Сторінка
4

Соціально-педагогічна характеристика дітей "групи ризику"

Прийняття на себе ролі девіанта може привести дитину до соціальної ізоляції, потім іде етап формування девіантної структури особистості, яка визначається девіантною самосвідомістю, що не дозволяє дитині оволодіти позитивними соціальними ролями і корисними видами діяльності.

Багато хто з нинішніх важковиховуваних підлітків (за традиційним розумінням) злісно порушують норми і правила співжиття, не підкорюються педагогічним вимогам, бо не сприймають їх, стверджуючи свої власні чи вузькогрупові закони, що суперечать загальноприйнятим. Вони негативно ставляться до вчителів і школи взагалі, виявляють небажання навчатися, вдосконалюватися, підвладні авторитетам, їх важко виховувати, та вони цим і не переймаються і зазвичай діють всупереч очікуванням і вимогам батьків і педагогів. Але є такі учні, які стають незручними для вчителів і непопулярними серед однокласників, бо не вміють знайти шляхи і засоби для самоствердження і самореалізації, не мають чіткого усвідомлення того, що вони самі мають розвивати і створювати себе, творчо вибудовувати власний внутрішній світ, стосунки з людьми .

Проблеми дітей «групи ризику» в основному виявляються у формі різного роду конфліктів з його найближчим оточенням. Зовнішньо така дитина характеризується неповноцінним і викривленим ставленням до дійсності. Досить часто такій дитині буває важко не лише з іншими, але й з самою собою.

Внутрішній конфлікт із власним «Я» є ще однією істотною ознакою дітей «групи ризику». Цей конфлікт досить помітно відбивається на основному розвитку дитини – формування свідомості, самооцінки, уявлення про себе як суб’єкта діяльності і спілкування.

Важка дитина частіше, ніж інші, відчуває різного роду невдачі, які дратують або лякають батьків і педагогів, в результаті за ним закріплюється «ярлик» невдахи, який стає установкою і для самої дитини. Ризик – очікуване неблагополуччя при неуспіху в діяльності – призводить до ускладнень, перешкоджає адаптації дитини до нормального життя в суспільстві.

Отже, сучасні, «нові» важковиховні – це ті діти, які протидіють застарілим методам виховання, заснованим на підкоренні особистості зовнішнім авторитетам. Юна людина ще не навчилася використовувати затребувану нею свободу для творчості, самовдосконалення, саморелізації, але прагне визволитися від будь-якого тиску, обмеження своїх ініціатив.

Характеристика причин появи дітей «групи ризику»

Поведінка, яка відхиляється від норми має складну природу, обумовлену найрізноманітнішими факторами, які являються в складних взаємодій та взаємовпливах.

У кінці XIX – початку XX ст. вченими було проведено безліч досліджень, з метою встановити причини відхилення поведінки дітей та підлітків від норми. У результаті з'явилися різні теорії. Які можна умовно поділити на дві групи:

Біологічні причини;

Психологічні причини.

Так, наприклад, автори біологічних теорій: італійський лікар Цезарі Ломброзо або американець Вільям Шелдон вважали, що існує безпосередній зв'язок між злочинною поведінкою і біологічними особливостями людини. Навіть конституція тіла людини визначає риси характеру. О.В. Тимченко виділяє три типи людської фігури:

1. Ендоморф – людина помірної повноти з м'яким і округлим тілом – такій людині властиві товариськість, уміння лагодити з людьми.

2. Мезоморф – тіло людини відрізняється силою і стрункістю – характерна схильність до занепокоєння, активність і не значна чутливість.

3. Ектоморф – відрізняється тонкістю і крихкістю тіла – схильна до самоаналізу, наділена підвищеною чутливістю і нервозністю.

На його думку, найбільш схильні до відхилень у поведінці мезоформи.

Хоча подібні біологічні теорії були популярні на початку 20 століття, інші концепції їх поступово витісняли. Прихильники психологічного трактування пов'язували девіантну і делінквентну поведінку з психологічними рисами (нестійкістю психіки, порушенням психологічного рівноваги і т. п.). Були отримані дані про те, що деякі розумові розлади, особливо шизофренія, можуть бути зумовлені генетичною схильністю. Крім цього, деякі біологічні особливості можуть впливати на психіку особистості.

До середини ХХ століття почали з'являтися теорії, що давали соціологічне пояснення девіантній поведінці дітей. Вперше соціологічну теорію розробив Е. Дюркгейм. Він увів поняття «аномія», тобто дезорганізація суспільства, відсутність цінностей, порушення порядку у стосунках між людьми. Згодом соціологічну теорію розвивали Р. Мертон,

Р. Лінтон, У. Міллер, Г. Беккер . В даний час ця теорія є найбільш популярною, щодо пояснення причин девіантної та делінквентної поведінки дітей.

Нині вчені виділяють різні групи факторів, що дозволяють віднести дітей та підлітків до категорії «групи ризику». На думку П.Д. Павленок, можна назвати три основні групи факторів ризику, які створюють ймовірну небезпеку для дитини: психофізичні, соціальні та педагогічні.

Овчарова Р.В. також виділяє чотири групи факторів ризику:

медико-біологічні (група здоров'я, спадкові причини, порушення в психофізичному і фізичному розвитку, умови народження дитини, захворювання матері й її спосіб життя і т.д.);

соціально-економічні (багатодітні та неповні сім'ї, неповнолітні батьки, безробітні сім'ї; непристосованість до життя в суспільстві: втеча, бродяжництво, неробство, злодійство, шахрайство, бійки, вбивства, спроби суїциду, агресивна поведінка, вживання спиртних напоїв, наркотиків і т.д.);

психологічні (відчуження від соціального середовища, порушення спілкування з навколишніми, неуспіх у діяльності тощо);

педагогічні (невідповідність змісту програм освітнього закладу і умови навчання дітей їх психофізіологічним особливостям, темпу навчання, відсутність інтересу до навчання тощо).

Слід підкреслити, що такі дослідниці, як Н.Ю. Максимова та

С.В. Тостоухова, усвідомлювали, що основні причини появи «важких дітей» – це не тільки несприятливі умови життя і вади виховання, а й власне державний устрій, який провокує подібні явища, коли значна частина населення знаходиться за межею бідності і як показують реальні дані досліджень, багато дітей, втомившись від домашніх скандалів добровільно ідуть з життя, частина дітей, що регулярно піддається в родинах насильству, не витримує і тікають з дому.

Насправді, на думку сучасних соціологів, психологів і педагогів, ніяких спеціальних причин виникнення у дітей асоціальної поведінки шукати не потрібно, їх немає. Вони в нашому щоденному житті, в прикладах поведінки дорослих. Причини незадоволеності дитячою поведінкою дорослі повинні шукати в собі, у своїх вчинках, які подаються як зразки поведінки. Діти копіювали, і завжди будуть копіювати дорослих. Так вони входять у життя і розвиваються, переймаючи все без розбору. Відрізнити погане від доброго вони ще не вміють. Сучасне життя рясніє асоціальною, тобто те, що не узгоджуються з вимогами суспільства і моральними нормами, поведінкою дорослих.

Причин, за якими дитина робиться важкою, а потім асоціальною, достатньо. Наприклад, В.Г. Сенько виділяв наступні причини: