Сторінка
2

Соціально-педагогічна характеристика дітей "групи ризику"

Ф.А. Мустаєва вважає, що термін делінквентна поведінка визначає психологічний нахил до правопорушень, а “девіантна поведінка” – це система вчинків з відхиленнями від загальноприйнятих норм чи норм психічного здоров’я, права, культури, моралі. Така поведінка поділяється на дві великі категорії: а) поведінка, що відхиляється від норм психічного здоров’я і характеризується наявністю явної або прихованої психопатології; б) антисоціальна поведінка, що порушує якісь соціальні, культурні або правові норми. Коли такі вчинки незначні, їх називають правопорушеннями, а коли серйозні і караються в кримінальному порядку – злочинами. Відповідно говорять про делінквентну (протиправну) і кримінальну (злочинну) поведінку.

Г.Д. Золотова зауважує, що адиктивна поведінка – це різновид девіантної поведінки, для якого притаманне прагнення до відходу від реальності шляхом штучної зміни свого психічного стану завдяки прийому різноманітних психоактивних речовин чи постійній фіксації уваги на певних видах діяльності з метою розвитку та підтримання інтенсивних емоцій.

Термін “Адиктивна поведінка” (від англійської addiction – “хибна звичка, пристрасть до чого-небудь, порочна схильність”) був уведений

В. Міллером у 1984 році для означення зловживання різними речовинами, які змінюють психічний стан, включаючи алкоголь, наркотики і тютюн, до того, як від них сформується фізична залежність.

У вітчизняній наркологічній практиці цей термін був поширений

С. Кулаковим та А. Личко щодо означення зловживання індивідом наркотичними речовинами ще до сформованості у нього психофізичної залежності. Потім його зміст було доповнено і переведено у психолого-педагогічну практику. Як зазначає М.О. Докторович сьогодні коло об’єктів адикцій істотно розширилося і містить не тільки хімічні адикції, такі, як тютюнопаління, вживання алкоголю, наркотичних та токсикологічних речовин, а також і нехімічні: азартні ігри, комп’ютерні ігри, Інтернет, гроші, владу, роботу, їжу, спорт, сексуальну поведінку, іншу людину, сім’ю, релігійне вірування, теле-відеоперегляд та інше.

На думку Н. Зобенько адиктивна поведінка значною мірою визначається недоліками виховання, що зумовлює формування більш або менш стійких психічних якостей, які сприяють скоєнню аморальних вчинків. Адиктивна поведінка простежується у неповнолітніх внаслідок вживання різних груп наркогенних речовин і характеризується наявністю пов’язаних з цим проблем. При адиктивній поведінці негативна схильність підлітка до вживання наркогенних речовин ще не досягла стадії індивідуальної психічної та фізичної залежності, тобто певних стадій захворювання. Адиктивна поведінка у підлітків нерідко слугує способом самоствердження, вияву протесту проти дійсності або упередженості, несправедливості дорослих. Ця поведінка може поєднуватися з поверхневим усвідомленням моральних норм, що вказує на необхідність формування у дитячому та підлітковому віці моральних засад поведінки, потреби у дотриманні правил суспільного співжиття, порядності і взаємоповаги у міжособистісних стосунках, ставлення до життя і здоров’я свого та інших як до найвищої цінності.

Таким чином, під девіантною поведінкою розуміється:

1) вчинок, дія людини, що не відповідає офіційно встановленим чи фактично складеним у даному суспільстві (соціальній групі) нормам і очікуванням;

2) соціальне явище, яке виражене у відносно масових і нестійких формах людської діяльності, не відповідних офіційно до встановлених або ж фактично сформованих у даному суспільстві нормам і очікуванням різноманітні, тільки в різних суспільствах і в різний час.

Л. Я. Оліфіренко до «групи ризику» відносить такі категорії підлітків:

підлітки з проблемами розвитку, що не мають чітко окресленої клініко-патологічної характеристики;

підлітки, що залишилися без піклування батьків через різні життєві обставини;

підлітки з неблагополучних, асоціальних сімей;

підлітки із сімей, що потребують соціально-економічної та соціально-психологічної допомоги й підтримки;

підлітки з виявами соціальної та психолого-педагогічної дезадаптації.

Особливістю дітей «групи ризику» є те, що вони знаходяться під впливом об'єктивних небажаних факторів, які можуть спрацювати чи ні. Внаслідок цього такі категорії дітей потребують особливої уваги фахівців, комплексного підходу з метою нівелювання несприятливих факторів і створення умов для оптимального розвитку дітей.

Таким чином, основна відмінна особливість дітей «групи ризику» полягає в тому, що формально вони можуть вважатися дітьми, що не вимагають особливих підходів (у них є сім'я, батьки, вони відвідують звичайну освітню установу), але фактично в силу причин різного характеру, від них не залежних, ці діти опиняються в ситуації, коли не реалізуються повною мірою або взагалі порушуються їхні права. Самостійно діти не в змозі вирішити ці проблеми. При цьому діти «групи ризику» не тільки відчувають вплив вкрай негативних чинників, але часто не знаходять допомоги і співчуття з боку оточуючих, тоді як надана в потрібний момент допомога могла б підтримати дитину, допомогти їй подолати труднощі, змінити світогляд, ціннісні орієнтації, розуміння сенсу життя і стати нормальним громадянином, людиною, особистістю.

Психолого-педагогічна характеристика дітей «групи ризику»

У суспільстві давно сформовані уявлення про норми життя, правила і форми взаємовідносин, про поведінку, яка схвалюється і яка засуджується суспільством чи спільнотою.

Сьогодні наука розглядає соціальну норму і соціальне відхилення у поведінці як два протилежні полюси. Проте нормативна поведінка домінує в сучасному суспільстві як за поширенням, так і за соціальною значущістю. Серед чималої кількості визначень ми зупинимось на думці М.В. Дубравіної: «це правило, вимога суспільства до людини, в яких визначені більше чи менш точно обсяг, характер, а також межі можливого і допустимого в її поведінці».

А девіантна поведінка як явище протилежне нормативній поведінці є системою вчинків, які виходять за межі загальноприйнятих моральних і правових норм, за винятком норм психічного здоров'я.

А.Й. Капська розрізняє такі види девіантної поведінки, як делінквентну, адиктивну (наркоманія, алкоголізм, токсикоманія, проституція) та суїцидальну.

Девіантна поведінка має складну природу, обумовлену найрізноманітнішими чинниками, що перебувають в складній взаємодії та взаємовпливі.

Підлітковий вік з його бурхливими нейроендокринними зрушеннями віддавна вважається фактором, що сприяє злоякісному розвитку девіантної поведінки. Це один з кризових етапів в процесі становлення особистості людини.

За визначенням педагогічного словника підлітковий вік – стадія онтогенетичного розвитку між дитинством та зрілістю (від 11-12 до 16-17 років), котра характеризується якісними змінами, пов’язаними зі статевим дозріванням і входженням у доросле життя.

На думку Н.Ю. Максимової та С.В. Тостоухової середній шкільний, або підлітковий вік привертає до себе увагу своїми анатомо-фізіологічними змінами в організмі дитини, особливо пов’язаними зі статевим дозрівання. Ці зміни істотно позначаються на психічному розвитку особистості підлітка, на його пізнавальній діяльності та поведінці, на стосунках у колективі.