) і міжособистісному (коли вибудовуються певні типи взаємовідносин між дітьми, що грають різні ролі, подібно тому як актори грають в одному спектаклі) рівнях.
Важливим елементом соціальних відхилень є ставлення самої особистості до довершених нею порушень. У більшості своїй це ставлення носить самовиправдувальний характер, в чому виявляється самозахисна реакція організму. Соціальними педагогами доведено, що підліткам з відхиленням властиво прагнення до самозадоволення психологічної потреби у виправданні своїх вчинків і дій, якими б небезпечними вони не були. Причому внаслідок прогресуючої деградації особистості мотивація вчинків знижується і втрачається, що призводить до повної втрати властивого людині прагнення до визнання і успішності. Первинна девіація (первинне порушення соціальних норм) переходить у повторну, а потім до побудови девіантної кар’єри – процесу сходження від слабких форм девіацій до сильних, наприклад, від побутового пияцтва до здійснення карного злочину.